Що сталося у Старобільську? Аналізуємо факти й сумніви

За версією Кремля, бомбардування Києва минулими вихідними стало помстою за удар дронами по Старобільську. Там нібито загинули 18 молодих людей. Але чи справді це так?

Останніми тижнями росіяни стають дедалі агресивнішими не лише щодо ракетних бомбардувань України, а й у риториці. Міністерство закордонних справ Російської Федерації закликало дипломатів та іноземців, які перебувають у Києві, залишити місто. Москва анонсує нові масовані обстріли столиці. Сили протиповітряної оборони України повідомили про підвищений рівень ризику в столиці країни на найближчі 72 години.

Що сталося у Старобільську?

Москва та її підконтрольні режимові медіа стверджують, що ракетні атаки на Київ є помстою за удар України по гуртожитку в окупованому Росією Старобільську в Луганській області, під час якого нібито загинули молоді студенти. Росія звинувачує Україну в порушенні прав людини та Женевських конвенцій, хоча сама вже понад чотири роки регулярно бомбить українські міста.

Київ стверджує, що в будівлях, які атакували українські дрони, вже багато років не функціонували студентські гуртожитки, а Кремль перетворив їх на навчально-виробничі центри для військових дронів, що належать елітному підрозділу нових технологій «Рубікон».

Наразі жоден незалежний аналітичний центр у світі не зміг підтвердити російську версію подій. Так само немає підтвердження, що в Старобільську загинули цивільні, від міжнародних інституцій, зокрема від Організації з безпеки і співробітництва в Європі. Натомість Росія демонструє нібито докази – зокрема знайдений на місці атаки Starlink – як свідчення того, що Захід допоміг Україні здійснити наліт. Назвавши Україну «полігоном», Кремль заявив, що, що «Орешник» невдовзі завдасть нового удару. Як додають російські представники, після вдосконалення міжконтинентальної ракети її оснастять штатною ядерною боєголовкою.

Що викликає сумніви в російській версії про Старобільськ?

• Кремль подає атаку в Старобільську як напад на Росію, хоча йдеться про територію, незаконно окуповану Москвою після 2022 року;
• Атаку на Київ помстою за Старобільськ назвав Дмитро Медведєв, якого російський режим часто використовує для поширення найбільш неправдоподібних пропагандистських заяв;
• Логічно припустити, що батьки, які демонструють фотографії своїх загиблих дітей, мали б виявляти більше емоцій, ніж це видно на відео, доданому до цієї статті;
• Викликає сумніви й те, що навіть російські режимні медіа намагаються самостійно пояснювати, чому батьки не плачуть. За версією деяких видань, вони просто надто виснажені, звідси й відсутність сліз;
• Свідчення очевидців різняться: одні стверджують, що студенти загинули, тікаючи коридором, інші – що всі померли раптово уві сні, зненацька захоплені атакою;
• За словами військових, які супроводжували журналістів у зоні події, одну з дівчат вибуховою хвилею нібито викинуло через вікно. З огляду на закони фізики, така версія видається малоймовірною: ударна хвиля радше відкинула б людину від вікна, а не виштовхнула назовні;
• За деякими свідченнями мешканців Старобільська, гуртожитки не працювали майже з 2006 року. У подальші роки, вже під час російської окупації, територію нібито ізолювали, закрили та взяли під охорону військові;
• На відео, оприлюднених російськими медіа, видно слідчих, які вимірюють і сортують уламки. Вони більше схожі на уламки ракети, аніж дрона. Україна не має ракет, здатних долетіти до Старобільська, тоді як Росія запевняє, що йшлося саме про атаку дронами.
• На деяких фотографіях із місця події видно вирву в землі, яка нібито залишилася після удару дрона. Малоймовірно, щоб така вирва могла утворитися внаслідок влучання дрона. Радше вона схожа на вирву від ракетного удару;
• Росія стверджує, що на пресконференцію запросили міжнародних журналістів. Проте на записах не видно їхніх камер і мікрофонів, а присутні люди більше схожі на випадкових перехожих із телефонами в руках, аніж на журналістів із професійним обладнанням;
• Жоден незалежний аналітичний центр не може підтвердити інформацію про атаку в Старобільську;
• Жодна міжнародна організація, зокрема Організація з безпеки і співробітництва в Європі чи Організація Об’єднаних Націй, не повідомляє про жертви серед цивільного населення;
• Поховання загиблих відбулося в закритих трунах. Тіла вбитих не демонстрували;
• У російських медіа не виступають інші молоді люди з тих гуртожитків, хоча, за повідомленнями, там перебувало понад 80 осіб, із яких 18 нібито загинули.

Так виглядала пресконференція нібито родин загиблих студентів. Важко побачити на їхніх обличчях чи в словах ті емоції, які зазвичай супроводжують батьків, чиї діти загинули.

ISW про Старобільськ

Американський дослідницький центр (ISW) проаналізував ситуацію навколо Старобільська, оскільки російське Міністерство оборони Російської Федерації повідомило, що російські війська завдали ударів ракетами «Орешник», «Іскандер», «Кинджал» і «Циркон» по Україні у відповідь на українські «терористичні атаки» по цивільних об’єктах у Росії. Старобільськ – місто в окупованій Кремлем Луганській області на сході України. У 2014 році підтримувані Москвою сепаратисти створили в окремих районах цієї області так звану «Луганську народну республіку». Подібні утворення Москва створила в Грузії, Молдові та в Донецькій області, щоб дестабілізувати політичну ситуацію в цих країнах, а, як показала практика, – і використовувати незаконно захоплені території для розпалювання війни.

Заступник голови Ради безпеки Російської Федерації Дмитро Медведєв заявив 24 травня, що російські удари по Україні були відповіддю Росії на українську атаку, яка нібито призвела до загибелі дітей, маючи на увазі український удар по Старобільську 22 травня.

Генеральний штаб Збройних сил України повідомив 22 травня, що українські сили атакували базу російського Центру передових безпілотних технологій «Рубікон» поблизу окупованого Старобільська, яку, за твердженням російських посадовців, використовували як гуртожиток Старобільського педагогічного училища, – пишуть фахівці ISW і додають, що не можуть перевірити повідомлення щодо реальної цілі української атаки.

Водночас вони зазначають, що російські війська систематично атакують цивільні об’єкти в Україні та широко використовують заподіяння шкоди цивільному населенню як навмисний інструмент війни.

Військові блогери про Старобільськ

«Vatnik Soup» також вирішив проаналізувати атаку в Старобільську. На думку авторів, кремлівська версія подій вписується в російські пропагандистські операції навколо військових цілей. Як пишуть блогери на платформі X, Москва вже понад десятиліття використовує схожу схему: поєднує «кризових акторів», нібито незалежних журналістів і сфабриковані докази, щоб впливати на міжнародну громадську думку.

Щоб зрозуміти цей механізм, треба повернутися до 2014 року. Тоді Росія фінансувала сепаратистські угруповання та надсилала на Донбас найманців, що призвело до створення двох маріонеткових квазідержав – так званих «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки», якими керували російські пропагандисти й військові, зокрема Ігор Гіркін. Одним із головних виправдань російської агресії став наратив про нібито «геноцид» російськомовного населення на Донбасі. Цю тезу повторював навіть сам Володимир Путін під час перших етапів повномасштабного вторгнення. Водночас ще до свого заколоту очільник групи «Вагнер», Євгеній Пригожин, публічно називав ці наративи повністю сфабрикованими. Колишні працівники його так званої «фабрики тролів» пізніше стверджували, що нібито жертви цього «геноциду» насправді були оплачуваними статистами.

Пекка Калліоніємі, фінський аналітик, який веде профіль «Vatnik Soup», також зазначає, що частину місцевих шкіл і навчальних закладів в окупованому Старобільську було перетворено на навчальну базу для російських військових. За наявною інформацією, удар було завдано по гуртожитку, де розміщувався військовий персонал, що підтверджували публікації в Telegram-каналах, пов’язаних із цим об’єктом. У мережі також з’являлися відео, які свідчать, що об’єкт використовувався для підготовки операторів безпілотників.

Кремль дуже швидко скористався інформаційним хаосом після атаки. Першою поширеною версією було твердження, що «всі 21 загиблий – це діти віком 14–17 років», хоча, за даними авторів аналізу, загиблі були повнолітніми і, ймовірно, пов’язаними з російською військовою інфраструктурою. Крім того, частина фотографій нібито жертв походила з інших джерел і була повторно використана в пропагандистських матеріалах.

На наступному етапі з’явилися «міжнародні журналісти», які просували російську версію подій. Серед них був, зокрема, Чей Боуз, співпрацівник російського телеканалу RT і один із найвідоміших англомовних пропагандистських голосів Кремля. Подібні ролі виконують і інші іноземні коментатори, частина яких, за оцінками авторів аналізу, раніше могла брати участь у постановних інформаційних операціях.

Як зазвичай, такі повідомлення згодом підсилювалися великими проросійськими акаунтами в соціальних мережах, які поширювали матеріали державного агентства РИА Новости. Водночас з’являлися й фейкові твердження про те, що подальші масовані ракетні удари Росії по Україні були «помстою» за атаку в Старобільську.

Російське Міністерство закордонних справ також повідомляло про швидке створення «стихійного місця пам’яті» за загиблими. На думку авторів «Vatnik Soup», подібні дії не є спонтанними, а становлять частину заздалегідь спланованої дезінформаційної стратегії, спрямованої на здобуття політичних переваг Росією на міжнародній арені.

Автори також звертають увагу на те, що Росія залучає підлітків до роботи в елементах своєї воєнної машини. Підприємства з виробництва дронів або підрозділи безпілотних систем є легітимними військовими цілями, однак використання неповнолітніх у такій діяльності створює додаткові пропагандистські можливості у випадку українських ударів. За даними аналізованих джерел, частина осіб, яких подають як «цивільних жертв», могла бути пов’язана з елітним російським підрозділом безпілотників «Рубікон», а сама втрата мала для Кремля значення як політичне, так і військове, – пише Пекка Калліоніємі.