З щоденника польового медика ЗСУ: Дезертирство в армії. Дарек утік і сховався вдома [ЕПІЗОД 4]

Він був молодий, невисокий, дуже активний. Ми отримали наказ узяти його до себе в батальйон водієм. Він одразу запитав, чи правда, що ми отримуємо 100 тисяч гривень «на руки». Це приблизно 2500 доларів на місяць. Так, отримуємо, але дуже швидко втрачаєш бажання ризикувати заради грошей і хочеш радше просто сидіти вдома.

За два дні звикаєш до вибухів

Командир наказав одразу відправити його на чергування, тобто на позиції. Тоді там ще було більш-менш нормально. Мінометні снаряди часто пролітали над хатою, де дислокувалася наша евакуаційна команда. Іноді зовсім поруч прилітали великі снаряди або ракети з «Градів». Але до таких умов швидко пристосовуєшся – вже наступного дня, по суті, можеш нормально спати. І ховаєшся в підвал лише тоді, коли вже починає падати зовсім близько.

Здавалося, що й Дарек теж пристосувався.

Місце нашої роботи, на жаль, було не дуже хороше, але іншого нам шукати не дозволили. Це був звичайний триповерховий будинок без підвалу. Вікна ми заставили дерев’яними ящиками з-під артилерійських снарядів, усередину насипали землі. Ящиків нам не бракувало, бо поруч були позиції нашої артилерії, яка часто била в бік Бахмута. З іншого боку, весело теж не було, бо росіяни регулярно били й по нас. У квартирі поверхом вище, посеред кімнати, лежав нерозірваний снаряд, а стіна будинку з боку ворога була вся в дірках – через них ми викидали сміття й пакети з нашими випорожненнями. Каналізація в будинку, звісно, не працювала.

Треба сказати правду: Дарек був хорошим водієм. Полагодити машину він, щоправда, не вмів, але й гірші шофери в нашій команді траплялися. Зате їздити з пораненими він умів. Коли було треба, виїжджав навіть уночі без фар. Приладів нічного бачення у нас, звісно, не було.

Кожен обстріл околиць нашого будинку змушував Дарека ховатися в коридорі, одягати шолом і бронежилет. Увесь час було чути, як він кричить: «Коли це закінчиться? Коли це закінчиться?» Побратими не дуже намагалися його заспокоїти. Вони сміялися, що він ховається від зовсім далеких обстрілів, і приєднувалися до нього в коридорі лише тоді, коли уламки вже били по стінах будинку – та й то не щоразу. Через те, що обстріли були частими, Дарек більшість часу проводив у цьому коридорі, а не в ліжку, як інші.

Попри страх, на евакуацію поранених він їздив і не відмовлявся.

Чергові зміни у нас були через добу. Два дні ти тримаєш фронт, два дні відпочиваєш на хаті – за десять кілометрів у тилу.

Читайте також: З щоденника польового медика ЗСУ: «Я тут зі смертю працюю» [ЕПІЗОД 1]

З щоденника польового медика ЗСУ: Дезертирство в армії. Дарек утік і сховався вдома [ЕПІЗОД 4]
На фото: вигляд з будинку, де були позиції медиків 30-ї бригади ЗСУ, Часів Яр на Донбасі. Фото з архіву автора.

Момент, коли ти більше не витримуєш на фронті

Була одна чергова зміна, коли обстріли були справді дуже сильні. Поруч із нами впало щось велике. Після влучання землю підкинуло десь метрів на тридцять, а потім вона почала падати вниз і видавати звук, схожий на легкий шелест. Майже як листя восени. Ми не одразу усвідомили, що це саме так повільно осідає земля, піднята вибухом.

Після чергового виїзду на евакуацію пораненого Дарек сказав, що більше не може цього витримати. Я відповів йому, щоб він не накручував себе, бо тут немає нічого страшного. Потім у нас були два дні відпочинку «на хаті». На наступне чергування Дарек сказав, що вже не поїде. Мене це страшенно розлютило. Передусім через те, що він сказав про це просто перед самим виїздом. Через те, що він боягуз. Через те, що в цей момент у мене не було нікого, хто міг би його замінити. Через те, що тепер замість нього це мусить робити інша людина. А найбільше мене розлютило те, що інші хлопці перебувають у набагато гірших умовах. Вони й далі сидять в окопах, а той, хто колись розповідав, що він справжній мужик «з яйцями», просто відмовився від своїх обов’язків.

Я сказав йому багато дуже неприємних слів, і ми поїхали на чергування вдвох – без водія. Через це на чергуванні мусив залишитися ще на додаткові дні хлопець, який уже й так відмучився там свої дві доби.

Про те, що Дарек відмовився їхати на чергування, я мусив повідомити керівництво батальйону. З ним поговорили, налякали наслідками. За кілька днів його відправили в тил і наказали знайти спосіб звільнитися з армії й більше ніколи не повертатися.

Читайте також: З щоденника польового медика ЗСУ: Їжа і родина. В українському війську годують непогано – навіть ухилянтів [ЕПІЗОД 2]

З щоденника польового медика ЗСУ: Дезертирство в армії. Дарек утік і сховався вдома [ЕПІЗОД 4]
На фото: автомобіль для евакуації поранених, що належить медикам 30-ї бригади ЗСУ, Часів Яр на Донбасі. Фото з архіву автора.

Дезертирство

Він не звільнився. Через деякий час нас перекинули в інше місце, де вже не було так гучно, а евакуація поранених проходила у спокійніших умовах. Дарек знову їздив на чергування, і про ту історію ми забули. Але після року служби, коли потрібно було відправити когось на ротацію ближче до «нуля» з антидроновою глушилкою, Дарек утік. Пішов у так звану самоволку. Дезертирував і переховується. Я не знаю, як його оцінювати. Зрозуміло – він боягуз. Але на війні не боїться лише божевільний або мертвий. Хоча я знаю по собі, що незалежно від умов так би не вчинив. Дарек, швидше за все, переживе війну і житиме далі. Колись він розповідатиме дітям і внукам, що був великим героєм. Правди ніхто не дізнається. Та й навіщо дітям знати, що тато був боягузом? Я вважаю, що їм треба вбивати в голови одне: мужність потрібно мати завжди. Діти повинні вірити, що їхні предки були героями, а не звичайними людьми, які іноді бояться, а іноді навіть тікають.

Про автора циклу з щоденника польового медика ЗСУ

Володимир Гулюк – польовий медик 30-ї бригади Збройних сил України. Він пішов до армії добровольцем у лютому 2022 року. До російського вторгнення в Україну був гідом у Чорнобильській зоні та у столиці. Має дружину і двох доньок, які чекають у Києві, коли їхній чоловік і тато повернеться з фронту. Підрозділ Володимира Гулюка можна підтримати через збір Фонду UA Future, присвячений цьому батальйону ЗСУ.

Читайте також: З щоденника польового медика ЗСУ: «Тут немає свят. Чекаємо, щоб евакуювати пораненого побратима – й у відпустку» [ЕПІЗОД 3]

Найважливіше цього тижня

У Кремлі побоюються, що Захід намагається розколоти Росію. Якби тільки! [ДУМКА]

Міністр закордонних справ Росії, відомий своїм кам'яним обличчям, стає параноїком. Сергій Лавров вважає, що «зараз майже 50 країн намагаються розділити Росію». Захід – найлютіший ворог Кремля.

Маленька Естонія більше не боїться російського ведмедя [ДУМКА]

Естонія сміливо заявляє, що більше не боїться Росії. Невелика європейська країна вжила низку заходів, щоб зменшити загрозу і підвищити свою безпеку. Зокрема, Естонія значно збільшила витрати на оборону і модернізувала свої збройні сили. 

Візит Моді: Чому політика нейтральності Індії обурює українців?

Реакція на візит Нарендри Моді до Києва в українському суспільстві дуже суперечлива, як суперечлива сама позиція Індії щодо війни Росії проти України.

Литва надає велику допомогу Україні. «З Росією неможливо домовитися»

Литва взяла на себе зобов'язання, що її щорічна допомога Україні становитиме щонайменше 0,25% ВВП. Не тільки держава, а й литовське суспільство бере участь у цьому і відіграє ключову роль у наданні підтримки.

Зірка польсько волейболу про життя біля кордону з Росією

До 2022 року життя Дмитра Сторожилова нагадувало ідеально спланований сценарій. Він - професійний волейболіст, якому вдалося з маленького українського міста Суми пробитися у топовий польський волейбольний чемпіонат. Зараз Дмитро живе поблизу кордону з Росією в місті Суми, яке регулярно потрапляє під обстріли важкого озброєння. Для Пост Правди екс-гравець польського волейбольного клубу “Бульсько-Бяла”  дав велике інтерв'ю та розповів про  відносини з росіянами та ігри за клуб з Білгорода, спортивну кар'єру в Польщі та нинішнє життя в Сумах.

Зима у Слов’янську: мета — вижити разом з Україною. Із циклу «Війна в житті людини»

«Це найважча зима у Слов'янську за всі роки війни», — вважає Миколай Карпіцький. Усі чотири роки війни він провів у цьому прифронтовому місті. Спеціально для PostPravda.Info він розповідає, як мешканець Слов’янська витримує холод, який ворог використовує як зброю.

США хочуть завершити війну в Україні до літа. Російська пропозиція для Трампа – 12 трильйонів доларів. Що таке так званий «пакет Дмитрієва»?

Москва намагається переконати Вашингтон у доцільності економічної співпраці. Як вдалося з’ясувати порталу PostPravda.Info, існує так званий «пакет Дмитрієва», яким росіяни хочуть схилити американців до угоди, вигідної Кремлю. Вартість цього пакета становить 12 трильйонів доларів.

Персональна і колективна відповідальність за війну Росії проти України

Що таке відповідальність і як почуття відповідальності пов’язане з визнанням людини вільним громадянином, а не кріпаком чи рабом. Чому одні росіяни визнають колективну відповідальність за війну, а інші обурюються тим, що на них поширюють відповідальність за злочини режиму, до яких вони не причетні?

Трамп змінює розклад США–Європа. Скільки це коштуватиме Сполученим Штатам?

Политика «America First» президента Дональда Трампа, его возвращение к доктрине Монро и угрозы отказаться от НАТО вызвали общую тревогу среди самых сильных и наиболее проверенных союзников США.

Путін поїде до Києва чи Зеленський до Москви? Делегації в Абу-Дабі їли «дружній ланч» доки  Росія бомбардувала

«Конструктивні», «продуктивні» та «дуже оптимістичні» – так деякі американські посадовці описують тристоронню зустріч України, США та Росії в Абу-Дабі, в Об’єднаних Арабських Еміратах. BBC, Politico та Axios зібрали коментарі осіб, наближених до мирних переговорів.

Тристоронні переговори про мир в Україні. Учасники наче з різних паралельних світів

Тристоронні переговори між Україною, Росією та США щодо врегулювання війни завершилися 24 січня 2026 року в Абу-Дабі. Сторони домовилися продовжити переговори 1 лютого. Але чи можливий мир, якщо сторони принципово не розуміють одна одну, бо мислять по-різному й живуть у різних картинах світу?

Чи піде Іран шляхом Росії, чи є надія на краще майбутнє?

Іран – масштаб насильства в невідомий. Січневі протести були придушені з нелюдською жорстокістю від імені режиму, який проголошує пріоритет релігійної моралі. Однак така жорстокість суперечить будь-якій моралі та будь-якій релігії. У який момент релігійно-моральна мотивація іранської влади перетворюється на некрофільну? Чи є неминучим переродження ідеологічного тоталітаризму в Ірані в некроімперіалізм – за аналогією з тим, що сталося в Росії?

Київ у частковому блекауті. «Цілий рік освітлюємо квартиру святковими лампочками на батарейках»

У такій драматичній ситуації Київ ще не був. У деяких квартирах немає світла й тепла вже тиждень. Електроенергія інколи з’являється лише на кілька годин, а потім знову зникає на 18 годин. Нині 50 багатоповерхівок повністю знеструмлені.

Повʼязані статті