«Наступним буде Путін» – такими заголовками рясніють українські газети після атаки США та Ізраїлю на Іран. Режим Хаменеї був одним із головних партнерів Російської Федерації у війні проти України. Київ вважає, що його ослаблення вплине на Москву.
Атака на Іран і війна в Україні
Багато українських політиків зайняли саме таку позицію щодо удару по Тегерану та загибелі лідерів режиму аятол. Саме Іран передав Росії технології виробництва смертоносних дронів Shahed, які вже кілька років сотнями щоночі тероризують українські міста, руйнують електростанції та вбивають мирних жителів.
Чотири роки тому Путін зустрічався з верховним лідером Ірану, і той відкрито став на бік Росії, заявивши, що саме Захід винен у війні в Україні. Сьогодні російський диктатор, оголошений у розшук за воєнні злочини, критикує США та Ізраїль за загибель союзника.
Для України це шанс на те, що агресивний сусід втратить імпульс у веденні війни. На такий розвиток подій сподівається і білоруська опозиція. Франек Вячорка, радник Світлани Тихановської, написав, що Лукашенко і Путін втрачають важливого військового й політичного союзника.
Ким був Алі Хаменеї
Аятола Алі Хаменеї загинув у перший день масованих авіаударів США та Ізраїлю по Ірану, оголосив президент США Дональд Трамп. Інформацію про смерть 86-річного правителя Ірану згодом підтвердило іранське державне телебачення. Його суворі, авторитарні погляди та політика формували життя в Ірані майже чотири десятиліття. Він став другим Верховним лідером після Ісламської революції 1979 року, обійнявши посаду після смерті Рухолли Хомейні у 1989 році.
Хаменеї був фактичним тоталітарним керівником держави та головнокомандувачем збройних сил, зокрема Корпусу вартових Ісламської революції. Він виступав проти будь-яких спроб лібералізації іранської політики, навіть якщо це призводило до конфліктів з іншими іранськими консерваторами.
Сейєд Алі Хаменеї народився 17 липня 1939 року в місті Мешхед на північному сході Ірану в родині шиїтських духовних осіб. Мешхед – друге за величиною місто Ірану та важливий духовний центр для шиїтів. Тут розташована могила імама Рези, якого шиїти вважають прямим нащадком пророка Мухаммеда.
Хаменеї – борець за шаріат
У молодості Хаменеї присвятив себе релігійним студіям. Спочатку він вивчав іслам у Мешхеді, а згодом переїхав до Іраку, до священного для шиїтів міста Наджаф. У 1958 році повернувся до Ірану й оселився в місті Кум – так описують життєвий шлях убитого лідера журналісти BBC.
У 1963 році, ще за часів, коли колишньою Персією (так Іран називався до 1935 року) правив шах Мохаммад Реза Пехлеві, аятола Рухолла Хомейні, наставник Хаменеї, закликав до створення ісламської республіки, заснованої на принципах шаріату. За публічні промови його було заарештовано. Демонстрації жорстоко розігнала влада, а вже за рік попередника Хаменеї – Рухоллу Хомейні – вислали з Ірану. Події тих років дуже детально описав Ришард Капусцінський у своїй книжці «Шахіншах».
Натомість Хаменеї залишився в Ірані й продовжив опозиційну діяльність проти режиму шаха Мохаммада Рези Пехлеві. Ставши відомим проповідником, він привернув увагу кривавої іранської служби безпеки SAVAK. Його заарештували, і він провів рік у в’язниці. Після звільнення йому заборонили публічні виступи.
Хомейні, Хаменеї та Ісламська революція
Поки аятола Хомейні перебував у вигнанні у Франції, Хаменеї та його соратники таємно готували революцію проти режиму шаха. Вони створили організації, які після революції 1979 року стали важливими елементами іранської політичної системи.
Після повернення Хомейні у 1979 році Хаменеї став членом Революційної ради та командувачем Корпусу вартових Ісламської революції. У 1980 році його призначили імамом п’ятничних молитов. Ця подія стала для Хаменеї переломною, засвідчивши його позицію в іранській ієрархії влади. Наступного року Хаменеї дивом пережив замах. Після отримання серйозних поранень грудної клітки, обличчя та правого плеча він здобув ще більшу повагу серед своїх прихильників. Дехто навіть почав називати його живим мучеником.
У жовтні 1981 року, після замаху на президента Мохаммада Алі Раджаї, Хаменеї був обраний президентом Ірану на позачергових президентських виборах. Він здобув репутацію консерватора з непохитною позицією, який різко критикує Захід, а особливо Сполучені Штати, за декаданс і корупцію.
Війна з Іраком
Свого часу Хаменеї закликав ісламських духовних осіб у 40 країнах перетворювати свої мечеті на військові бази та «готувати ґрунт для встановлення ісламської влади в усіх країнах». Саме він був одним із головних ініціаторів смертного вироку письменникові Салману Рушді. Після того як автора «Сатанинських віршів» заочно засудили до страти за відступництво, Хаменеї заявив під час головної п’ятничної молитви в Тегерані: «ця нещасна людина не має іншого вибору, як померти, бо вона виступила проти мільярда мусульман».
Однак президентство Хаменеї передусім було пов’язане з ірано-іракською війною. Восьмирічний збройний конфлікт, який забрав життя понад мільйона людей, раптово завершився, коли Хаменеї погодився на підписане під егідою ООН припинення вогню в серпні 1988 року. Маючи великий авторитет як серед військових, так і серед пересічних іранців, Хаменеї сприймався як скромна людина без великих політичних амбіцій.
Однак протягом наступних 30 років Хаменеї зумів вибудувати мережу лоялістів у всіх сферах іранської політики – зокрема в парламенті, судовій системі, поліції, медіа та духовенстві.
Хоча за часів його правління активно використовувалася риторика «смерть Америці», Хаменеї обережно коригував зовнішню політику так, щоб вона не виглядала поступкою США, але й не призводила до відкритої конфронтації. Попри намагання Ірану прорвати міжнародну ізоляцію, Сполучені Штати й надалі вважали Ісламську Республіку одним із головних спонсорів міжнародного тероризму.
У 2002 році президент США Джордж Буш-молодший включив Іран до переліку держав «осі зла» – режимів, які, на думку США, підтримують тероризм або розробляють зброю масового ураження й здатні передати її терористам. ЦРУ стверджувало, що Хаменеї особисто був причетний до серії терористичних актів, зокрема до вибуху в єврейському центрі в Буенос-Айресі у 1994 році, внаслідок якого загинули 94 людини.
Між консерваторами та реформаторами
Не все було гладко й у внутрішній політиці Ірану. Відносини між консерваторами та реформаторами завжди залишалися складними, але наприкінці 1990-х протистояння досягло апогею. Президентські вибори 1997 року виграв реформатор Мохаммад Хатамі, який проголосив курс на більш толерантне ставлення до західної культури.
Водночас із критикою позиції Хаменеї виступив Великий аятола Монтазері, якого багато іранців вважали більш авторитетним моральним і духовним лідером, ніж самого Хаменеї.
Після цього тисячі прихильників Хаменеї зібралися в центральній мечеті міста Кум, вимагаючи страти Монтазері. Частина протестувальників увірвалася до школи, якою опікувався Монтазері, нищила меблі та вимагала її закриття. У відповідь на критику Хаменеї звернувся до своїх прихильників із промовою, застерігаючи їх від «небезпек, пов’язаних із напливом західної культури, яку Захід використовує для нав’язування всюди своїх цінностей». Відносини між Хаменеї та президентом Хатамі були непростими, тож аятола із задоволенням сприйняв перемогу мера Тегерана й впливового популістського консерватора Махмуда Ахмадінежада на наступних президентських виборах.
Ядерна програма Ірану та роль аятоли Хаменеї
Ахмадінежад прославився своїми різкими промовами, у яких відкрито виступав проти Ізраїлю та Сполучених Штатів, а також активною підтримкою іранської ядерної програми. Президент Ахмадінежад порівнював свої стосунки з Верховним лідером Хаменеї зі стосунками батька й сина, попри часті непорозуміння між політиками.
У серпні 2005 року, під час міжнародних переговорів щодо іранської ядерної програми, Хаменеї видав фетву, яка забороняла виробництво, накопичення та використання ядерної зброї. Водночас Міжнародне агентство з атомної енергії у звіті 2007 року заявило, що Іран і далі виробляє збагачений уран, придатний для створення ядерної зброї.
Попри консервативні погляди найвищих керівників країни, значна частина іранського суспільства й надалі вимагала демократичних реформ. Обрання колишнього президента Алі Рафсанджані до Ради експертів Ісламської Республіки у 2006 році показало, що серед правлячих еліт Ірану існує опір консервативній ісламській політиці.
У червні 2009 року Хаменеї зробив один із найризикованіших кроків у своїй політичній кар’єрі, підтримавши кандидатуру Махмуда Ахмадінежада на другий президентський термін.
Чутки про фальсифікації на президентських виборах вивели на вулиці тисячі молодих іранців. Демонстрації стали найбільшим політичним викликом для режиму з часів Ісламської революції. Багатьох протестувальників заарештували силові структури, а дії Хаменеї зазнали критики навіть з боку консервативних членів уряду. Сам Хаменеї заявив, що лідери опозиції є «ворогами Бога» й мають бути страчені відповідно до норм шаріату.
У 2019 році, коли зростання цін на пальне спричинило масові вуличні протести, Хаменеї на кілька днів вимкнув інтернет, щоб запобігти подальшим демонстраціям. За даними Amnesty International, поліція тоді стріляла по протестувальниках з автоматичної зброї.
Хаменеї, жінки та прогрес
Хаменеї не вірив у гендерну рівність, хоча й скасував заборону на освіту для жінок, запроваджену його попередником. У вересні 2022 року країну сколихнула смерть 22-річної Махси Аміні у відділку поліції, де її затримали за «неправильне носіння хіджабу». Спонтанні протести тривали кілька місяців, а гасла демонстрантів швидко набули антиурядового характеру. Завдання придушення протестів було покладено на співробітників правоохоронних органів.
Правозахисні організації повідомили, що загинуло понад 500 протестувальників, серед них 70 неповнолітніх, а близько 20 000 осіб було заарештовано. Масштаби протестів по всій країні суттєво зменшилися лише після того, як влада почала проводити страти учасників протестів. За даними правозахисників, понад 100 осіб було засуджено до смертної кари.
У лютому 2023 року Хаменеї помилував «десятки тисяч» ув’язнених, зокрема багатьох засуджених за участь в антиурядових протестах.
Зовнішня політика Ірану та підтримка Росії
За правління Хаменеї Корпус вартових Ісламської революції (КВІР) значно розширив свій вплив у регіоні. У 1980-х роках були укладені союзи з «Хезболлою» та режимом Хафеза аль-Асада в Сирії. Після повалення Саддама Хусейна в сусідньому Іраку у 2003 році КВІР почав координувати дії з іракськими силами й фактично безперешкодно діяв на території від Ірану до Середземного моря.
На початку 2020-х років союзники Ірану стали домінуючими силами, що контролюють Сирію, Ліван, Сектор Гази та Ємен, а учасники так званої «осі» почали координувати свої дії в масштабах, небачених раніше.
Однак із початком війни між Ізраїлем і ХАМАСом, що розгорілася після нападу бойовиків на південь Ізраїлю, Хаменеї опинився в ситуації стрімкого погіршення безпеки. Хоча аятола офіційно дистанціювався від участі Ірану в атаці 7 жовтня 2023 року (водночас заявивши, що він «готовий поцілувати руки тим, хто її здійснив»), Ізраїль визнав це недостатнім.
Менш ніж за рік, у липні 2024 року, ізраїльські спецслужби вбили в Тегерані лідера ХАМАСу Ісмаїла Ханію, який прибув туди на інавгурацію нового президента Ірану. Ще через два місяці вони ліквідували багаторічного лідера «Хезболли» Хассана Насраллу. Іран відповів масованим, але неефективним ударом по Ізраїлю – режиму було необхідно продемонструвати свою жорсткість.
У грудні 2024 року режим Асада в Сирії, який мав ключове значення для регіонального впливу Тегерана, зазнав поразки внаслідок атак повстанців. У своїй першій промові після повалення Асада Хаменеї намагався не показувати, що країна зазнала стратегічної поразки. Проте розрахунки на те, що «вісь опору» захистить Іран від прямого нападу, не справдилися.
Україна і Хаменеї
З початком війни в Україні Іран зблизився з Росією. Тегеран почав постачати російській армії дрони, виробництво яких Росія згодом опанувала самостійно і якими вже кілька років майже щоночі обстрілює українські міста.
У липні 2022 року президент Росії Володимир Путін відвідав Іран, де вп’яте зустрівся з аятолою Хаменеї. Той відкрито підтримав російське вторгнення та поклав відповідальність за початок війни на Захід, сказавши Путіну: «Якби ти не перехопив ініціативу, інша сторона сама розпочала б війну». Хаменеї мав репутацію суперечливого політика як в Ірані, так і за його межами. Водночас його відданість ідеям Хомейні гарантувала йому підтримку значної частини іранського суспільства. Він вважав поступки й компроміси ознакою слабкості. Він не визнавав, а часто просто ігнорував прагнення молодих і освічених іранців жити в більш вільному суспільстві.
Читати також на PostPravda.Info: Чи піде Іран шляхом Росії, чи є надія на краще майбутнє?
