Зіткнувшись з постійними обстрілами, солдати та мешканці Покровська розмовляють з Аскольдом Крушельницьким про тривалу облогу, до якої вони готуються.

Покровськ – один з пріоритетів Росії

Місто Покровськ, яке вважається ключем до контролю над східною частиною Донецької області України, є призом, який війська Володимира Путіна переслідують вже кілька місяців, і за який Москва вже пожертвувала тисячами своїх солдатів.

З моменту вторгнення в Україну у 2022 році захоплення всієї Донецької області, яка стала ареною одних з найтриваліших і найкривавіших боїв у Європі з часів Другої світової війни, часто оголошувалося головним пріоритетом Кремля.

Покровськ уперто стирчить у Путіна в горлянці, і в останні місяці величезні ресурси були сконцентровані на спробах прорвати українську оборону. Московські війська часто здійснюють піхотні атаки смертників, абсолютно не зважаючи на те, скільки людей вони втратять. 

Високопоставлене військове джерело підтвердило The Independent, що підрозділи щонайменше трьох досвідчених бригад, включно з бригадами «Азов» і «Кара-Даг», були розгорнуті для того, щоб посилити українські сили навколо Покровська, де в деяких місцях противник переважає їх чисельністю в 10 разів.

Полковник при українському Генеральному штабі, який є нашим джерелом, повідомив, що важкі бої відбуваються поблизу Покровська вздовж лінії невеликих міст, таких як Мирноград, Новогродівка, Селидове, Українськ і Гірник на південний схід від Покровська, а також Курахове і Вугледар на південь від нього.

Для копання оборонного півмісяця через ці міста і села з траншей та інших укріплень використовується важка техніка. Полковник додав, що російські атаки «людських хвиль» придушуватимуть міни.

У понеділок Український Генеральний штаб повідомив, що найзапекліші бої точаться навколо невеликого містечка Курахове, де російські наземні й повітряні сили здійснювали десятки атак щодня протягом останнього тижня. Росія зараз використовує рутинну тактику кидати в атаку людей, іноді за підтримки танків і бронетранспортерів. Цивільним здебільшого вдалося евакуюватися з цього району. Однак у неділю російська артилерія вбила одного цивільного в Кураховому. 

Запеклі бої під Покровськом

Україна має намір утримувати цю територію якомога довше. Бої, ймовірно, переростуть у ще одну тривалу облогу з запеклими боями, вулиця за вулицею, будинок за будинком, як це сталося в Бахмуті, де росіяни врешті-решт захопили лише купу уламків.

Головнокомандувач Збройних сил України генерал Олександр Сирський заявив, що оборона навколо Покровська була посилена кількома резервними бригадами, а просування росіян сповільнилося.

«Українські війська готуються до вуличних боїв. Росіянам точно не вдасться захопити Покровськ найближчим часом. Ми будемо робити все, щоб не допустити їхнього прориву протягом тижнів або місяців, і сподіваюсь, що так буде до зими, коли росіяни вже не зможуть просуватися далі», – розповів полковник для The Independent.

Окупація Покровська російськими військами розділить лінію оборони України в регіоні, що значно ускладнить постачання її сил у східній частині Донецької області. Наслідки можуть бути драматичними, оскільки це поставило б під загрозу здатність Києва утримувати інші свої опорні пункти, такі як Слов’янськ, Краматорськ, Костянтинівка, Часів Яр і Торецьк.

Втрата Покровська відкрила б росіянам шлях на Запоріжжя

Але навіть якби росіяни зайняли Покровськ, вони не змогли б використовувати автомобільні та залізничні колії, що проходять через місто, які опинилися б у зоні досяжності української артилерії. Найпряміший маршрут з території, контрольованої Україною, вже зараз надто небезпечний для цивільних транспортних засобів, оскільки рух ним проглядається російським безпілотникам і розташовується в межах досяжності їхньої артилерії та мінометів. Якби Покровськ опинився в руках Москви, ситуація зміниться на протилежну для російських транспортних засобів, які намагаються дістатися Покровська.

Журналістська група The Independent в’їхала до Покровська з півночі, через місто Добропілля. Наслідки активізації російських атак очевидні та драматичні. Їх можна бачити не лише за спорожнілими вулицями з рідкісними пішоходами, а й за закритими супермаркетами, магазинами, ресторанами й кафе, які були переповнені, коли група The Independent востаннє відвідувала Покровськ навесні.

Звуки вибухів постійно лунають не лише в напрямку українських ліній оборони, а й у самому місті, де вже зруйновано величезну кількість житлових будинків.

Білборди з написом «евакуація» великими літерами й номером телефону відразу ж підказують людям, куди звертатися по допомогу, і нагадують решті мешканцям, що уряд закликає, щоб цивільні особи покинули місто. За даними військової адміністрації, з 60 000 мешканців Покровська довоєнного часу в місті залишилося майже 38 000. 

Жителів Покровська закликають до евакуації

Порожніми вулицями їздять поліційні машини, які через гучномовці закликають мешканців, що залишилися, покинути місто. У Покровську все ще є доступ до електрики й газу, але водопровідна вода занадто забруднена, щоб її пити.

Деякі люди рішуче налаштовані протистояти, здавалося б, неминучому, намагаючись якомога довше підтримувати нормальний ритм життя. Працюють навіть кілька невеликих продуктових магазинів, а в одному кафе солдати сидять за столиками на вулиці, попиваючи каву, в той час, як чути гучні вибухи.

66-річна Ірина Павлівна каже, що поки що не має наміру залишати Покровськ, бо мусить доглядати за своєю 83-річною матір’ю, яка надто слабка, щоб подорожувати. Вона штовхає велосипед з продуктами, зокрема яблуками й хлібом, рухаючись повз будинки, які нещодавно були зруйновані російськими бомбами.

«Я боюся, але не можу залишити маму. Багато моїх сусідів виїхали, але є й такі, що залишилися. Ми чекаємо, що буде далі. Якщо ситуація погіршиться, думаю, нам доведеться виїхати. Ми знаємо, що творили росіяни на окупованих територіях, і ми не збираємося чекати, поки вони прийдуть сюди. Але ми все ще сподіваємося, що українська армія зможе не пустити їх сюди», – розповідає Ірина.

Інша жінка, Олена, каже, що дізнається новини з російського телебачення та інтернет-видань і каже, що могла б залишитися, навіть якби росіяни захопили місто.

«Багато хто з нас настільки втомився від цієї ситуації, від війни й руйнувань, що нам байдуже, хто буде керувати», – каже вона.

Українська влада знає, що деякі з тих, хто наполягає на тому, щоб залишитися в Покровську і навколишніх містах, просто чекають на перемогу росіян. Їх презирливо називають «ждунами» – ті, хто чекає.

На відкритому залізничному вокзалі в Покровську майже 200 осіб очікують на вільні місця у щоденному евакуаційному потязі, що йде на захід до Дніпра, а потім до Львова.

Олександр, 63 роки, був інженером на міській водонагрівальній станції для офісів і житлових будинків. Він сказав: «Росіяни постійно обстрілюють нас. Два дні тому снаряди впали біля нашого будинку, а потім біля ринку, куди ми йшли».

Він додає, що його 65-річна дружина Валентина вже поїхала до родичів у Хмельницьку область на заході України, але його 35-річний син Денис залишився воювати в українській армії. «Ми не хочемо їхати й, звісно, повернемося, якщо зможемо. Я не думаю, що росіяни залишаться тут назавжди, і сподіваюся, що ситуація покращиться».

33-річна Іра Антоненко, вчителька фізкультури й історії, та її 15-річна донька Таня сидять на пероні в очікуванні потяга на спеці. Іра розповідає, що тижнями не хотіла виїжджати, навіть коли кількість обстрілів збільшилася.

«Я розлучена, і ми живемо самі. Все, що я заробила на роботі, я вклала в наш будинок. Я хотіла, щоб це було гарне місце, яке я передам у спадок своїй доньці», – каже вона.

«Але поруч з нашим будинком так багато було вибухів. Навіть деякі мої друзі та сусіди були поранені. Це було так, ніби Бог говорив нам, щоб ми виїжджали. Я почала хвилюватися за життя доньки й за себе. Кілька днів тому, під впливом імпульсу, я вирішила виїхати. Ми зібралися за один день, – розповідає Іра.

З кількома речами й собакою Сонею вони їдуть до Кіровоградської області, майже п’яти годин на захід. «Це все так дивно. Я вчитель історії, і зараз ми переживаємо страшні події, які стануть частиною історії нашої країни. Я сподіваюся, що все закінчиться щасливо, але на цей момент я не знаю, що чекає на мене в майбутньому», – пояснює Іра.

«Я відчуваю тривогу, тому що не знаю, яку роботу я знайду і де ми будемо жити. Я відчуваю, що все, над чим я працювала все своє життя, зникло, і мені доведеться починати все спочатку. Але я думаю, що ми впораємося», – додає вона.

Євген Лебеденець, 24 роки, до російського вторгнення був професійним військовим. 2 травня цього року він зазнав поранення від вибуху планерної бомби у Кривому Розі, в результаті чого втратив ліву руку.

Євген має протез і чекає на досконаліший протез наприкінці цього року. «Те, що людина втратила руку, ногу або навіть більше за однієї кінцівки, не робить її непотрібною. Я хочу, щоб моє життя було максимально “нормальним”. Наприклад, я хочу знову бути водієм, і я можу легко керувати автомобілем, якщо він має автоматичну коробку передач. Мені просто потрібно пристосуватися, а людям – пристосуватися до мене. 

Молодий хлопець планує приєднатися до своїх батьків, які живуть у Києві. Він розповідає: «Я провів останні кілька днів, щоб пакувати речі, які міг би відправити батькам, і роздати великі речі, такі як холодильник і телевізори. Кілька годин тому я замкнув свій будинок і не знаю, чи не залишаю його назавжди».

Євген розповідає, що нещодавно розмовляв з українськими солдатами, які були дуже втомлені. Він підкреслює, що всупереч всьому вони сповнені рішучості продовжувати боротьбу. «Думаю, Покровськ протримається ще щонайменше шість тижнів».

«Якщо росіяни врешті-решт увійдуть у Покровськ, це станеться після того, як місто перетвориться на купу уламків, як це було з іншими російськими “перемогами”, такими як Бахмут, Маріуполь і Авдіївка. Але навіть тоді ми все одно повернемося і виженемо їх звідти», – додає він.

Ця стаття з відкритих джерел була спочатку опублікована в журналі The Independent.

Фото: pixabay.com