Від знищення мостів, якими доставлялися постачання російським військам, до оборони території, захопленої під час зухвалих рейдів. Солдати, які відпочивають у прикордонному Сумському районі, прагнуть помститися і хочуть просунутися на територію ворога, – повідомляє Аскольд Крушельницький з України. 

Українці прагнуть помститися по-своєму

Українські війська пошкодили або повністю зруйнували три мости в Курській області Росії, прагнучи перерізати ключові російські шляхи постачання. Це остання глава в сміливому наступі України, який, за словами президента країни Володимира Зеленського, досягає своїх військових цілей. 

Українські солдати знають, що Росія відповість, однак прагнуть якомога сильніше помститися путінській армії. Члени бригад, які очолювали Курську наступальну операцію, розповіли The Independent, як вони сміялися від радості, не вірячи своєму успіху, коли копали окопи на російській землі.

– Це було дивовижне відчуття, коли ми зрозуміли, що цього разу ми самі вторглися до них. Ми сміялися як божевільні, копаючи окопи на ворожій землі. Російській землі, – сказав солдат з позивним Ляша.

Історії прямо з Курська

28-річний Ляша та кілька його товаришів з механізованого піхотного підрозділу воювали на передовій українського наступу з самого початку – з 6 серпня. Він розповів, що вони пройшли Суджу, місто за шість кілометрів від лінії російсько-українського кордону, в якому розташовується стратегічний об’єкт – газовимірювальна станція для магістрального газопроводу з Росії до Західної Європи, а також залізничний вузол. Потім вони просунулися щонайменше на 20 км вглиб російської території. 

Там вони окопалися, в той час, як інші підрозділи просувалися вперед у кількох напрямках. Один з напрямків – Курськ, місто, розташоване поблизу однієї з найбільших російських атомних електростанцій. 

Ми зустрілися в маленькому сільському кафе, вздовж однієї з доріг, що веде до кордону між Сумською та Курською областю. Ляша розповів мені, що вони щойно повернулися в Україну, щоб відпочити чотири чи п’ять днів перед тим, як знову перетнути російський кордон.

На питання, чи це означає, що український наступ на Росію триватиме ще деякий час, адже минуло вже два тижні з моменту його початку, відповів інший солдат з військовим позивним «Афон»: «Я думаю, що це слушне припущення. Нещодавні удари по російських мостах свідчать про те ж саме». 

«Російські солдати, з якими ми зустрічалися, були шоковані».

Поки розмовляємо, спостерігаємо постійний потік танків, бронетранспортерів, самохідних гаубиць й інших видів гусеничної та колісної техніки, що рухаються до кордону і від нього. Повз проїжджали паливні цистерни, вантажівки з постачанням, кілька невеликих американських «Хамві» та аналогічних малих броньованих машин, подарованих українськими, французькими та іншими західними донорами. Всі вони були оснащені великокаліберними кулеметами й ракетними установками. За ними їхала нескінченна колона позашляховиків, пофарбованих в оливково-сірий колір.

Час від часу повз нас проїжджали машини швидкої допомоги, що прямували до лікарень у Сумах, які мчали на шаленій швидкості. Будь-яка машина, що стояла в пробці, поступалася їм дорогою, оскільки у «швидкій», найімовірніше, перебуває важкопоранений. 

Ляша, Афон та їхні друзі скромно розповідають про бої, в яких вони брали участь. Вони стверджують, що за такою скромною поведінкою розпізнають справжнього солдата. Ті, хто вихваляється своїми подвигами на полі бою, зазвичай зробили найменше. 

– Російські солдати, з якими ми зіткнулися, були шоковані, й багато з них здалися. Вони не хотіли вмирати, – розповідає Ляша. 

– Навколо Суджі також стояли підрозділи чеченських солдатів, які були дуже налякані. Чеченці несуть відповідальність за жорстокі злочини в Україні. Тому вони боялися, що ми так само будемо катувати їх і страчувати, як вони робили це з нами. Деякі з них опинилися в цивільному одязі, коли ми схопили їх, багато з них покидали зброю та машини, коли тікали.

Солдати прагнуть помститися, зберігаючи честь

У понеділок командувач Сухопутних військ України Олександр Павлюк написав у Telegram, що солдати «успішно виконують завдання» в Курській області й захоплюють російських військовополонених, щоб обміняти їх на українських солдатів, які перебувають у полоні. 

– Ми, можливо, трохи насміхалися над ними, але, звісно, не катували й не били. Вони потрібні нам живими. Полонені солдати будуть обміняні на наших, яких утримують росіяни. Ми так себе не ведемо. Жоден цивільний чи солдат, який здався в полон, не зазнав жорстокого поводження з боку нашого підрозділу. Справа честі показати світові, що ми відрізняємося від росіян. Ми – цивілізовані, а вони – варвари, – каже Афон. 

В’їжджаючи в одне з російських сіл, яке захопили українські солдати, Ляша запитав літню жінку, що вона думає про українських солдатів. Вона відповіла: «Ви хороші хлопці». Коли він запитав, що вона думає про те, що російські солдати зробили в Україні, вона уникнула прямої відповіді й сказала: «Ніхто з нас не хотів цієї війни». 

«Ми знаємо, що Путін розлючений»

Афон, Ляша та більшість їхніх товаришів – досвідчені солдати, які воюють від початку вторгнення путінської армії у 2022 році. Зараз вони були передислоковані на Курську операцію з позицій на сході України, де вони місяцями перебували під запеклими атаками російських військ. 

– Поки що бої, в яких ми брали участь [у Курській області], були менш запеклими, ніж ті, до яких ми звикли в Україні. Однак ми розуміємо, що це тому, що більшість з тих, з ким ми зіткнулися, – це нещодавно призвані або погано підготовлені солдати. Вони, ймовірно, ніколи раніше не були в бою… хоча вони використовували планерні бомби й ракети, що спричинило багато жертв, – каже солдат з позивним Афон.

– Ми знаємо, що Путін розлючений, бо відчуває себе приниженим. Його солдати вже прагнуть помсти. Найближчими днями Кремль відправить сюди тисячі людей, перекине сюди багато бронетехніки, артилерії та ракет. А потім вони захочуть нас усіх «трахнути» з усього, що в них є. Ми чекаємо цього і будемо готові наскільки можливо. 

– Ми не знаємо, як все обернеться, проте всі згодні з тим, що це краще, ніж місяцями сидіти в окопах і потрапляти під удари потужних російських планерних бомб, артилерії, ракет або дивитися, як гинуть наші друзі. Принаймні зараз ми рухаємося. Ми вийшли з глухого кута, і моральний дух дуже високий, – підсумував Афон.

Бомби летять над Сумами щодня

Місцеві жителі кажуть, що їхні села в Сумській області час від часу стають цілями російських обстрілів з початку вторгнення у 2022 році. Однак із початком наступу на кордоні значно зросла кількість обстрілів їхніх будинків, розташованих за кілька кілометрів від російського кордону і безпосередньо вздовж основного маршруту, яким рухаються українські військові. 

Олександр зі своєю дружиною Наталією прибирав залишки будинку своєї матері. Дім зруйнувала планерна бомба, що впала на головну дорогу. Мати, сестра і племінниця Олександра були в будинку, коли поряд впала одна з найменших бомб, що містила лише від чверті до пів тонни вибухівки. 

Всі троє отримали лише легкі травми й зараз одужують у лікарні в Сумах. Величезну вирву, видовбану бомбою, швидко засипали, щоб не порушити рух військової техніки, який тривав вдень і вночі.

Наталя прибрала бите скло, сміття, тинькування зі стелі й дитячі іграшки з кімнати, де не було однієї стіни, і було видно, як зовні дорогою мчить військова техніка. На вцілілій стіні все ще висів годинник, стрілки якого зупинилися від вибуху бомби напередодні ввечері. 

– У цьому будинку більше ніхто ніколи не буде жити. Він занадто пошкоджений, щоб його можна було відремонтувати. Але ми хочемо впорядкувати його, тому що це місце, де виріс мій чоловік. Хоча це може здатися безглуздим. Те, що роблять росіяни, жахливо, але всі ми намагаємося жити далі, – розповіла Наталя. 

– Ми нікому не бажаємо війни, але вважаю, що це добре, що наші солдати зараз у Росії. Можливо, коли росіяни відчують біль, який ми відчували роками, вони подивляться на ситуацію трохи по-іншому. Тож, можливо, це вторгнення трохи наблизить час миру, – додав 45-річний Олександр, бухгалтер компанії з виробництва сільськогосподарського обладнання. 

«Ця атака того варта»

Щонайменше чотири потужні вибухи пролунали в суботу в Сумах. Перший стався відразу після шостої години ранку, коли бомба влучила у багатоповерхівку, розташовану на схід від річки Псел. Вибух вибив десятки вікон і спалив понад десяток автомобілів, але постраждав лише один чоловік середнього віку, який на той момент перебував у будинку. 

– Мешканці були шоковані й дуже напружені, але люди в нашому місті знають, як діяти в таких ситуаціях. Вони евакуювалися й обшукали територію, щоб переконатися, що їхні сусіди в безпеці, – повідомив речник служби з надзвичайних ситуацій Олег Стрілько.

За його словами, до початку Курської операції в Сумах протягом року сталося майже 10 вибухів. З початком наступу українських військ місто атакують по кілька разів на день. 

Як і багато українців, Стрілько вважає, що український наступ на Росію вартий того, попри очікування посилення відплати з боку армії Путіна. Він сказав: «Те, що відбувається, потрібно і повинно бути зроблено». 

Зі Стрільком погодився будівельний робітник, який мешкав неподалік і перевіряв, як там його знайомі у зруйнованій багатоповерхівці. «Здавалося, що тут українці й росіяни завжди добре ладнали. Ми з дружиною були шоковані, коли Росія напала на нас», – каже 65-річний Василь, дружина якого росіянка. 

– Я ніколи не відчував ворожості до росіян і вважав багатьох з них своїми друзями. Ми їздили туди, а вони приходили до нас у гості. На жаль, я ніколи не усвідомлював, як змінювалась їхня свідомість під впливом десятиліть брехні та пропаганди. Їхні солдати поводилися як варвари [й] шакали, – додав він. 

– Я повинен бути чесним з вами… Я ненавиджу їх зараз. Наша країна слабша за них у військовому плані, їх більше, ніж нас, і Суми розташовані близько до російського кордону. Але якщо вони прийдуть сюди, я стану партизаном і буду з ними воювати. Ми всі так будемо робити.

Ця стаття з відкритих джерел була спочатку опублікована в журналі The Independent.

Фото: UA Future