Так звана «золота година», тобто час, необхідний для евакуації пораненого з поля бою, — це пережиток минулої епохи. Цьому можна було навчати у військових школах «до війни». Напад Росії на Україну, дрони, удари по лікарнях, медиках і каретах швидкої допомоги змінили все. Сьогодні евакуація може тривати навіть кілька днів. В Україні сформувалися нові стандарти медичної евакуації. Поранених із фронту часто транспортують уже не самі військові, а роботи. Як виглядає медична евакуація на Донбасі? Про це у репортажі «Щоденник бойового медика ЗСУ» пише Володимир Гулюк.
Евакуація: Початок
Дзвонить комбат.
– Володя, подзвони Чужому він дасть точку де заберете 300.
– Так, бачив. Готуємось.
– Чужий все скаже.
Кричу своїм хлопцям: В нас евакуація 300. Готуйтесь до виїзду. Дзвоню Чужому.
– є 300. Коли, де забирати?
– Ви можете під’їхати на точку в Лазірівку?
– Так. 10 маленьких і там будемо
– Плюс, скину точку в Зелений. Чекай команди.
– А хто знає про стан 300 і його позивний хочаб?
– я нехера не знаю, питай Курган.
Пишу по зеленому на Курган – кого евакуюємо, який стан, які поранення? Відповідає Курган голосовим повідомленням
– Два триста, один легкий, посікло трохи ноги, другий середній осколочне ніг з переломом, накладено турнікет, обидва в свідомрсті. Чекаємо НРК, грузимо і на точку. Точку дали?
– Плюс, все є, чекаємо команду на виїзд.
Мої хлопці вже бігають, водій завів машину, фельдшер Саня, готує ноші, розкладаємо їх, стелимо нову ковдру дзеркальну, сотий раз перевіряю чи все що треба є в кішеньках органайзера на стіні бусіка. Програш звуку включення рації, включив/виключив РЕБ – індикатор світився, ніби все ок. Чекати команду можливо доведеться пару хвилин, в може пару годин. Чекати завжди найважче.
Голосове від комбата: їдьте на точку, небо чисте. Плюсую.
Надягаю бронік, каску, хапаю медичний рюкзак, їдемо втрьох. Я, Саня і Сивий. Саня, їдемо на точку в Лазірівку. Плюс-плюс, каже, посміхається з-під каски яка чомусь в нього завжди без кавера і виглядає недолуго. Він знає, що все буде ахуєнно.
Читайте також: З щоденника польового медика ЗСУ: «Я тут зі смертю працюю» [ЕПІЗОД 1]
Дрони, Чуйки та очікування
Спочатку дорога під сіткою, тут можна не боятись. Дивимось в екран Чуйки. Включився екран. Білий шум. Значить дрон десь далеко. Ближче до Лазірівки сітка часто побита і з дирками. В’їзд в село пильнують спалені дронами буси і пікапи, є пару сумних спалених НРК. Маневруємо між ними. В’їхали в село, сітка закінчилась, летимо максимально швидко до умовленої точки по вулицям. Чуйка мовчить, один поворот, другий. Точка. Ховаємо машину під деревом і трошки розходимось.
Весна. Цвірінькають пташки.
Біля будинків без дахів з вибитими вікнами і дверима цвітуть яскраво-червоні тюльпани і біла черемшина. Тиша.. Вибухи десь дуже далеко. Тут ахуєнно.
Чути голосне жужінея Вампіра, воно страшне, довго не можна зрозуміти з якого боку і куди він летить, проноситься над нами, несе посилку на позицію до хлопців. Добре, що це наш дрон. Знову тиша. Чекаємо.
Читайте також: З щоденника польового медика ЗСУ: «Тут немає свят. Чекаємо, щоб евакуювати пораненого побратима – й у відпустку» [ЕПІЗОД 3]
Десь летить підарський дрон, жіжуння набагато тоньше за Вампіра, як джміль чи великий комар. Ми сховалися по різним недобитим будівлям. Посеред подвір’я дому куди я забіг лежить мертвий пес, ще не розкладається, певно нещодавно здох. Не дочекався хазяїв, щасливчик – помер вдома Чекаємо поки стихне звук дрона, сподіваємось не побачить бусіка. Пролетів. Не по нас летів. Ну і добре. Чекаємо.
Сивий кричить: Їде дрон!
Хапаємо ноші, біжимо до дрона. Він невеликий десь 1.5 на 1 м корзина, хлопці лежать складені один на одному і не рухаються, лиця і руки білі, сині губи, Пиздець!, думаю, відійшли поки їхали. НРК став. Хлопці стогнуть, Це добре, це значить що ще живі. Підбігаємо. Хапаємо верхнього, поклали на ноші.
– Друже, друже, ти вже з нами, що поранено?, Кажи. Постійно питаємо щось аби вони розуміли, що ми поруч, що вони в наших руках, що зараз буде легше. Бо так самому спокійніше ,що знаєш, що вони ще не відійшли.
Дрон постояв і рушив пустим невідомо куди. Верхнього 300 кладемо на ноші, заносимо в бус,. Біжемо за другим, він ще важчий і за станом і за масою В нас маленький бусик. Другі ноші не влізуть. Пиздець. Я взяв його під руки, Сивий за ноги, занесли в машину запихнули. Сивий за руль.
Кричу: Зйобуємся на стабік. Вони обидва важкі!
Читайте також: З щоденника польового медика ЗСУ: Дезертирство в армії. Дарек утік і сховався вдома [ЕПІЗОД 4]
Музика медиків: Чик-чик-чик
Танцюємо над ними, задихаюсь від інтенсивності дихання, з мене летить піт. Заливає очі нахер шлем, відкидаю шлем у бік бусіка. Включаю все наявне світло в салоні. Щоб роздивитись. Спочатку важчий, що лежить на підлозі. В свідомості, відповідає.
– Звідки ти?
– Зі Сміли, заєбісь, чудове місто.
– був там норм. Де поранено?
– Тільки ноги.
Бачу турнікет. Але він не затянутий. І що кровотечі майже не має це чудо при такій рані. Добре що доїхав, міг і відійти.
Друга нога ціла, починаю лапати, шию, груди. Все ок, каже, тільки нога. Облапав, все ок. Дістаю ножиці і починаю разом з Санею зрізати одяг, взуття. Машина наповнена запахом крові. металевим сморідом. Секунда. Вдихаю, видихаю.
Саня:
– вони дотягують до стабіка, зрізаємо одяг і мотаємо рану. Цього наразі вистачить
– Плюс-плюс.
Саня піднімає поранену ногу, аби зручніше було зрізати одяг.
Чик-чик-чик, штани. Чик-чик зрізав черевики, скидуємо.
Черевик в крові, шкарпетки слизькі і чорні згімаю шкарпетку. Стопа ціла, замотали гомілку, розсікло сильно гомілку, багато крові втратив поки їхав, дивно, що не намотали бинта перед тим як садити в НРК.
Другий виглядає краще, посікло тільки ноги, добре. Зрізали штани і взуття, почали мотати ноги. Дірки не кровять, але схоже гомілка зламана. Машина зупиняється. Стабік. Кінець нашої допомоги.
Відкрили двері виносимо спочатку важчого, кладемо на ноші. Другий простіше та він і легший, занесли, поклали на каталку. Підхожу по черзі до поранених.
Читайте також: З щоденника польового медика ЗСУ: Їжа і родина. В українському війську годують непогано – навіть ухилянтів [ЕПІЗОД 2]
– Скажи твоє ім’я і прізвище. Ок, добре. Записав. Телефон з собою? Так, чудово друже все буде заєбісь, я тобі постійно дзвонитиму.
Сивий хапає складені ноші кидає в машину, ми заскакуємо закриваємо. Чуйка мовчить, добре, летимо звідси нафіг.
Доїхали до бази. повідомлення в зелений по черзі всім.
– Все ок, 300 передали, стабільний, будуть жити.
Підлога залита кров’ю, куски закривавленої одежі і черевики. Непогані, Лови, майже чисті ззовні. Все в кульки і нафіг в сміття. Далі підлогу миємо дезінфектором. Знову перевіряю чи все є в кишеньках органайзера нашого бусіка. Видих-вдвох.
