Звичайна людина сприймає як зло все, що завдає їй шкоди або суперечить її етичним і релігійним переконанням. На цій підставі дослідники нерідко роблять висновок, що зло – це оціночне поняття, а отже, його треба виключити з об’єктивного аналізу соціальних процесів. Проте з початком війни українці на власному досвіді переконалися, що питання зла – не абстрактне, а екзистенційне: воно пов’язане з їхнім правом на життя.
Західний обиватель хоче вірити, що війна Росії проти України хоч і злочинна, але все ж таки раціонально пояснювана. Це дає надію на мирне майбутнє. Поняття «некроімперіалізм», яке відображає сутність сучасної Росії, руйнує цю надію, тому й не може бути популярним. Російський обиватель також хоче жити, тому прагне пристосуватися до влади. Але його бажання жити вступає в дисонанс із некрофілією цієї влади.
Чому для позначення Росії та російських солдатів українці використовують образи Дж.Р.Р. Толкіна з «Володаря перснів», а не з фільмів чи серіалів про зомбі або вампірів? Чи пов'язано це з естетичною інтуїцією, екзистенційним досвідом війни або ціннісними орієнтуваннями? На ці питання відповідає чергова стаття Миколая Карпіцького «Мордор» для словника війни.
