Агресивний політичний міф, яким виправдовується війна не лише проти України, а й проти всієї західної цивілізації, значно глибше проникає у масову свідомість, ніж кремлівська пропаганда, дезінформація чи фейки.
Якщо радянська ідеологія була монолітною, то нинішня ідеологія російської влади видається розмитою, поєднуючи, здавалося б, несумісні елементи – наприклад, культивування радянського минулого й ідеалізацію царської Росії. Водночас російська пропаганда демонструє помітні успіхи, залучаючи до себе найрізноманітніші, подекуди навіть ворожі одна одній політичні сили. Це свідчить, що сучасна російська ідеологія функціонує інакше, ніж радянська.
и матиме російський народ право на самовизначення після поразки у війні, чи його долю повинна вирішувати коаліція країн-переможців? Щоб відповісти на це питання, потрібно розкрити поняття «суб'єктність», якому Миколай Карпіцький присвятив чергову статтю «Словника війни» на PostPravda.Info.
За роки війни з Росією слово «Рашизм» міцно увійшло в ужиток в українському суспільстві, хоча деякі політологи вважають його невизначеним і ненауковим поняттям. Проте українці чудово розуміють, що таке рашизм і чим він відрізняється від інших різновидів фашизму. 2 травня 2023 року Верховна Рада надала визначення поняттю «рашизм», перелічивши його основні характеристики. Це визначення має описовий характер, тому це поняття стало темою чергової статті Миколая Карпіцького для словника війни на PostPravda.Info.
Звичайна людина сприймає як зло все, що завдає їй шкоди або суперечить її етичним і релігійним переконанням. На цій підставі дослідники нерідко роблять висновок, що зло – це оціночне поняття, а отже, його треба виключити з об’єктивного аналізу соціальних процесів. Проте з початком війни українці на власному досвіді переконалися, що питання зла – не абстрактне, а екзистенційне: воно пов’язане з їхнім правом на життя.
Західний обиватель хоче вірити, що війна Росії проти України хоч і злочинна, але все ж таки раціонально пояснювана. Це дає надію на мирне майбутнє. Поняття «некроімперіалізм», яке відображає сутність сучасної Росії, руйнує цю надію, тому й не може бути популярним. Російський обиватель також хоче жити, тому прагне пристосуватися до влади. Але його бажання жити вступає в дисонанс із некрофілією цієї влади.
Чому для позначення Росії та російських солдатів українці використовують образи Дж.Р.Р. Толкіна з «Володаря перснів», а не з фільмів чи серіалів про зомбі або вампірів? Чи пов'язано це з естетичною інтуїцією, екзистенційним досвідом війни або ціннісними орієнтуваннями? На ці питання відповідає чергова стаття Миколая Карпіцького «Мордор» для словника війни.
