Агресивний політичний міф, яким виправдовується війна не лише проти України, а й проти всієї західної цивілізації, значно глибше проникає у масову свідомість, ніж кремлівська пропаганда, дезінформація чи фейки. У черговій статті «Словника війни» на PostPravda.Info Миколай Карпіцький пояснює, чому цей міф варто відрізняти від звичайних історичних міфів, притаманних будь-якій культурній свідомості.
Міф
Міф – це позараціональний спосіб осмислення дійсності, який, на відміну від раціонального пізнання, не ставить запитань і не передбачає критичного ставлення, а навпаки – усуває їх. Міф об’єднує різні події та явища в цілісну картину світу й надає їм нового сенсу, навіть якщо між ними не було зв’язку. Міф доповнює раціональне пізнання й дає змогу сприймати життя як єдине ціле, проте він може набувати агресивної форми, коли вступає в конфлікт із реальністю та змушує заперечувати очевидні факти.
Приклад. Якщо життя двох закоханих набуває нового сенсу завдяки міфу про вічне кохання або призначення долею, то цей міф розкриває істинний зміст щастя, тоді як критичне мислення лише завадило б цьому. Щастя закоханих є критерієм істинності цього міфу. Але якщо людина, засліплена любов’ю, починає домагатися іншої силоміць, то її міфологічне сприйняття кохання вступає в конфлікт із реальністю.
Найпоширеніша форма агресивного соціального міфу – це «теорія змови»: змова медиків, які нібито вигадали коронавірус; змова таємного світового уряду, який начебто розв’язав війну між Росією та Україною тощо. Такі міфи можуть використовуватися різними політичними силами для виправдання захоплення влади, встановлення диктатури, репресій чи військової агресії.
Оскільки суспільна свідомість підкоряється міфологічній логіці, у ній природно циркулюють псевдонаукові й псевдоісторичні міфи – і це не обов’язково треба оцінювати негативно. Наприклад, переконання, що рідна мова чи культура – найдавніші. Однак під впливом ідеологічної обробки такі міфи можуть набувати агресивної політичної форми.
Відмінність агресивного політичного міфу від фейку чи дезінформації
Фейк – це підробка, створена з метою введення в оману, наприклад, фальсифікація новини, зображення, джерела інформації тощо. Якщо фейки поширюються цілеспрямовано, це вже дезінформація. Як правило, її можна перевірити на основі аналізу даних і джерел або принаймні продемонструвати її безпідставність. Політичний міф не лише живиться пропагандистськими фейками, а й сам може породжувати їх навіть без участі пропаганди.
На відміну від фейку чи дезінформації, агресивний політичний міф не лише вводить в оману щодо фактів або подій, а й вибудовує альтернативну картину світу, яка унеможливлює взаєморозуміння з тими, хто сприймає реальність адекватно. Картина світу визначає значення подій і їхню ймовірність: явища, що здаються малоймовірними або неможливими з позиції адекватного сприйняття реальності, у межах альтернативної картини світу стають закономірними й неминучими, й навпаки.
До агресивного політичного міфу не можна ставитися як до однієї з помилкових гіпотез, адже навіть хибні гіпотези можна перевірити раціональними методами на відповідність дійсності, тоді як подібний міф перевіряється лише на узгодженість із власною картиною світу шляхом довільних тлумачень і узагальнень. Тому жодними раціональними аргументами чи посиланнями на факти неможливо переконати людину, яка вірить у такий міф.
Приклад. Восени 1999 року панував імперський міф про те, що зовнішні сили нібито прагнуть зруйнувати Росію, а новий лідер має її «відродити». Коли в Росії сталися теракти з підривом житлових будинків, що слугували приводом для початку другої чеченської війни, московську ФСБ упіймали на гарячому під час підготовки чергового теракту в Рязані. Попри це, росіяни проголосували на наступних виборах за Путіна. Тобто міф виявився сильнішим за факт.
Агресивні політичні міфи Кремля
Історична свідомість формується під впливом ненаукових історичних міфів, таких як міф про «триєдиний народ» – росіян, українців і білорусів, які нібито походять із єдиного кореня. Насправді територія Київської Русі була населена безліччю різних слов’янських і неслов’янських племен, тож проводити пряму лінію від них до сучасних націй некоректно. Здавалося б, яке це має відношення до сучасної Росії та України? Однак російська влада перетворила цей міф на ідеологію, що виправдовує війну та знищення української ідентичності.
Картина світу прибічників нинішнього російського режиму включає низку агресивних політичних міфів, які сприяли поширенню ідеології та практики російського фашизму – рашизму. Росіяни, що сприйняли цю картину світу, переконані, що Захід і Україна ворожі до них, і Росія змушена вести проти них війну. Переконати таких людей фактами чи раціональними доводами практично неможливо.
Серед цих міфів – такі:
- Росіяни, українці та білоруси – один народ, тому Україна не має права на незалежність.
- Української ідентичності не існує, а Україна – це австро-угорський проєкт, створений, щоб розвалити Росію.
- У 2014 році США організували переворот в Україні й усупереч волі громадян привели до влади «київську хунту», яка нібито встановила нацистську диктатуру й проводить репресії проти росіян.
- Жителі сходу України мають російську ідентичність, тому вони завжди хотіли ввійти до складу Росії.
- «Київська хунта» вісім років бомбила Донбас, тоді як жителі України нібито мріяли, щоб Росія звільнила їх від «нацистського режиму».
Усі ці міфи не мають нічого спільного з реальністю, однак саме на їхній основі Кремль ухвалив рішення про широкомасштабне вторгнення в Україну, сподіваючись, що його підтримає місцеве населення.
Війна – це реальність, яку неможливо ігнорувати
Історичні міфи – невіддільна частина культурної свідомості народу, і культурна творчість на основі міфу підтверджує його внутрішню істину. Міф і наука – це альтернативні способи осмислення дійсності, тому безглуздо спростовувати міф із позицій науки або науку з позицій міфу. Стверджувати, що міф є хибним, можна лише тоді, коли він вступає в конфлікт із реальністю. Додатковою ознакою хибності таких міфів є їхня здатність породжувати нові фейки, наприклад, вигадані історії про «звірства нацистів», які виникають у масовій свідомості незалежно від офіційної пропаганди. У мирному житті люди нерідко підміняють реальність міфами, дозволяючи собі не помічати суперечностей. Але війна – це реальність, яку неможливо ігнорувати. Путін вірив, що українці підтримають російське вторгнення, проте його міф вступив у конфлікт із дійсністю. Багато росіян вірять у міф про «нацистів, які переслідують росіян в Україні», через що втрачають зв’язок із рідними й друзями, сприймаючи їх не як живих людей, а як образи з пропаганди. Отже, вони вступають у конфлікт із реальністю найближчих їм людей. Це дає підстави стверджувати, що не будь-які, а саме російські політичні міфи є хибними.
Читайте також на PostPravda.Info: Постправда і війна. Як відрізнити правду від брехні? [ДУМКА]
