Якщо радянська ідеологія була монолітною, то нинішня ідеологія російської влади видається розмитою, поєднуючи, здавалося б, несумісні елементи – наприклад, культивування радянського минулого й ідеалізацію царської Росії. Водночас російська пропаганда демонструє помітні успіхи, залучаючи до себе найрізноманітніші, подекуди навіть ворожі одна одній політичні сили. Це свідчить, що сучасна російська ідеологія функціонує інакше, ніж радянська. Щоб зрозуміти, у чому полягає ця відмінність, необхідно звернутися до самого поняття «ідеологія», якому Миколай Карпіцький присвятив чергову статтю «Словника війни» на порталі PostPravda.Info.
Ідеологія
Ідеологія – це система ідей, що спонукають діяти в інтересах влади або групи людей, які прагнуть влади. Йдеться як про державну владу, так і про владу всередині різних сегментів суспільства – у релігійних рухах, патріархальних громадах, професійних спільнотах, мафіозних організаціях тощо.
Цінності та ідеологія
Цінності – це особливі смисли, які надають нового значення змісту життя: вчинкам, цілям, подіям, явищам тощо. Вони формують внутрішню, незалежну від зовнішніх обставин мотивацію, що спонукає людину вільно мислити й діяти. Завдяки ціннісному самовизначенню особистість усвідомлює свою свободу й реалізується у культурній творчості.
В основі ідеології лежать ідеологічні установки – такі смисли, що задають критерії оцінювання суспільно-політичних явищ, вимоги до позиції людини в суспільстві та її участі в соціальному житті. Ідеологія передбачає, що її установки потребують безумовної згоди без критичного осмислення. Тому, стикаючись із пропагандою ідеології, людина постає перед вибором: або погодитися з нею, або опинитися серед тих, кого вважають її ворогами.
Якщо ідеологічна установка є зовнішнім чинником, що не потребує вільного самовизначення, то цінності, навпаки, розкривається всередині цього самовизначення. Тому людина здатна критично переосмислювати власні цінності, що веде до їх глибшого розуміння. Ідеологія може оперувати цінностями лише тоді, коли трансформує їх. Для цього певне тлумачення цінностей подається суспільству як норма, що потребує беззастережної згоди. Прикладом такої ідеологічної трансформації є ідеологія «традиційних цінностей» сучасної російської влади, які функціонують зовсім не як цінності, а як ідеологічні настанови.
Ідеологія та суспільна мораль
Суспільна мораль оперує моральними нормами й може спиратися або на етику, або на ідеологію. В основі етики лежать етичні цінності, що передбачають вільне самовизначення людини стосовно них. Тому етична позиція – це позиція конкретної особистості, яка усвідомлює власну відповідальність. Моральна норма є мірою спільного розуміння етичних цінностей. Суспільна мораль може відрізнятися в різних спільнотах залежно від того, як саме в їхніх моральних нормах закріплюється спільне для всіх розуміння етичних цінностей.
Якщо моральні норми встановлюються не відповідно до спільного розуміння етичних цінностей, а як формальні вимоги, виникає потреба в їх ідеологічному обґрунтуванні. Особливо яскраво це проявляється тоді, коли моральні вимоги, що діють усередині певної спільноти, починають нав’язуватися всьому суспільству як безумовна норма, яка виключає обговорення. У такому разі суспільна мораль утрачає зв’язок з етичними цінностями й перетворюється на інструмент ідеології.
Релігія та ідеологія
Якщо релігія приймається невільно, вона втрачає свій справжній сенс. Проповідь віровчення та моральних принципів звернена до вільних особистостей; її завдання – переконувати, а не нав’язувати. Однак коли послідовники певної релігії висувають свою моральну позицію як обов’язкову норму для всього суспільства, включно з тими, хто не поділяє їхньої віри, то тим самим вони перетворюють релігію на ідеологію.
Внутрішній вимір релігії – це спільний релігійний досвід людей, а зовнішній – її інституціалізація в соціальному просторі, де вона підтримує традиційні для суспільства соціальні відносини та суспільну мораль. Інституціалізована форма релігії ґрунтується або на релігійному досвіді, або на релігійній ідеології. Релігія перетворюється на ідеологію тоді, коли стає системою вимог, з якими люди мають погоджуватися незалежно від власного життєвого досвіду.
Читати також на PostPravda.Info: Кремлівська квазірелігія. З циклу «Релігія в полоні некроімперії»
Світогляд і картина світу
Світогляд – це погляд на світ, заснований на певній системі ідей, що повинні відображати власні переконання людини. Ідеологія також є системою ідей, яка задає певний погляд на світ, однак її мета – переконувати інших. Людина може обрати ідеологію як інструмент для поширення свого світогляду в суспільстві, але може ставитися до неї прагматично чи навіть цинічно, розмежовуючи ідеологію та власні переконання. Картина світу – це те, що людина сприймає як реальність незалежно від того, як вона її оцінює.
В основі світогляду лежать ідеї, що дають людині змогу визначати, що правильно, а що неправильно в цьому світі, і як їй треба вчиняти. В основі картини світу – принципи й закони, згідно з якими світ може бути влаштований лише так, а не інакше. На їх підставі людина розрізняє, що у світі можливо, а що – в принципі неможливо. Щоб змінити світогляд, людині достатньо переосмислити ті чи інші ідеї, але цього недостатньо для зміни картини світу. Щоб вона теж змінилася, необхідно наново вибудувати уявлення про світ на інших принципах.
Картина світу пояснює, як влаштований світ; світогляд – як оцінюється існуючий порядок речей; а ідеологія – це інструмент мобілізації суспільства й маніпуляції ним.
Картина світу нинішньої російської влади:
Людською історією керують темні сили, яким протистоїть Росія. Розвиток цивілізації лише демонструє успіх цих темних сил, які панують у розвиненому західному суспільстві. Проте їхній вплив менший в відсталих диктатурах, які можуть стати союзниками Росії.
Світогляд російської влади:
Вища місія Росії – збирання земель, і всі, хто цьому чинить опір, – вороги. Життя людей і народів за межами Росії не має цінності, тому вони повинні бути вдячні за можливість увійти до складу Росії. Будь-яка територія, яка колись перебувала під управлінням російської влади, – це Росія. Прагнення України до самостійності – це зрада, яка має бути покарана, і тому війна проти України є виправданою.
Ідеологія сучасної російської влади
У Радянському Союзі могла існувати лише одна ідеологія, яка не тільки повністю визначала систему пропаганди, виховання й контролю над населенням, а й накладала обмеження на вище керівництво держави. Зокрема, завдяки ідеологічним установкам партія могла контролювати КДБ.
Російська влада сприймає ідеологію як інструмент контролю та маніпуляції, який не повинен обмежувати її саму. За потреби вона може легко змінити ідеологію й, залежно від ситуації, використовує різні, навіть суперечливі між собою ідеології та ідеологічні установки – такі, як рашизм, «русскій мір», особливий шлях Росії, євразійство, культ Сталіна, ідеалізація царської Росії, «традиційні цінності» тощо.
Радянська система будувалася на ідеології, подібній до моноліту, який, з одного боку, був дуже міцним, а з іншого – крихким, адже будь-яка атака навіть на одну ланку радянської ідеології ставила під загрозу стійкість усієї конструкції. Підтримка Радянського Союзу передбачала безумовну підтримку його ідеології. Російська влада не прив’язана до якоїсь однієї ідеології й завдяки цьому може здобувати підтримку протилежних політичних сил, оскільки від них не вимагається визнання певної ідеології. Для неї важливішою є не спільна ідеологія, а спільна картина світу.
Наприклад, у радянський період церковні діячі розуміли, що, хоча вони повністю залежать від держави, їхня релігія несумісна з комуністичною ідеологією. Це заважало релігійним організаціям відкрито підтримувати агресивні війни Радянського Союзу. Єдиним політичним напрямом, у якому вони брали участь, була так звана «боротьба за мир», що декларативно проголошувалася радянською владою. Тепер же багато російських релігійних авторитетів самі пропонують свої варіанти ідеології, які виправдовують агресивну політику Росії та війну проти України. Ба більше, вони починають уплітати власну релігію в картину світу російської влади, у якій світ сучасної цивілізації сприймається як зло. Такої практики в радянський період не було.
Читати також на PostPravda.Info: Типи аналітиків, блогерів і журналістів, які висвітлюють тему війни [ДУМКА]
