Що таке відповідальність і як почуття відповідальності пов’язане з визнанням людини вільним громадянином, а не кріпаком чи рабом. Чому одні росіяни визнають колективну відповідальність за війну, а інші обурюються тим, що на них поширюють відповідальність за злочини режиму, до яких вони не причетні? Щоб відповісти на ці питання, Миколай Карпіцький у черговій статті «Словника війни» на PostPravda.Info пояснює, у який спосіб проявляється персональна і колективна відповідальність.
Відповідальність
Відповідальність проявляється в готовності відповідати за свою бездіяльність, свої вчинки та їхні наслідки, навіть якщо ці наслідки зумовлені обставинами, що не залежать від людини. Провина – це моральна або правова оцінка вчинків людини, яка передбачає моральний осуд або правове покарання. Відповідальність же – це обов’язок людини визначити своє ставлення до власних минулих учинків або до обставин, які вимагають певних дій у майбутньому. Отже, провина можлива лише щодо вже вчинених дій, тоді як відповідальність може стосуватися не тільки минулого, а й майбутнього. Наприклад, якщо дорослий зустрічає загублену дитину, він стає відповідальним за найближче майбутнє цієї дитини.
Оскільки люди схильні ухилятися від відповідальності за свою провину, суспільство виробило юридичні механізми примусового притягнення до відповідальності.
Відповідальність за фактичну провину в минулому реалізується в готовності відповідати за наслідки; відповідальність за майбутнє – у вчинках; відповідальність за чужі злочини, до яких людина мимоволі виявилася причетною через місце проживання або громадянство, – у вираженні свого ставлення до цих злочинів та їх наслідків. Тому ігнорування загарбницької війни, розв’язаної власною державою, є проявом безвідповідальності, за яку людина несе персональну провину.
Відповідальність можуть усвідомлювати лише вільні й дієздатні люди, тому висувати до людини вимогу бути відповідальною означає визнавати її вільною і дієздатною. Усвідомлювати відповідальність за злочини держави можуть лише конкретні люди, які її репрезентують; якщо ж вони відмовляються від цієї відповідальності, то втрачають право говорити від імені держави. Вимога до росіян взяти відповідальність за загарбницьку війну та воєнні злочини Росії передбачає ставлення до них не як до рабів чи кріпаків, а як до громадян, які мають суб’єктність і свободу волі. Відмова брати відповідальність за злочини власної держави означає втрату суб’єктності. Оскільки ця вимога стосується всіх дієздатних громадян Росії, вона передбачає колективну відповідальність росіян за війну.
Колективна відповідальність
Колективна відповідальність за загарбницьку війну – це обов’язок утілити у вчинках своє ставлення до агресивної війни та її наслідків. Якщо персональна відповідальність зумовлена власними діями людини або її співпричетністю до дій інших, то колективна відповідальність визначається ситуацією й обставинами – зокрема тим, чи є людина громадянином держави-агресора, чи проживає на її території тощо.
Співпричетність до чужих дій може бути прямою – коли йдеться про свідомі дії, спрямовані на підтримку війни, – і опосередкованою, коли людина займається своїми справами, сплачує податки й, можливо, за своїми переконаннями не підтримує війну. Однак своєю повсякденною діяльністю вона мимоволі підтримує державу, яка веде війну. В обох випадках відповідальність має персональний характер, оскільки залежить від ступеня залученості конкретної людини до підтримки війни. Так, рівень залученості працівників військових підприємств відрізняється від рівня залученості пенсіонерів тощо.
Колективна відповідальність зумовлена обставинами – у цьому випадку тим, що Росія веде війну від імені всіх росіян. Тому всі росіяни, включно з тими, хто виїхав з Росії й не є співпричетним до дій російської влади, однаково несуть колективну відповідальність за дії держави. Ця відповідальність може мати моральний, правовий, політичний та екзистенційний характер.
Колективна моральна відповідальність зобов’язує кожного громадянина визначити своє моральне ставлення до власних дій або бездіяльності. Якщо ж людина і далі живе так, ніби війна не має до неї жодного стосунку, то в її повсякденності знецінюється досвід життя людей, які пережили війну, що руйнує саму можливість спілкування з ними. Саме з цієї причини багато українців не бажають спілкуватися з росіянами.
Колективна політична відповідальність за війну поширюється на всіх громадян держави-агресорки, оскільки вони не змогли зупинити свій уряд, який розв’язав агресивну війну. Ця відповідальність виявляється в згоді на політичне покарання за війну: репарації, обмеження права самостійно визначати долю своєї країни, часткову або повну втрату державного суверенітету – аж до демонтажу держави.
Колективна правова відповідальність за війну не означає визнання колективної провини і проявляється в обов’язку кожного громадянина держави-агресорки дати звіт про власні дії або бездіяльність у період війни з метою їх правової оцінки. Лише в тому разі, якщо виявляється причетність до воєнних злочинів – наприклад, якщо людина програмувала запуски ракет або проводила пропагандистські заходи серед школярів, – суд зобов’язаний установити ступінь її персональної провини та визначити покарання.
Колективна екзистенційна відповідальність за війну виникає на підставі ідентичності й виявляється у формі сорому за свою країну та спільноту.
Суб’єктивне переживання колективної відповідальності
В одних колективна відповідальність викликає почуття сорому, в інших – відчуття несправедливості через те, що вона поширюється і на них. Багато людей у Росії, зокрема й серед тих, хто підтримує Україну, ставлять запитання: «Чому я маю нести відповідальність за дії Путіна, якого я ненавиджу і який зламав мені життя?» Дехто сприймає колективну відповідальність як урівнювання жертв і катів і запитує: «Чи несуть жертви сталінського ГУЛАГу таку саму колективну відповідальність за злочини СРСР, як і кати з НКВС?» Однак війну Росії проти України ведуть не окремі злочинці, а вся державна система, до якої включені всі громадяни, зокрема й ті, хто виступає проти війни. Це викликає в людей, які не підтримують війну, почуття сорому за свою країну та за злочини, що чиняться від їхнього імені. Саме це почуття сорому й приводить до усвідомлення колективної відповідальності.
Читати також на PostPravda.Info: Ідеологічний концепт російської культури у світлі війни: що нам із цим робити?
