Атлантизм і його нові виклики передбачають узгодження глобальної економіки з урахуванням взаємного впливу й обмежень з глобалізованою і часто надмірно взаємопов’язаною системою, враховуючи також національні інтереси багатьох держав. Які надії й ризики з цим пов’язані? У чому полягають труднощі співпраці? Чого не вистачає НАТО? Чи може Росія дозволити собі напасти на Альянс? Як поведеться Китай? Що закуповує і як озброюється Польща та інші європейські країни НАТО? На ці питання відповідають генерал Кшиштоф Нолберт і професор Джек Джармон.
Після завершення холодної війни Європа могла вважати, що загроза звичайної війни з Росією є віддаленою. СРСР розпався, а військова домінація США створювала «парасольку» безпеки. Триденна «спеціальна військова операція» Путіна запустила епохальні зміни. Геополітика повернулася. Колективна оборона знову стала основою політики в момент, коли американський розворот – стратегічне зміщення уваги до Китаю – може позбавити Україну ключової військової допомоги.
Атлантизм, тобто що відбувається між Європою і США
Потенційна відсутність допомоги з боку США стала останнім сигналом тривоги для Європи, яка зараз стикається з найбільшою сухопутною війною з часів Другої світової війни. Східні держави НАТО, які колись були молодшими членами, тепер є оплотом Альянсу. Польща та її союзники з країн Балтії, Скандинавії та Румунії є першими, хто реагуватиме у разі подальшої агресії з боку Росії.
Нова реальність змусила Європу до більшого об’єднання. Розширення НАТО, колись представлене Путіним як привід для агресії, стало фактом. Париж та Берлін виділили значні пакети допомоги та й навіть припустили, що допомога може включати участь військ НАТО у діях на території України. Латвія, Швеція та Фінляндія відновили військовий призов.
Польща планує до 2030 року збільшити чисельність своїх збройних сил до 300 000 осіб. Сім країн претендують на право продавати їй підводні човни. А канадсько-норвезьке спільне підприємство допомагає їй освоювати нещодавно виявлені родовища нафти, що ще більше підірве європейський енергетичний ринок Росії.
Читайте також: Дивіденди миру оплачуються США. Це кінець золотої ери Європи. [АНАЛІЗ]
Виклики для глобального ринку озброєнь
Однак попри ці зміни виклики залишаються. З’являються проблеми з чисельністю збройних сил, взаємосумісністю та структурами керування і командування. Збирання й обмін розвідувальною інформацією створюють складний набір ризиків для національної безпеки. Питання прав інтелектуальної власності стримують трансфер технологій. Також поділ навантажень і розбіжності національних інтересів ускладнюють формування консенсусу. Європейські оборонні компанії мають збільшити виробництво, щоб адаптувати його до потреб національної безпеки. Без загальноєвропейського економічного бачення неефективність досліджень, розробки озброєння та проблеми дублювання і надлишковості й надалі впливатимуть на оборонні зусилля та створюватимуть величезні витрати.
Існує також «гордіїв вузол» зростаючої напруги між Францією та Німеччиною щодо пріоритетів витрат, промислової стратегії та закупівельної автономії. Польща, третя за величиною армія НАТО, вимагає сильнішого голосу у формуванні політики сили, заснованої на військовій могутності.
Відбуваються позитивні зміни в оборонному плануванні, оперативному проєктуванні, структурі сил, фінансуванні та оборонному виробництві. Однак залишаються прогалини у сфері радіоелектронної боротьби й протиповітряної оборони. Вражаючі втрати, яких зазнає Росія на полі бою, частково компенсуються вдосконаленням бойових систем дронів типу Shahed та балістичних ракет. Ці вдосконалення, а також скромні територіальні здобутки (менш ніж 2 тис. квадратних миль цього року) підштовхують Путіна до переконання, що він і надалі може «перечекати» Захід.
Атлантизм у відносинах між оборонним сектором та економікою
Взаємодія між озброєнням та економічною політикою є складною.
Колективна оборона в умовах глобальних економік тісно переплетена з ринками. Більше ніж будь-коли національні економіки та оборонно-промислові комплекси органічно пов’язані. Сучасна економічна активність – це розгалужена матриця домовленостей про розподіл виробництва. Інтеграція ринків спричинила вибух транскордонної торгівлі та зміну структури порівняльних переваг.
Водночас глобальний перерозподіл виробництва призвів до деіндустріалізації економік США та їхніх союзників. Глобальний поділ праці перетворив великі промислові держави на економіки, що переважно базуються на сфері послуг.
Для союзників ерозія промислової бази породжує питання щодо здатності Заходу повторно здійснити масштабне переозброєння. Втрата металургійних комбінатів, автомобільних та електронних заводів створює дефіцит ключових компетенцій, які неможливо швидко відновити. Водночас ці ж самі дефіцити створюють інвестиційні можливості для приватного капіталу та державно-приватних партнерств.
До напрямів, що вимагають інвестицій поза оборонним сектором, належать модернізація інфраструктури, розвиток ядерної енергетики та забезпечення поставок СПГ, щоб компенсувати втрату російських енергоресурсів. Згідно зі звітом McKinsey, щорічно в Європі не вистачає щонайменше 100 млрд євро приватних інвестицій – переважно у такі стратегічні галузі, як енергетика, штучний інтелект, оборона, аерокосмічна промисловість, квантові технології та біологічні науки.
Китаю доведеться порозумітися з Брюсселем і Вашингтоном
Поки Вашингтон зосереджується на загрозах у регіоні Тихого океану, китайська Ініціатива «Один пояс, один шлях» (BRI) спрямовує свою увагу на Європу. У 2024 році Китай експортував до Європи товарів на понад 560 млрд доларів, порівняно зі 115 млрд до Росії. Маючи довгострокові орендні угоди на контейнерний термінал у Ґдині, він публічно заявив про готовність взяти участь у повоєнній реконструкції України. Попри широко розрекламоване партнерство «без кордонів», Пекін змушений визнати, хоч і неохоче, що його майбутнє значно більше пов’язане з Брюсселем і Вашингтоном, ніж із Москвою.
Національні інтереси США завжди включали Європу, а потреба в американських технологіях й інвестиціях сьогодні така ж нагальна, як і на піку холодної війни – й так само важлива для американської безпеки. Центральний принцип НАТО у 1949 році базувався на вірі у співпрацю союзників. Вашингтонський договір – тоді так називали НАТО – забезпечив епоху відносного миру завдяки інтегрованій системі спільної оборони, заснованій на торгівлі, співпраці та спільних цінностях.
Старі страхи повернулися через злочинну війну Росії. На щастя, цінності та відчуття спільної мети зберігаються. Американське стратегічне партнерство з Європою триває і політично, й економічно. Адже в іншому випадку на нас чекає епоха нових загроз і нових військових викликів.
Генерал-майор Кшиштоф Нолберт – військовий, морський та авіаційний аташе в посольстві Республіки Польща у Вашингтоні. Обіймав різні керівні посади, зокрема в операціях НАТО та був заступником начальника штабу з оперативних питань в Оперативному командуванні Збройних сил Польщі. Служив у місіях в Іраку та Афганістані; має диплом магістра з питань оборонної політики, отриманий у Військовому коледжі США.
Джек Джармон, PhD, в середині 1990-х років обіймав посаду технічного радника USAID при уряді Росії. Викладав міжнародні відносини в Пенсильванському та Ратґерському університетах, де обіймав посаду заступника директора та професора-дослідника в Центрі аналізу даних з управління, контролю та сумісності. Наразі є членом редакційної колегії та автором українсько-польського інформаційного агентства PostPravda.info.
