У 1918 році, тобто наступного року після захоплення влади в Росії більшовиками, Ленін призначив Лева Троцького керувати Червоною армією. До цього Троцький обіймав посаду комісара закордонних справ. На новому посту він зіткнувся з величезним викликом: перетворити хаотичну мережу озброєних формувань на грізну й дисципліновану військову силу. Загальна військова повинність, сувора дисципліна та ідеологія, згідно з якою як між країнами та суспільствами, так і всередині них має існувати постійний стан боротьби, допомогли здобувати перемоги над контрреволюціонерами (як зовнішніми, так і внутрішніми) та створити державу-фортецю, якою став СРСР, а також систему та спосіб мислення, що зберігаються до наших днів.
Коротко:
- Конфлікт як перманентний стан – Ленін і Троцький визнавали, що світ перебуває в постійному стані облоги; війна і політика – це єдине поняття.
- Відсутність абсолютних правил поведінки – Троцький і Ленін проповідували, що у війні та політиці потрібно використовувати всі доступні засоби; мораль підпорядкована доцільності.
- Беспредел як основа політики – Термін означає «відсутність кордонів» або ту позицію, яка запозичена з кримінальної субкультури й стала моделлю поведінки Кремля.
- Мафіозна держава – Російська влада тісно пов’язана з організованою злочинністю; Путін не боровся з мафією, а налагодив з нею співпрацю.
- Геополітична параноя – Втрата статусу наддержави поглибила відчуття незахищеності та сприйняття світу як мережі ворогів.
- Реакція на «кольорові революції» – Трансформації в Грузії, Україні та Киргизстані посилили переконання Кремля в необхідності контролювати «близьке зарубіжжя».
- Спецоперація як імператив Путіна – Війна в Україні є не лише захистом інтересів Росії, а й питанням виживання системи й самого Путіна.
- Воєнна економіка – 40% російської економіки підпорядковано війні; швидке завершення конфлікту означатиме крах системи.
- Нежиттєздатна окупація – Навіть можлива перемога в Україні означатиме тривалу внутрішню дестабілізацію і необхідність репресивного контролю.
- Захід як інструмент і об’єкт маніпуляцій – Кремль використовує західні еліти як інструменти впливу; співпраця з «мерзотниками» є частиною стратегії.
СРСР як система, яка не може жити без війни
Переконання, що «конфлікт є перманентним», є традицією, яка формує і керує діями нинішнього кремлівського уряду. У цьому середовищі нескінченної війни Ленін проповідував, що нерозумною або навіть злочинною буде поведінка тієї армії, яка не готується опанувати всі види зброї, всі засоби й прийоми боротьби, які є або можуть бути у ворога. Він стверджував, що до політики це ще більше стосується, ніж до військової справи.
У сучасній російській військово-політичній доктрині сила є одним з багатьох «інструментів політики». Концепція війни Клаузевіца як «продовження політики іншими засобами» перевертається та вписується у ленінську схему. У цьому контексті «війна та політика – єдине поняття». У цьому постійному конфлікті є як зовнішні, так і внутрішні вороги. В умовах, що склалися після холодної війни, спосіб мислення, успадкований від цього періоду, принципово не змінився. Навпаки, він тільки посилився.
Втрата Росією статусу наддержави, військової переваги та економічного впливу загострила відчуття параної. Кремль бачить світ як океан зовнішніх загроз і відчуває себе більш вразливим, оскільки більше не є однією з двох світових наддержав.
Весь світ проти нас, але за нас темний світ злочинності – російська параноя на практиці
Кольорові революції в Грузії, Україні та Киргизстані підтвердили побоювання Кремля і підживлюють його нав’язливу недовіру до Заходу. Навіть діяльність неурядових організацій, таких як протести «Грінпіс» проти видобутку нафти в Арктиці, зміцнює його віру, ніби світ мобілізується проти російських інтересів. Цей світогляд обложеної фортеці легітимізує російську концепцію «Беспредел».
«Беспредел» дослівно означає «без кордонів» – це термін, що походить з кримінальної субкультури. Точніше, він означає повну відсутність правового чи морального порядку. Він набув популярності в 1990-х роках для опису пострадянського соціального хаосу в Росії. Однак культура агресивної поведінки без будь-яких моральних стримувань не обмежується кримінальними колами – вона поширюється і на політику Кремля, оскільки за часів Путіна держава не боролася з організованою злочинністю, а налагодила з нею співпрацю.
Радянська держава була відома своєю корупцією і давніми зв’язками зі злочинним світом. Офіційні кола і злочинний світ переплетені зв’язками, що глибоко вкоренилися, і вони разом породили взаємопідтримуюче середовище кримінального співробітництва в просоченій корупцією системі. Кремль часто діє через пов’язаних із нею представників злочинного світу, що дає йому змогу заперечувати свою причетність до певних видів міжнародної діяльності.
Путін із самого початку свого президентства застосовує методи й прийоми, які можна зрозуміти як «беспредел». Вибіркові репресії проти губернаторів і федеральних чиновників всередині країни, використання кібероперацій, дезінформації, гібридної війни та вбивств за кордоном – це лише деякий із заходів «із захисту інтересів» Росії. Сьогодні так звана «спеціальна військова операція» – це не лише питання державних інтересів. Це вже питання виживання Путіна.
Війна, з якої Путін не може вийти
«Близьке зарубіжжя» – чотирнадцять колишніх радянських республік з великим російськомовним населенням – стало мішенню стратегії Москви з відновлення радянської імперії й примусу суверенних урядів до підпорядкування національним інтересам Росії. Це не просто частина великої стратегії. В очах Путіна це його історична місія.
На нещастя для нього, він опинився у війні, яку не може виграти, й не може програти, й не може вийти з неї. 40% російської економіки орієнтовано на війну. Демобілізація воєнної економіки вимагає реорганізації промислової бази й займає роки. Якщо війна в Україні закінчиться раптово, російська економіка також зупиниться. Почнеться криза системи.
Водночас конфлікт коштує Росії 900 мільйонів доларів на день. Якби Путіну вдалося досягти своєї малоймовірної мети – підкорити Київ, скільки б коштувала окупація? Силовикам довелося б не лише придушувати вороже налаштоване населення в Україні, а й захищати об’єкти в межах російських кордонів. Українці довели свою майстерність у проведенні диверсій, таємних операцій та ліквідацій на території Росії. Воєнна перемога над Україною означала б посилення нестабільності у власній країні, а отже, посилення авторитаризму та подальший економічний спад.
Західні корумповані еліти та бізнес-колабораціоністи Росії
Невротизм Путіна в міжнародній політиці – це, за словами Джорджа Кеннана, «інстинктивне відчуття незахищеності». У відомому тексті, відомому як «Довга телеграма», Кеннан писав: «російські правителі усвідомлювали архаїчність форми свого правління, слабкість та штучність своєї психологічної організації, нездатність витримати порівняння чи входження в контакт із політичними системами західних країн».
Думка, що не існує абсолютних правил поведінки, є суттю кремлівської політики. Беспредел є її квінтесенцією і регулювальним принципом. Для Путіна звірства на війні — щось само собою зрозуміле, як і використання будь-яких засобів – дипломатичних, економічних, фінансових, технологічних, культурних, легальних і нелегальних – задля досягнення політичної або воєнної перемоги. З цією метою кремлівські еліти розвивають відносини з корумпованими елітами Заходу. Партнери й співучасники в бізнесі, банківській справі та політиці забезпечують російським лідерам доступ, ресурси й прикриття, необхідні для досягнення їхніх цілей — навіть якщо це суттєво підриває західні суспільства. Ленін чудово це розумів, коли говорив: «Моралі у політиці немає, а є лише доцільність. … Інший мерзотник може бути для нас саме тим і корисний, що він – мерзотник».
Як Захід відреагує на виклики, кинуті Росією? Це питання й досі залишається без відповіді. Чи переживе Росія свою саморуйнівну одержимість конфліктами? Це ще одна невідома, і обидва питання потребують осмислення та відповіді.
Джек А. Джармон викладав міжнародні відносини в Університеті Пенсильванії та Ратґерському університеті, де обіймав посаду заступника директора та наукового професора Центру командного управління й оперативної сумісності з передового аналізу даних. У середині 1990-х років він працював технічним радником російського уряду в Агентстві США з міжнародного розвитку (USAID). Викладав у провідних університетах і військових академіях, є автором і співавтором п’яти книжок, які нині є основними текстами в програмах з міжнародних відносин і безпеки у США та за кордоном.
Image by Дмитрий Осипенко from Pixabay
