Дивіденди миру оплачуються США. Це кінець золотої ери Європи. [АНАЛІЗ]

Після розпаду Радянського Союзу «дивіденди миру» була дуже популярною концепцією, підтриманою Джорджом Бушем і прем’єр-міністром Великобританії Маргарет Тетчер на початку 1990-х років, але в кінцевому підсумку виявилася занадто нестійкою. Не було рівномірного розподілу вигод від загальної демобілізації. Вигоди залежали від того, де у великій глобальній грі стояли країни.

США захищали Європу, а Європа процвітала

Уряди країн Західної Європи нарешті змогли звільнитися від мілітаризованих бюджетів часів Холодної війни, оскільки вони були захищені парасолькою США, тож європейська зовнішня політика відтепер робила акцент на ринку, а не на колективну безпеку. Ентузіазм щодо можливості виходу на величезний ринок Росії, невикористаної дешевої робочої сили, інвестиційних можливостей і багатства природних ресурсів стимулював фінансовий і комерційний сектори, впливаючи на рішення в Парижі та Берліні.

Колишні члени радянського блоку отримали довгоочікувану свободу від монолітної та деспотичної держави. Вільні від цензури та відкриті для впровадження демократичних інститутів і реформ колишні радянські республіки та країни Східного блоку пішли шляхом демократизації власної економіки.

«Широко заплющені очі» Європи на дії Росії

Росія стала восьмим членом «Великої вісімки» і долучилася до Ради Північноатлантичного співробітництва. Попри чіткі сигнали, Париж і Берлін перебували в ідилічному самообмані щодо напрямку дій Москви, навіть коли Путін проводив активні операції, зокрема операції гібридної війни, хакерські атаки й навіть вчиняв убивства за кордоном, зокрема в так званому «ближньому зарубіжжі». Західна Європа продовжувала мислити прагматичними категоріями, хоча дії Путіна робили все очевиднішим, що таке мислення було оманою.

Почуття свободи поширювалося, і з початком кольорових революцій еліти в Кремлі були дедалі більше налякані. Масові протести були організовані в Москві, на Майдані в Україні, а прихід «Арабської весни» створив привид зміни режиму, що змусило ліберальних реформаторів, таких як Олексій Кудрін і Герман Греф, покинути орбіту Путіна.

Демократизація Росії завершилася поверненням КДБ

Путін почав покладатися на свою особисту мережу довірених колег зі служби безпеки КДБ. Хоча силовики, часто сваряться і розходяться в думках, однак поділяють одне бачення світу. Вони вважають, що інтереси Росії необхідно захищати від глобалізаційних процесів та екзистенціальної загрози з боку Сполучених Штатів і НАТО. За будь-яку ціну.

Такі імпульси призвели до війни в Україні та спровокували друге перезавантаження Росії. Отже, нинішня російська онтологія безпеки безпосередньо відтворює менталітет часів холодної війни, й у цій ситуації через новостворену невизначеність щодо підтримки з боку США Європа повинна зосередитися на самозахисті та перебудові своїх концепцій стримування.

Поле бою змінилося і для Росії. Вона втратила статус наддержави й, попри свій ядерний потенціал, опустилася до статусу регіональної держави. Китай хоча і не бачить вигоди для себе в поразці Росії, проте скористався руйнівною військовою операцією Путіна, щоб перетворити свого російського союзника на васальну державу, що завжди було одним з найстрашніших побоювань Кремля.

Тим часом Олаф Шольц, чиї вагання коштували Україні зброї, часу та життів, програв переобрання Фрідріху Мерцю, який пообіцяв підтримку своєї країни Україні. Міністерство фінансів Німеччини оголосило про пакет допомоги у розмірі 2,5 млрд євро на 2025 рік і зобов’язання виділити ще 8,2 млрд євро на 2026-2029 роки.

На східному фланзі НАТО саме Польща відіграє ключову роль у структурі стримування й оборони Західної Європи в цілому. В той час як країна над Віслою стає центром сухопутних військ, приєднання до альянсу Фінляндії й Швеції, які разом з Польщею та країнами Балтії перетворюють Балтійське море на внутрішню акваторію НАТО.

Інші заходи стримування включають:

• Естонія розширює Лігу оборони – свої добровольчі воєнізовані формування. З моменту вторгнення Росії в Україну уряд розподілив невизначену кількість шведських автоматичних гвинтівок AK-4 громадянам Естонії.
• Швеція повернула обов’язковий військовий призов у 2017 році на тлі загроз безпеці в Балтійському регіоні. Німеччина, Нідерланди та інші країни розглядають шведську систему як модель.
• Польща запровадила обов’язковий військовий вишкіл для всіх дорослих чоловіків.
• Естонія, Литва і Польща спільно звернулися до своїх парламентів із проханням схвалити вихід із міжнародного договору про заборону протипіхотних мін, щоб боронити свої кордони з Росією та Білоруссю.
• Польща виділить 4,7% ВВП на оборону, прагнучи створити найбільшу сухопутну армію в Європі, перевершивши Велику Британію та Францію.

Ремілітаризація Європи й дивіденди миру

Країни Балтії, Польща, Румунія, Чехія, а тепер Швеція і Фінляндія розуміють загрозу і розпочинають ремілітаризацію. Хоча Франція і Німеччина залишаються центральними державами, Польща, з шостою за величиною економікою в Європі, набирає обертів і змінює баланс сил.

Досі побоювання щодо безпеки колишнього Східного блоку завжди применшувалися і розглядалися як параноя. Європейські структури безпеки відкинули ці побоювання та пом’якшили свою стратегію стримування через альянси на користь концепції «сигнального бар’єру» та швидкого посилення. Тим самим вони поставили безпеку Росії вище за безпеку своїх східних союзників.

Розчарування країн на східному фланзі було відчутним. Голова комітету у закордонних справах естонського парламенту зазначив: «Неймовірно, як лідери Франції та Німеччини ненавмисно прокладають шлях до нових актів насильства з боку Росії».

Коли в березні 2025 року сталося відключення електроенергії та пожежа в аеропорту Хітроу, це нагадало не лише про коментар Марко Мігкельсона, а й про іншу подію майже річної давнини. 20 березня 2024 року Ділан Ерл підпалив українську компанію на сході Лондона, після чого йому та його спільникам були пред’явлені звинувачення в діях на користь Росії.

Росія намагається розвалити європейські країни зсередини

Під час холодної війни колективна безпека була ключовим поняттям. Вона давала відчуття мети та самоідентифікацію, відмінну від авторитарних суспільств. У нинішній морфології російських справ ці цінності знову резонують. На жаль, зі зростанням екстремістських рухів і внутрішніх загроз щодо ліберальних демократій питання «хто ми?» стає все більш розмитим.

Примирення різних політичних позицій, збалансування комерційних інтересів, усунення розривів у потенціалі, координація інфраструктури озброєнь – завдання не з легких. Ба більше, втрата безпекової парасольки США робить поточний момент більш ніж переломним. Це епохальна зміна.

Європа повинна буде розглядати себе як нове «місто на пагорбі». Дивіденди миру вичерпані й настав час для нових інвестицій у військову сферу, а також для адаптації політичної волі до нової епохи.

Джек Джармон викладав міжнародні відносини в Пенсільванському університеті та Університеті Ратгерса, обіймав посаду заступника директора і наукового професора в Центрі управління, контролю та взаємодії для поглибленого аналізу даних. У середині 1990-х років він працював технічним радником USAID при уряді Росії. Читав лекції у провідних університетах і військових коледжах. Є автором та співавтором п’яти книжок, які наразі використовують як основні навчальні матеріали у програмах з міжнародних відносин і досліджень безпеки у США та за кордоном.