Минулого тижня президент Тайваню Лай Цінде висловив блискучу пропозицію. В інтерв’ю місцевому телеканалу він заявив, зважаючи на реваншистські претензії Китаю на контроль над його країною: «Якщо справді йдеться про територіальну цілісність, чому б китайцям не забрати назад окуповані Росією землі, які були віддані за Айгунським договором?»

Яким буде наступний крок Китаю?

«Зрештою, ця територія належить Китаю» – підкреслив лідер Тайваню. «Росія зараз найслабша», – сказав він. – «Чи не так?»

Лай Цінде оскаржив претензії Китаю на Тайвань, однак дійсно шокуючим було його припущення, що Пекін матиме повне право вимагати від Москви повернення історично китайських земель, які Російська імперія незаконно анексувала в 1858 році. Ця територія охоплює майже 600 000 квадратних кілометрів.

Захоплення Росією цих земель відбулося в той самий час, коли два десятки західних імперських держав втручалися в китайські справи й перетворювали Китай на васальну державу Заходу. Династія Цин була занадто слабкою, щоб чинити опір, тому віддала більшу частину свого суверенітету і територій іноземцям. Лише через багато десятиліть Мао Цзедун зміг змінити такий стан справ.

Вимагаючи від Росії повернути Китаю його незаконно придбані території, Пекін не лише скасував би приниження, якого він зазнав від рук імперіалістів 19 століття. Не менш важливо, що Пекін діятиме відповідно до історичних претензій режиму Путіна. Якщо Москва стверджує, що Україна, Білорусь та інші території є історично російськими, то Пекін також може заявити, що значна частина Далекого Сходу Російської Федерації є історично китайською.

Китай має повне право наслідувати приклад Росії

Якщо справді, як стверджує Путін, Росія і Китай – друзі назавжди, то Китай мав би або поважати логіку свого партнера, або м’яко повідомити своєму найдорожчому другові Путіну, що його логіка є хибною і лише посилить напруженість у відносинах. Китайці вже створили мапи Росії, на яких певні міста позначені китайськими назвами. Мільйони китайців вже живуть і працюють на значній території російського Далекого Сходу. І, як сказав Лай Цінде, «Росія зараз найслабша, чи не так?».

Звісно, Лай Цінде натякав на катастрофічні втрати Росії на полі бою. Понад 610 000 загиблих і поранених за останніми оцінками, нездатність її армії перемогти набагато меншого і слабшого супротивника, а також економічна і соціальна криза, що зростає. Багато в чому сьогоднішня Росія нагадує китайську династію Цин 19 століття.

Сі Цзіньпін може не захотіти скористатися правом Китаю на повернення історично китайських територій. Але він повинен знати, як і Путін, що Пекін має повне право піти стопами Росії, як тільки цього захоче. Путіну доведеться або проковтнути захоплення власних земель, або визнати, що його вторгнення в Україну і фактична окупація Білорусі є імперіалістичною авантюрою. Як варіант, Пекін може просто грати в довгострокову гру і дозволити подіям йти своїм ходом.

Чи стане Росія васальною державою Китаю?

Економічна і військова залежність Росії від Китаю надто очевидна. А з огляду на участь Путіна у війні, яка послабить і, можливо, навіть знищить Російську Федерацію, залежність Росії від Китаю і супутнє перетворення її на китайську колонію лише поглиблюватиметься. 

Такий розвиток подій був би найвищою мірою іронічним. Хазяїн Китаю в 19 столітті стає його рабом через 200 років. Якщо тільки надзвичайна здатність Путіна робити стратегічні помилки не призведе до розпаду Російської Федерації. Тоді можуть виникнути десятки нових держав, а Росія скоротиться до території, що оточує ядро Москви-Петербурга. Значна частина Далекого Сходу, очевидно, повернеться до Китаю, оскільки здатність Москви контролювати віддалені території буде зведена до нуля. Як панівний гегемон на пострадянському просторі, Китай, швидше за все, також буде змушений мати справу з потенційною проблемою погано охоронюваної ядерної зброї.

Наразі такий розвиток подій виглядає як чиста фантастика, але хто в 1858 році міг уявити, що більшовики успадкують Російську імперію, що Радянський Союз розпадеться, а Китай стане наддержавою?

Ця стаття з відкритих джерел була спочатку опублікована в журналі The Hill.

Про автора: Професор Олександр Мотиль

Професор Олександр Мотиль – професор політології в Ратґерс-Ньюарк. Спеціалізується на Україні, Росії та СРСР, а також на теоріях націоналізму, революцій та імперій. Автор 10 науково-популярних книг і десятків статей в академічних і політичних журналах, газетах. Веде щотижневий блог «Orange Blues Ukraine».