Олександр Дж. Мотиль. Наступна ціль Росії: Польща [ДУМКА]

Найважливіші тези й підсумок: 10 вересня 2025 до 23 російських дронів порушили повітряний простір Польщі. На думку аналітиків, це не було випадковістю. Польща стала наступною мішенню Москви.

• Обходячи стороною Словаччину та Угорщину і вдаривши саме по Польщі, Москва послала чіткий сигнал: підтримка Варшавою України пов’язана з ризиком, а рішучість НАТО відповідно до статті 5 піддалася випробуванню.
• Прем’єр Дональд Туск закликав до спокою, хоча критики стверджують, що «життя, як раніше», уже неможливе. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте запевнив, що союзники захищатимуть кожен сантиметр території, але слова повинні бути підкріплені діями – економічними, політичними та військовими, і в необхідному масштабі.
• Вторгнення також стало викликом президенту Трампу, поставивши під сумнів авторитет США. Те, що відбудеться тепер, покаже, чи зможе Захід стримати агресора – або завмре в бездіяльності.

Чи стане Польща жертвою дій Путіна?

Уночі з 9 на 10 вересня до 23 російських дронів увірвалися в повітряний простір Польщі. Як наголошує військовий історик Філіпс О’Браєн, аналіз траєкторії польоту однозначно свідчить:

«Це була безсумнівно російська атака. Звідки ми це знаємо? Усі безпілотники залетіли саме до Польщі – жоден не порушив повітряного простору союзників Росії: Словаччини чи Угорщини. Росіяни широким колом обійшли своїх партнерів, атакувавши виключно Польщу. Це не могло бути випадковістю. Так, російські системи бувають ненадійними, але 14 дронів, що влітають у Польщу? – Це було навмисно».

Важко не погодитися – порушення польського неба було актом агресії. Нападом. Утім, невелика кількість апаратів свідчить, що йшлося не про розв’язання війни, а про подання сигналу.

Це було попередження.

Польщу попередили, що її підтримка України може призвести до серйозної ескалації з боку Росії, можливо, у вигляді нових безпілотників, можливо, ракет, можливо, піхоти та бронетехніки на півночі Польщі.

Нелегітимний президент Росії Володимир Путін дав зрозуміти, що має волю й засоби перенести війну за межі України в Польщу.

Прем’єр Дональд Туск, коментуючи ситуацію, заявив, що хоча «вона серйозна»… «немає причин для паніки». Це правда. Помилка Туска полягала, однак, у тому, що він додав: «Життя триватиме далі нормально». А от – ні. Польща стала мішенню російської військової машини, і для поляків уже нічого не буде, як раніше.

НАТО поставлено перед випробуванням – чи стаття 5 про взаємну оборону є пустими фразами та лише приводом висловити «занепокоєння», або ж тягне реальну військову відповідь на напад на союзника.

Генеральний секретар НАТО Марк Рютте відповів жорстко: «Союзники виявили солідарність із Польщею й засудили безрозсудні дії Росії. Очевидно, що порушення повітряного простору минулої ночі не було поодиноким інцидентом. Союзники сповнені рішучості захищати кожен сантиметр території НАТО».

НАТО мусить відповісти

Рютте також нагадав, що безпека Європи нерозривно пов’язана з безпекою України: «Росія веде небезпечну агресивну війну проти України, постійно атакуючи цивільних та цивільну інфраструктуру. Союзники рішучі в намірі посилювати підтримку України в умовах ескалації російської кампанії».

Але солідарність, рішучість і пишномовні промови не захистять ані Україну, ані Польщу. Вони також не відлякають Путіна. Якщо НАТО не відреагує адекватними кроками – економічними, політичними та військовими – майбутнє альянсу опиниться під питанням.

Ця атака мала ще одну адресу. Вона була ляпасом президентові Трампу. Путін продемонстрував, що не сприймає ані його, ані Америку серйозно. Що їх можна провокувати, принижувати й висміювати без жодних наслідків. Бо вони будуть надто паралізовані страхом, аби відповісти. Іншими словами, Путін намагається сказати Трампові: «Ти – слабкий президент».

Тепер саме американському лідерові належить довести, що це не так.

Про автора: Доктор Олександр Мотиль, Ратґерський університет

Доктор Олександр Мотиль – професор політичних наук у Ратґерському університеті (Ньюарк). Спеціаліст з України, Росії та СРСР, а також з націоналізму, революцій, імперій і теорії. Він є автором десяти науково-популярних книжок, серед яких: «Підсумки імперії» (Pidsumky imperii, 2009), «Шляхи імперії» (Puti imperii, 2004), «Кінець імперій: занепад, крах і відродження імперій» (Imperial Ends: The Decay, Collapse, and Revival of Empires, 2001), «Революції, нації, імперії: концептуальні межі та теоретичні можливості» (Revolutions, Nations, Empires: Conceptual Limits and Theoretical Possibilities, 1999), «Дилеми незалежности: Україна після тоталітаризму» (Dilemmas of Independence: Ukraine after Totalitarianism, 1993) та «Поворот праворуч: ідейні витоки та розвиток українського націоналізму, 1919–1929» (The Turn to the Right: The Ideological Origins and Development of Ukrainian Nationalism, 1919–1929, 1980). Він також є редактором п’ятнадцяти томів, зокрема «Енциклопедії націоналізму» (The Encyclopedia of Nationalism, 2000) та «Хрестоматії з Голодомору» (The Holodomor Reader, 2012), і автором десятків статей для академічних і політичних журналів, газетних публіцистичних сторінок і часописів. Крім того, він веде щотижневий блог «Помаранчеві блюзи України» (Ukraine’s Orange Blues).