Щоб вести переговори з Росією, потрібно добре розуміти основи національних інтересів Кремля, який і сьогодні черпає натхнення з політичних уроків більшовиків столітньої давності. Ленін на Сьомому надзвичайному з’їзді РКП(б) 6–8 березня 1918 р. говорив: «Історія підказує, що мир є перепочинком для війни, війна є способом отримати хоч трохи кращий або гірший мир». І далі: «Можливо, ми приймемо війну; можливо, завтра віддамо і Москву, а потім перейдемо в наступ». Коротко кажучи, на думку Москви, яка живе в реаліях постійної війни й конфлікту, будь-які розмови та діалог мають насамперед слугувати поліпшенню її позицій для майбутнього наступу.
Переговори з Росією – майстром війни
Однією з найважливіших книг у всіх військових та розвідувальних школах у СРСР і сучасній Росії є трактат «Мистецтво війни» давнього автора, генерала Сунь-цзи. У ньому він писав: «Підкорити військо противника без бою – ось вершина військового мистецтва», а також: «Тому найкращий полководець той, хто підпорядковує собі чуже військо без бою, бере фортеці без облоги, руйнує державу супротивника без затяжної війни» або «Захопити державу неушкодженою – ось найкраще; зруйнувати її – найгірше». Якщо йти цим шляхом, то коли Володимир Путін зуміє на переговорах із Дональдом Трампом здобути Донбас без бою, то, за Сунь-цзи, він стане «справжнім майстром війни».
Російська Федерація напала на Україну 24 лютого 2022 року – у соту річницю створення СРСР. Знаючи російське захоплення важливими датами, важко уявити це випадковістю. Щоб по-справжньому зрозуміти те, що відтоді відбувається, варто звернутися до минулого. Не раз у російських медіа та у висловлюваннях кремлівських чинів можна було почути, що війна проти України – це початок нового світового порядку. Джерела такого твердження теж можна знайти у працях Леніна. Як слушно зазначає дослідник радянських студій, професор Марек Корнат, завідувач відділу історії дипломатії та тоталітарних систем Інституту історії Польської академії наук у Варшаві: «першою й найважливішою у Леніна є його концепція війни як потрясіння, покликаного зруйнувати капіталістичний світ, або принаймні одну з держав, що є його ланкою».
Читати також на PostPravda.Info: Донбас у руках Путіна? Аналіз плану Трампа та можливих наслідків
Посварити всіх – радив китайський генерал
Ленін вважав, що перемога революції в «одній країні» перетворює капіталізм в інших державах на «тимчасове» явище. Він вірив, що Перша світова війна – це лише початок світової революції, яка остаточно знищить «буржуазію». На VII з’їзді РКП(б) 7 березня 1918 року він говорив: «Так, ми побачимо міжнародну світову революцію, але поки що це дуже хороша казка, дуже гарна казка» і все ще попереду.
На думку Джона Вілера-Беннетта, досвід Брестського мирного договору, підписаного в 1918 році між Німецькою імперією, Австро-Угорщиною, їх союзниками – Царством Болгарія та Османською імперією, з одної сторони, й Радянською Росією, з іншої, показав, що радянська держава могла грати на суперечностях між буржуазними країнами, укладаючи мир з однієї зі сторін, щоб виграти час для себе. Революційна держава не вела війну проти всього світу одночасно, але застосовувала тактику поєднання експансії та співіснування. Це співіснування сприяло виживанню, щоб здобувати нові позиції та території, – вважає проф. Корнат у своєму есеї «Програма чи імпровізація? Ідеї зовнішньої політики радянської держави». На його думку, неймовірною майстерністю Леніна була здатність використовувати суперечності між «буржуазними» (тобто західними) державами у власних інтересах.
«Брестський мир був укладений з сильним ворогом, що перевершував нас у військовому відношенні, і це викликало розбіжності навіть у нашому середовищі, але таким мав бути перший крок пролетарської держави, оточеної з усіх боків імперіалістичними хижаками», – сказав Ленін на засіданні Петроградської ради 12 березня 1919 року.
Тодішнє укладення миру, а також проголошення повалення царизму і навіть прийняття «Декларації прав народів Росії», яка надавала неросійським народам Російської імперії право на «самовизначення», не завадили більшовицькій армії під прикриттям визвольної війни вдертися в Україну, а білоруський національний конгрес розігнати силою. Також намагалися зірвати процес відновлення польської державності.
Польща й Україна разом – це кошмар Кремля
Війна з Польщею була для радянської держави зіткненням з наявним геополітичним ладом – Версальською системою. Ленін у 1920 році оцінював: «Коли ми наступали на Польщу переможно… руйнуючи польську армію, ми руйнуємо той Версальський мир, на якому тримається вся система теперішніх міжнародних відносин. Якби Польща стала радянською… Версальський світ був би зруйнований, і вся міжнародна система, яка здобута перемогами над Німеччиною, руйнувалася б… Версальський світ пригнічує сотні мільйонів населення…» (Ленин В.И. Речь на съезде рабочих и служащих кожевенного производства 2 октября 1920 г.).
Звідси й вибух війни проти Польщі у 1920 році з метою підкорення європейських держав і перетворення їх на радянські республіки стосовно доктрини та задекларованих політичних цілей («революція ззовні») російської партії більшовиків. Поляки й українці в цій війні билися пліч-о-пліч і дали Москві відсіч. Наступ на Захід зупинили над Віслою. Пам’ять про цю подію й досі жива у Кремлі, який роками намагається зруйнувати польсько-українські відносини будь-яким можливим способом. Він системно працював у цьому напрямку і до 2022 року, а вже після нападу на Україну намагався відбити у поляків бажання допомагати Україні, налаштувати їх проти біженців або роздмухати історичні конфлікти, пов’язані зі злочином на Волині.
Ті самі ідеї надихали Леніна і в 1920 році. Створення польської держави він називав «злом», але бачив і «позитивні сторони» цього «зла» з погляду великодержавних інтересів більшовицької Росії. Позитивний аспект існування Польщі він бачив у тому факті, що Німеччина ніколи не змириться з існуванням польської держави. У вересні 1920 року лідер більшовиків зазначив: «Спроби створення Великої Польщі – це вода на наш млин, бо поки Польща матиме ці претензії, доти Німеччина буде на нашому боці. Чим сильнішою буде Польща, тим більше її ненавидітиме Німеччина, а ми зуміємо скористатися цією їхньою незнищенною ненавистю». Хіба це не нагадує російську риторику щодо сучасних відносин між Польщею та Україною?
На жаль, здається, що ні тоді, ні сьогодні Захід, і Польща зокрема, не змогли зробити належних висновків із дій Москви, про що вже свого часу шкодував Юзеф Пілсудський: «Совєти, пануючи над мільйонами людей, які помирають від голоду, кидають останні запаси золота на озброєння та пропаганду. Бо німці й росіяни ведуть політику сміливу, цілеспрямовану, а Польща – жодну».
У цьому контексті варто звернути увагу на роль Польщі в нинішньому конфлікті. 2022 рік дав народам Польщі та України шанс знову побудувати добрі відносини, чого Росія, звісно, допустити не могла. Варшава стала одним із ключових полів інформаційної війни. Потрібно було знову знизити її роль на геополітичній сцені, адже, як і сто років тому, з’явилася загроза, що ця «непотрібна країна» зможе взяти участь в організації нової Східної Європи, й навіть матиме шанс створити нову зону впливу у вигляді Міжмор’я (це теж ідея Юзефа Пілсудського).
Тому відсторонення Польщі від переговорів, збурення її суспільства й спрямування політики Варшави проти України, одночасно посилюючи антагонізм щодо Києва, сьогодні знову на користь Росії.
Читати також на PostPravda.Info: Українці в Польщі додали до ВВП у 2024 році 100 млрд злотих. За 3 роки – в 8 разів більше, ніж Польща витратила на всю допомогу Україні
Мир – це війна
Ключовим елементом радянської зовнішньої політики, в уявленні більшовиків, був маневр, що полягав у пропозиції мирної угоди противникові з метою його тимчасового нейтралізування, аби в майбутньому – завтра чи післязавтра – його можна було перемогти.
Тому показово, яке важливе місце у радянському баченні міжнародної політики займала концепція «другої імперіалістичної війни». Першою, згідно з більшовицькою пропагандистською риторикою, була Перша світова війна. Друга мала вибухнути внаслідок загострення суперництва між капіталістичними державами, першою чергою за контроль над ресурсами та ринками збуту. І Ленін, і Сталін були переконані, що збройне зіткнення між буржуазними державами – лише питання часу. СРСР мав приєднатися до нього останнім, у слушний момент, підігріваючи увесь цей час відповідні «антиверсальські» настрої в Німеччині.
У своєму виступі на XVII з’їзді ВКП(б) 26 січня 1934 року Сталін наголосив, що ні зближення з Францією, ні пакт про ненапад із Польщею не означали зміни курсу СРСР у зовнішній політиці. «У нас не було орієнтації на Німеччину, так само як у нас немає орієнтації на Польщу та Францію. Ми орієнтувалися в минулому й орієнтуємося в сьогоденні на СРСР і лише на СРСР. І якщо інтереси СРСР вимагають зближення з тими чи іншими країнами, які не зацікавлені в порушенні миру, ми йдемо на цю справу без вагань», – заявив він. «Насправді ж метою цих дій було схилити Німеччину до зміни своєї політики», – вважає професор Марек Корнат. Як додає він, метою як Леніна, так і особливо Сталіна було використання суперечностей між європейськими державами та дестабілізація ситуації на Старому континенті. «Але ми не проти, щоб вони побилися добре і послабили один одного», – сказав Сталін, у розмові з Г. М. Димитровим 7 вересня 1939 року.
Радянська зовнішня політика, вкорінена в ленінському переконанні щодо неминучого поглиблення суперечностей у лоні капіталістичної системи й так само неминучої конфронтації «соціалізму з буржуазним ладом», проводилася Сталіним із залізною послідовністю. Видається, що сьогодні спадкоємцем і продовжувачем цих самих методів є Володимир Путін, який уміло посварює між собою європейські держави, використовує їхню розрізненість, а також грає на бізнесових інтересах Дональда Трампа, натякаючи, скільки той може виграти на слабкому Європейському союзі та повоєнній співпраці на руїнах України. Хоча, як показує історія, до цього може й не дійти. Адже якщо Росія вже досягне своєї мети, навіщо їй підтримувати «мирний» союз?
Читати також на PostPravda.Info: Дивіденди миру оплачуються США. Це кінець золотої ери Європи. [АНАЛІЗ]
