У який спосіб Дональд Трамп виконуватиме обіцянку зупинити війну Росії проти України – невідомо, проте газета The Wall Street Journal повідомляє, що близькі до обраного президента радники із зовнішньої політики висунули різні версії плану зупинення війни. Як і очікувалося, стратегія військового розгрому і зміна режиму в Росії не розглядається, а значить поки президентом залишається Трамп, режиму Путіна нічого не загрожуватиме.
Варіанти закінчення війни від радників Дональда Трампа
Одна із запропонованих ідей полягає в тому, що лінію розмежування має бути зафіксовано в її фактичному положенні, уздовж якої Київ і Москва мають встановити демілітаризовану зону протяжністю 1,3 тисячі км. Проблему її охорони планується перекласти на європейців, оскільки участь американських військових або миротворців ООН не передбачається. Зі свого боку Україна має пообіцяти відмовитися від вступу до НАТО щонайменше на 20 років. Натомість США продовжать постачання зброї Києву, щоб стримати можливий новий напад Росії.
Раніше віцепрезидент Трампа Джей Ді Венс озвучував подібну ідею заморожування війни вздовж лінії фронту за гарантії нейтрального статусу України. Ключові радники Трампа Кіт Келлог і Фред Флейц запропонували пов’язати постачання зброї Україні з її згодою на мирні переговори з Росією, а питання повернення окупованих територій залишити для розв’язування шляхом дипломатії. Трамп ще не озвучив, який план врегулювання він підтримує, але вже зрозуміло, що, на відміну від Джо Байдена, він сам обиратиме час початку переговорів, примушуючи до них сторони.
Проблема в тому, що у майбутньої адміністрації США важелів тиску на Україну буде набагато більше, ніж на Росію. Україна зараз у дуже скрутному становищі, вона не розгорнула військове виробництво, проводила невдалу дипломатичну політику, повністю залежить від постачання зброї й не може зупинити російський наступ багато в чому через нестачу солдатів і кризу державного і військового управління. Будь-які затримки зброї обертаються загибеллю тисяч людей. Тому навіть демонстративний тиск на Україну відразу ж трагічно позначиться на фронті.
Потрібно розуміти, що заморожування конфлікту на лінії розмежування – це перетворення мільйонів людей на безхатченків, репресії на окупованих територіях проти тих, хто зберігає українську ідентичність, зґвалтування, катування і вбивства мирних жителів, індоктринація українських дітей ідеологією ненависті до України. З іншого боку, Україні справді життєво необхідний перепочинок, щоб провести вибори, відновити армію, мобілізувати економіку, реформувати державну і військову систему управління, замінити командування армією.
На який варіант заморозки війни може погодитись Путін?
Однак у Путіна немає причин припиняти війну. Він перевів російську економіку в режим воєнного часу, тоді як економіка України й західних країн і далі працює в режимі мирного часу. Це дає Росії миттєву військову перевагу, попри деградацію країни. Крім того, Путін перейшов від призовної армії до найманої. Це забезпечує стабільний приплив добровольців, загибель яких не спричинить соціальної напруги в суспільстві, що дає змогу воювати невизначено довго. Також він домовився про військову взаємодопомогу з Північною Кореєю, яка може тепер відправити на український фронт не тільки снаряди, а й регулярну армію. На тлі виснаження української армії Путін зберігає ініціативу на фронті. Війна дала йому змогу зміцнити владу всередині Росії.
П’ять мільйонів силовиків готові виконати будь-який злочинний наказ, аби їх не послали на фронт. Значна частина російського суспільства отримує вигоду від війни. Ба більше, укладення миру викликає страх, і не тільки тому, що припиниться приплив грошей у регіони. З фронту повернуться маси озлоблених солдатів, які звикли до грошей і нічого не вміють, окрім як убивати. Припинення війни призведе до ослаблення і дестабілізації режиму, тому Путін не може припинити воювати. Теоретично, якщо Трамп примусить його до підписання мирної угоди з Україною, війна почнеться в іншому місці, але потім все одно повернеться в Україну.
Максимум, на що може погодитися Путін – тимчасове заморожування воєнних дій, однак лише за тієї умови, якщо перемир’я дасть йому час підготуватися до нового етапу війни з кращих стартових позицій. У 2014 році Путін готовий був піти на укладення миру з Україною на умовах угоди Мінськ-2, які означали знищення української державності. Згідно з цією угодою, Україна мала інтегрувати у свою державну систему військові формування, суди й прокуратуру, які фактично контролювалися б Путіним.
На щастя, ця угода не була ратифікована парламентом України й тому не набула чинності. Однак це не завадило західним лідерам разом із Путіним примушувати Україну до її виконання. Очевидно, що і зараз Путін вимагатиме від України не менше – не лише територіальних поступок, а й часткову або повну відмову від суверенітету.
Однак є ще гірший варіант, ніж той, що пропонують радники Трампа. Імітуючи готовність укласти мир з Україною, Путін може переконати Трампа припинити військову допомогу їй, тоді як сам посилить військовий тиск на фронті. Захід уже потрапляв на цей виверт, і це мало дуже важкі наслідки на фронті. Хоча Путін не приховує свою мотивацію війни проти України, західні лідери просто не розуміють її, і тому постійно обирають хибну стратегію стримування Росії.
Нерозуміння мотивації Путіна призводить до вибору хибної стратегії стримування Росії
До 2014 року західні еліти намагалися інтегрувати Путіна в цивілізований світ. Вони помилково думали, що головна мотивація Путіна – багатство і повага на міжнародному рівні, і якщо вони дадуть йому те, що він хоче, то він стане цивілізованим політиком. Але вони не врахували, що для диктатора імперська ідея важливіша за матеріальну вигоду. У 2014 році, коли Росія захопила Крим, Донецьк і Луганськ, західні еліти зрозуміли, що справжній інтерес Путіна зовсім в іншому – у посиленні й розширенні сфери впливу імперії. Однак вони все одно не змогли до кінця зрозуміти мотивацію Путіна і тому обрали хибну стратегію стримування на основі пошуку компромісу шляхом поступок.
Адже навіть в імперіаліста мають бути раціонально зрозумілі інтереси, а отже з ним можна домовитися, показати йому, що ескалація війни нікому не вигідна.З цієї причини вони не тільки не постачали Україні зброю для оборони, але, навпаки, чинили на неї тиск, щоб примусити до капітуляції відповідно до угоди Мінськ-2. Однак Україна також не використала час для розгортання військового виробництва і реформування армії, а отже, українські еліти припустилися тієї самої помилки, що й Захід. Ба більше, Володимир Зеленський переміг на виборах під гаслом «Потрібно просто перестати стріляти!», закликаючи до перемир’я без попередніх умов.
У 2022 році Росія розв’язала широкомасштабну війну, і знову нерозуміння мотивації Путіна призвело до вибору хибної стратегії. І Україна, і країни Заходу виходили з того, що Росія діятиме подібно до імперії, яка надіслала військовий експедиційний корпус у чужу країну, проте сама не бажає відмовлятися від мирного режиму життя. У цьому випадку достатньо розгромити експедиційний корпус, щоб війна закінчилася, головне тут не допустити ескалації. Через цю помилкову установку українське керівництво вирішило, що зможе закінчити війну за допомогою західної зброї, не переводячи економіку на військові рейки, й у такий спосіб мінімізує економічні втрати. Помилялися всі, а не тільки Україна. Я пам’ятаю, як у 2022 році в пресі з’являлися повідомлення, що в США бізнесмени не хочуть збільшувати виробництво снарядів, щоб не зазнати збитків, оскільки війна скоро закінчиться, і снаряди будуть непотрібні. І справді, завдяки західній військовій допомозі Україна перемолола армію вторгнення і перейшла в контрнаступ. Однак, коли Путін мобілізував військову економіку, створив нову найману армію і розпочав війну на виснаження, то Україна і Захід виявилися до неї не готові.
План радників Трампа сумнівний ще й тому, що вони не зовсім розуміють мотивацію Путіна, вважаючи, що мають справу зі звичайним імперцем, який прагне захопити нові території. Досить подивитися на Бахмут – місто-привид, де ніхто не живе, щоб зрозуміти, що це не так. Яка користь імперії від приєднання руїн? Путіну не потрібні українські міста, він воює заради знищення. Тут прагнення до руйнування переважає над прагненням до збагачення і посилення своєї імперії. Це прагнення до руйнування має некрофільний характер, тобто, ми зіткнулися з новою формою імперіалізму – некроімперіалізмом.
Підіб’ємо підсумки
До 2014 року політика Путіна демонструвала, що він прагнув багатства і поваги на міжнародному рівні. Потім виявилося, що не це головне. З початком війни проти України стало зрозуміло, що ним рухає імперська мотивація – прагнення до розширення сфери впливу, не рахуючись із втратами. Але і це ще не все. Перехід до війни на виснаження показав, що імперська мотивація поєднується з некрофільним прагненням до руйнування. Але навіть це ще не пояснює його особливого ставлення до України. У перший день широкомасштабної війни 24 лютого 2022 року Путін оголосив свою мету – денацифікація України. За межами Росії не зрозуміли, про що йдеться, оскільки це слово використовується в іншому сенсі. Під денацифікацією Путін мав на увазі знищення української ідентичності, в якій він вбачає екзистенційну загрозу для себе. Тому навіть якщо він укладе перемир’я, все одно не зупиниться у своєму прагненні за будь-яку ціну знищити Україну. Нерозуміння цієї мотивації може знову призвести до хибної стратегії протидії Росії, тому так важливо прояснити, чому Путін, і не тільки він, а й мільйони росіян сприймають українську ідентичність як екзистенційну загрозу. Але це тема окремої розмови.
фото: trumpwhitehouse.archives.gov