Швидко наближається друге президентство Трампа. Заклики до негайних переговорів з метою припинення російсько-української війни стають дедалі гучнішими. Сам по собі цей факт не має великого значення, адже навіть Путін каже, що хоче вести переговори. Однак часто ігноруються важливі обставини, що лежать в основі закликів до переговорів. 

Що означає підтримка України?

Путін вважає, що Україна є частиною Росії. Сенс вторгнення в Україну став для нього своєрідним моральним імперативом. Для нього неприйнятними є всі умови, які не сприяють знищенню суверенітету України. 

Також Путін вважає (помилково), що Росія перемагає. З урахуванням цих обставин зрозуміло, що Путін не може прийняти нічого іншого, окрім капітуляції України. Поки російський президент залишається при владі й вважає, що він перемагає, компроміс з ним неможливий.

Україна, навпаки, виходить з того, що вона має право на існування як незалежна держава. Головним предметом переговорів може бути, в якому обсязі та з яким змістом існуватиме держава, але не сам факт її виживання. З нещодавніх заяв президента Володимира Зеленського про готовність України прийняти територіальні втрати в обмін на членство в НАТО зрозуміло, що компроміс можливий.

До початку війни 24 лютого 2022 року більшість західних лідерів вважали, що Україна ніяк не стосується стабільності, безпеки й виживання їхніх країн. Для більшості з них це припущення змінилося. Виживання не підлягає обговоренню, але стабільність і безпека можуть трактуватися по-різному. Компроміс можливий. 

У той час як Україна і Захід готові йти на поступки заради досягнення компромісу з Росією, Путін не збирається робити те ж саме. Він піде на компроміс, лише якщо його до цього змусять.

Україна заслоняє Захід від російського експансіонізму

Нещодавно «Нью-Йорк Таймс» опублікувала редакційну статтю Меган К. Стек, в якій вона визнає, що «Володимир Путін одержимий ідеєю експансії». Вона також стверджує, що «якщо українців буде кинуто на свавілля долі… Путін може знову напасти або поширити свої імперські претензії на інші сусідні країни». Іншими словами, Україна – це єдине, що заслоняє Захід від російського експансіонізму. Це стратегічний аргумент, який базується на геополітичному реалізмі, повністю позбавленому сентиментів.

Стек продовжує: «Ми хочемо, щоб Україна функціонувала як протекторат, але, зрештою, ми не готові її захищати. Це раціональна, але потворна стратегія: тактично виправдана, проте морально неприйнятна». 

Гіпотетично припустимо, що Америка не хоче захищати Україну, і що мораль тут ні до чого. Навіть тоді логічно випливає, що Україна є єдиною перешкодою для подальшого експансіонізму Путіна, і що ігнорування важливості України є тактично безглуздим, а стратегічно невиправданим.

Зрештою, як можна вважати виправданим потурання путінському експансіонізму? Така позиція мала б сенс, якби хтось стверджував, що безпека та існування Європи ніяк не стосується інтересів США. Навіть більшість прихильників Трампа, які підтримують MAGA (Make America Great Again – Зробимо Америку знову великою – прим. ред.), не були б готові зайти так далеко, щоб робити такі заяви.

Висновок Меган Стек, що Америка не врятує Україну – не відповідає дійсності. По-перше, він суперечить її власним геополітичним припущенням. Стратегічно мисляча Америка має усвідомлювати, що її власна безпека і процвітання залежать від України. По-друге, Америка не є єдиним суб’єктом у цій грі. Європейці й, можливо, південнокорейці також мають значення. По-третє, українці сами врятують себе, частково тому, що вони можуть перемогти, якщо їм буде надано достатню допомогу, але головним чином тому, що путінська Росія програє і не може перемогти. 

Підтримка України здатна принести значну користь

Жалюгідний стан російської армії та економіки – це те, що прихильники негайних переговорів часто ігнорують. Ніби єдиною проблемою, яка має значення, є Україна. Росія втратила понад 715 000 військовослужбовців і втрачає майже 1 700 щодня, 40 000 на місяць.

Ба більше, російська економіка рухається до стагфляції або гіперінфляції. Навіть російські чиновники знають, що військові витрати Путіна руйнують їхню країну. Звісно, Росія поступово захоплює шматки української території. Але, як зазначає Філліпс О’Брайен з Університету Сент-Ендрю, це становить менше ніж 0,5% території України.

Ігнорування ситуації в Росії створює враження, що Україна надто обтяжена проблемами, щоб перемогти. Однак і Росія теж надто обтяжена проблемами, що заважає їй досягти перемоги. Тобто Стек помиляється, коли стверджує: «позиції Росії поступово зміцнюються, і немає жодних підстав очікувати, що пан Путін зараз втратить перевагу. Це може звучати як пораженство, але це також реалізм». Ні, це не пораженство і не реалізм. Це фантазія, як демонструють досвідчений журналіст Джеймс Брук і експерт з питань України Тімоті Еш. 

Як пише Еш: «Вторгнення Путіна в Україну стало для Росії катастрофою епічних масштабів. За майже три роки Росія, нібито велика держава, не змогла перемогти Україну… Війна, яка повинна була закінчитися за два тижні, триває вже понад 1000 днів і далека від завершення. Росія втратила майже півмільйона людей і, можливо, половину свого звичайного військового потенціалу».

На думку Еша, це ще не все: «Росії довелося задовольнитися меншим, звернувшись до Північної Кореї та Ірану за зброєю, а тепер і за військами. … Не забуваймо, що війна в Україні йшла для Путіна настільки погано, що лише рік тому він зіткнувся з екзистенційною загрозою з боку Пригожина – тоді він був близький до втрати влади. Росія була викрита як неспроможна колоніальна держава». 

Еш підсумовує, кажучи: «Путін вступає в переговори з Трампом у критично слабкій позиції. Так, він може і далі вести війну, як і Україна, але лише деякий час, тому що це призведе до загибелі сотень тисяч росіян, витрати величезної кількості ресурсів, фінансів та ризику повторення сценарію Пригожин-2». 

Росія слабка, а Україна важлива для виживання Заходу. Звідси випливає, що пріоритетом Заходу має бути безпека і виживання України – цілі, яких можна досягти вже зараз, якщо тільки Захід скористається слабкістю Росії й виборе жорсткі умови за столом переговорів. 

Українці зосереджені на членстві в НАТО головним чином тому, що це означатиме реальну прихильність Заходу до безпеки їхньої країни. Однак вони не мають ілюзій, що солодкорічна 5 стаття змусить членів НАТО негайно допомогти їм, надіславши війська на їхню підтримку. Звідси їхня увага до гарантій національної безпеки. 

Однак українці також знають, що такі гарантії, зокрема, як ті, що містяться в Будапештському меморандумі 1994 року, є обіцянками, які можуть бути порушені. Безпека і виживання залежать насамперед від них самих – саме тому вони наполягають на формулі «нічого про Україну без України». Тобто вони повинні мати військову спроможність як стримувати Росію сьогодні, що вони й роблять, попри незначну підтримку Заходу, так і стримувати Росію завтра, що вони зможуть зробити, якщо тільки США та їхні союзники й дали будуть зміцнювати свій військовий потенціал. 

Геополітика, як і мораль, вимагає зупинити подальшу експансію Путіна за будь-яку ціну і за будь-яких обставин. Простіше кажучи, це означає, що виживання України є передумовою виживання Заходу. 

Фото: president.gov.ua

Ця стаття з відкритих джерел була спочатку опублікована в журналi The Hill.

Про автора: Професор Олександр Мотиль

Професор Олександр Мотиль – професор політології в Ратґерс-Ньюарк. Спеціалізується на Україні, Росії та СРСР, а також на теоріях націоналізму, революцій та імперій. Автор 10 науково-популярних книг і десятків статей в академічних і політичних журналах, газетах. Веде щотижневий блог «Orange Blues Ukraine».