Нещодавно президент України Володимир Зеленський відповів на запитання, чи є у нього план Б: «Ми вже в плані Б. Ми живемо і боремося в ньому». І це тому, що «у нас ніколи не було плану А», який мав би «запобігти повномасштабному російському вторгненню, посилити Україну військовою допомогою і ввести превентивні санкції проти Росії, щоб вона боялася самої думки про повномасштабне вторгнення».

Чи спрацює план Зеленського?

Середньовічні схоласти пишалися б розважливим підходом Зеленського чи відомою увагою до деталей. Його думка дуже слушна. Якби Захід і Україна з її тодішнім оптимістичним президентом були краще підготовлені у 2021 році, вони, можливо, змогли б запобігти вторгненню у 2022 році або зменшити його масштаби, інтенсивність і тривалість. Дійсно, якби існував справжній план А, війна могла б закінчитися вже давно. Тому «план перемоги» Зеленського, деталі якого досі невідомі, і є його планом А.

Якщо відкинути семантичні тонкощі, залишається питання: до чого має прагнути Україна, якщо Захід загалом і Сполучені Штати зокрема втратять нинішній сильний інтерес до України, відкинуть її план перемоги або висунуть до неї занадто багато вимог? Це питання не є суто гіпотетичним. У кращому випадку Дональд Трамп і Джей Ді Венс байдужі до України. Однак Австрійська Партія свободи, «Альтернатива для Німеччини», прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан та прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо налаштовані відверто вороже. 

Легко уявити собі блок русофільських західних країн, готових підтримати геноцид і війну Росії через кілька місяців.

План Зеленського має передбачати всі варіанти розвитку подій 

Що робити українцям, якщо ентузіазм Заходу щодо них зменшиться? – «І далі боротися» – значною мірою це відповідь на питання, особливо якщо численні кризи в Росії погіршаться, а режим Путіна і сама російська держава почнуть балансувати на межі розпаду. За таких сприятливих умов очікування розпаду Російської Федерації може бути найкращою стратегією для України в короткостроковій, середньостроковій і довгостроковій перспективі.

Назвемо це планом В. Але що, якщо Росія не розпадеться і патова ситуація – це найкраще, на що може сподіватися Україна? Як виглядатиме план Д? 

Дехто вважає, що якщо ситуація стане критичною, Україна не матиме іншого виходу, окрім переговорів. Але переговори, як зараз, так і в майбутньому, передбачають готовність Путіна шукати компроміс. 

Однак у Путіна немає плану Б. Для нього є або перемога, що означає знищення України, або поразка, що означає що завгодно, але не знищення України.

Можливо, він врешті-решт змінить свою думку? Шанси на це невеликі. Путін загнав себе в кут. Тісно ототожнюючи себе з Росією і війною проти України, Путін уже не має іншого вибору, крім як добиватися перемоги у своєму розумінні. Компроміс означає самокастрацію – перспективу, яку російський «мачо» не може допустити, особливо якщо йому нав’язують «росіяни-відступники», тобто українці, з «неонацистською схильністю». Перетворивши цю війну на екзистенційну і для України, і для себе, Путін має перемогти, щоб вижити.

Іншими словами, Путін має бути усунутий або «волею Бога», або змовою його оточення. Тільки тоді мир через переговори або план Д Києва матиме шанс. Це не настільки неймовірно, як може здатися. Російський фюрер міг би легко вирушити стопами своїх попередниківі, з урахуванням їхньої середньої тривалості життя, невдовзі зустрітися зі своїм творцем (тим, хто перебуває в цьому пекельному куточку всесвіту)

Що ще гірше, Путін загнав свою країну в глухий кут. Перемога, як він її розуміє, неможлива; адже неминучі подальші жахливі втрати, стрімкий економічний занепад і наростальне соціальне, політичне й етнічне невдоволення, якщо Росія і далі рухатиметься обраним ним шляхом.

Історія повертається на круги своя

Британський історик Тімоті Гартон Еш писав, що один державний лідер Центральної Азії сказав йому, що Путіна можна переконати піти на переговори лише «коли його генерали скажуть, що він програє». Сумнівно, що логічна сила їхніх аргументів переконає Путіна. Але якщо кілька його генералів наберуться мужності й скажуть йому, що він програє, вони фактично підготують ґрунт для перевороту. Адже сказати Путіну, що він програє в Україні, теж само, що приставити пістолет до його голови й сказати, що він вже програв у Росії.

Організувати державний переворот складно, але в російській історії саме так часто буває. Путін прийшов до влади в результаті перевороту проти Бориса Єльцина. Леонід Брежнєв і його товариші позбулися Микити Хрущова. Можливо, поплічники Йосипа Сталіна отруїли його. Євген Пригожин впритул наблизився до того, щоб позбутися Путіна в червні 2023 року. 

Хто буде наступним, ми не знаємо. Але ми знаємо, що вони будуть. Це лише питання часу, і це хороша новина. Погана новина полягає в тому, що доля світу в руках Путіна або жменьки російських генералів. 

Наступники Путіна, швидше за все, матимуть свій план Б, який міг би дати змогу Україні прийняти план Д і, отже, послужити основою для плідних переговорів. Навіть якщо наступники Путіна повністю поділятимуть його фашистські та імперіалістичні погляди, вони не будуть ототожнювати себе з війною і зможуть завершити її, не втративши обличчя, чого нинішній російський президент в принципі не може.

Путін втягнув Росію у війну, яку вона не може виграти. Тепер все в руках російських генералів, які повинні витягнути Путіна з Кремля на смітник історії.

Ця стаття з відкритих джерел була спочатку опублікована в журналі The National Security Journal.

Про автора: Професор Олександр Мотиль

Професор Олександр Мотиль – професор політології в Ратґерс-Ньюарк. Спеціалізується на Україні, Росії та СРСР, а також на теоріях націоналізму, революцій та імперій. Автор 10 науково-популярних книг і десятків статей в академічних і політичних журналах, газетах. Веде щотижневий блог «Orange Blues Ukraine».