Естонський публіцист Андрій Кузичкін вважає, що перманентна війна із Заходом перетворилася на національну ідею Росії. Путін боїться завершення війни й обговорення чергового «мирного плану» сприймає як продовження війни дипломатичними методами. Підтримавши оприлюднений минулого тижня «мирний план» Трампа, він насправді розраховує перекласти відповідальність за його провал на Україну та Європу і продовжити військову агресію.
Перманентна війна із Заходом як стратегія і сенс існування російської цивілізації
Минулого року, виступаючи на Форумі Всесвітнього російського народного собору, один із ідеологів путінського режиму Олександр Дугін вказав на таку проблему російського суспільства, як відсутність будь-якої ідеології в країні. На його думку, відкинувши у 1991 році ідеї комунізму, Росія вхопилася за західний лібералізм, але час показав, що цей шлях був помилковим. У зв’язку з цим Дугін проголосив курс на створення ідеї російського патріотизму.
За словами іншого ідеолога путінізму, мільйонера і засновника рупора пропаганди російських неонацистів «ТВ „Царьград“» Костянтина Малофєєва, «велике минуле та велике майбутнє Росії – в імперській ідеї. Тому що лише в такій формі здатна існувати велика держава».
Однак ці заяви лише камуфлюють реальну національну ідею, яка народилася й оформилася в надрах путінського режиму майже 20 років тому – перманентну війну із Заходом як стратегію та сенс існування російської цивілізації. До речі, заяви Дугіна й Малофєєва цій ідеї не суперечать, а формулюють чітку мету – відтворення Російської імперії на базі російського націоналізму.
Головні інструменти досягнення мети – ідеологічна та економічна війна із Заходом і відкритий збройний конфлікт як фінальна умова історичного тріумфу Росії.
Читати також на PostPravda.Info: Рашизм – ідеологія сучасної російської влади. Чим відрізняється від класичного фашизму?
Z-блогери: «Мирний план» Трампа наближає швидкий крах Заходу
Не дивно, що в Росії наративом року стала історія про війну в Україні як першу фазу конфлікту між російською та західною цивілізаціями, який завершиться неминучою перемогою Росії. А допоможе в цьому Трамп, який разом із Путіним змусить Україну та Європу капітулювати. Тому оприлюднений «мирний план» Трампа щодо України викликав приплив ентузіазму в середовищі z-блогерів, які сприйняли цей документ як підтвердження своїх сподівань на швидкий крах Заходу.
Але якщо хтось думає, що на цьому війна в Україні завершиться, раджу відмовитися від ілюзій і ознайомитися з текстом, який був опублікований у телеграм-каналі z-блогера «Воєнкор Котенок», що має понад 1 млн читачів. По суті, це маніфест учасників «спеціальної воєнної операції», які мають перспективу трансформуватися на головну політичну силу Росії. Наводжу текст із деякими скороченнями.
«Підготовка і підписання “мирних угод” із Києвом призведе лише до їх видозміни. Можлива лише пауза. Європедерасти не відмовляться від намірів розмовляти з росіянами з позиції сили та ультиматумів. Це в їх гнилій крові. Це лікується лише клинком, багнетом, свинцем, ураном – залежно від епохи.
Війна проти Росії буде продовжена і, ба більше, пролонгована на майбутні покоління, щоб досягти головної мети – поразки Росії. На Заході рішення щодо нас ухвалене, і змінювати його вони не збираються. Вони відмовляють росіянам у майбутньому. Вони ставлять нам умову для можливості вижити й нормально розвиватися на просторі історичної Росії – відмова від усього російського, зовнішнє управління й електронно-цифровий концтабір із повною передачею ресурсів Росії під зовнішній контроль.
На Заході люблять публічні суди, страти, спалення й шмагання. Вони збоченці й клятвопорушники. Жити нормально Росії та росіянам вони не дадуть. Віднині нам доведеться доводити своє право на нормальне існування лише зі зброєю та Хрестом у руках…»
По суті, йдеться про другу фазу конфлікту. І це повністю збігається з планами Путіна, який боїться миру і не хоче завершення війни.
Кремлівські мрії та реалії
Я не є шанувальником творчості Криса Картера, який у 1993 році створив шедевральні «Секретні матеріали». Але мені запам’яталася одна серія, в якій мутант-маніяк убивав жертв, щоб трансплантувати собі їхні органи, уражені раковими пухлинами. Лише таким способом він міг продовжувати своє життя. Це повною мірою стосується Путіна: він опинився в ситуації, коли тільки війна, як пухлина у мутованому організмі, гарантує виживання його режиму.
Розпочинаючи українську авантюру, кремлівський вождь явно розраховував на бліцкриг і захоплення Києва, звісно, не за три дні, але максимум за три місяці. Тому серед речей російських загарбників, убитих у перші тижні війни, українці знаходили парадну форму, призначену, очевидно, для параду перемоги в Києві. Але проваливши ці плани, Путін опинився у смертельній пастці.
Розпочавши війну, він не може її завершити, хоча війна розриває російську економіку на клапті. Грошей, накопичених за роки нафтового буму, Росії вистачило на три роки війни. Потім почався спад. До жовтня 2025 року нафтогазові доходи Росії впали на 21%; доходи бюджету зросли лише на 0,8%; загальні видатки збільшилися на 15%, водночас державні витрати на оборону зросли на 35%; дефіцит бюджету перевищив планові показники утричі; темпи зростання ВВП знизилися в сім разів і становили 0,6%.
Тяжку кризу переживають автомобілебудування та машинобудування – падіння виробництва на 50%, вугільна промисловість – спад на 70%. У скрутному становищі опинилися бюджети територій, де немає оборонних підприємств. Навіть у багатій на алмази й золото Якутії закінчилися гроші на виплати учасникам «спеціальної воєнної операції», немає коштів на завезення продуктів у віддалені райони та на підготовку міст до зими.
Свідченням нездоров’я є стан російського фондового ринку: акції торгуються з 30-відсотковим дисконтом, а волатильність сягає 10% протягом доби й залежить виключно від реакції брокерів на геополітичні новини. Трамп оголосив про санкції – ринок падає на 5%, Трамп оголосив «мирний план» – ринок зростає на 4%. Зеленський погодився з планом – ще +4%. Виходить, що інших стимулів для зростання немає.
Брак коштів у бюджеті змусив російську владу підвищити податки, запровадити грабіжницький автомобільний податок і розпочати масштабну націоналізацію великого та середнього бізнесу. Спершу власників позбавили стратегічних підприємств без виплати компенсацій, потім дійшли до торговельних мереж і продовольчих холдингів. Зрозуміло, у такий спосіб режим Путіна множить власних ворогів усередині Росії. А це змушує Кремль іще більше посилювати боротьбу з інакодумством і нарощувати масштаби репресій, аби в зародку придушити громадянський спротив.
Читати також на PostPravda.Info: Це підготовка Росії до війни з НАТО: хейт в інтернеті, дрони над Європою, диверсії та дезінформація [ЗВІТ]
Потьмянілий образ Путіна і страх завершення війни
Крім того, за роки війни культ особистості Путіна поступився культу «героя СВО». Уже давно Володимир Путін не демонструє публіці свій оголений торс, не літає з журавлями, не дістає грецькі амфори з морського дна і не скаче верхи. Роки й війна беруть своє. Тому публічний образ Путіна потьмянів, його витіснив яскравий портрет молодого вояка в повному спорядженні й із гранатометом на плечі.
Цей боєць із промитими пропагандою мізками не знає жалю до ворогів Росії, готовий убивати будь-кого, хто має щось проти «русских», і мріє стерти з лиця землі Харків, Миколаїв і Одесу, захопити Київ, скинути «режим українських нацистів» у Чорне море. А після короткої перерви знову повторити штурм Берліна. І той, хто говорить про мир, для цього пса війни – смертельний ворог. Путін активно займався культивуванням цієї сили, але тепер сам став її заручником.
Путін боїться перемоги, тому що не розуміє, як вона має виглядати. Він боїться російських солдатів, які повернуться з фронту й не захочуть працювати на заводах, зате вміють і готові зі зброєю в руках боротися за свої права. Він боїться бійців ЗСУ, які не складуть зброї, а підуть у партизани. Путін добре пам’ятає історію, коли після 1945 року ще протягом 20 років у Західній Україні «лісові брати» вели бої з радянською армією та комуністами. Але тоді українські борці за незалежність мали обмежені запаси зброї й не мали закордонної підтримки, ізольовані від Заходу країнами радянського блоку.
Тепер же, у разі капітуляції України, партизани отримають від Європи й зброю, й іншу допомогу, тому що Україна має спільний кордон із п’ятьма країнами НАТО. А будуть ще й «міські партизани». Тактика індивідуального терору паралізує все життя не лише на анексованих Росією територіях, а й у самій Росії, тому що виявити бойовика зі слов’янською зовнішністю в міському середовищі значно важче, ніж терориста з Кавказу.
І, звісно, жодних грошей Путіну не вистачить, щоб відновити зруйновану російськими атаками Україну й провести розмінування тисяч гектарів землі. Це мільярди й мільярди доларів, яких у Росії немає навіть для себе самої. А зубожіле населення окупованих територій – завжди надійний союзник партизанів.
Ви вірите, що якщо раптом настане мир, Путін поверне в Росію вільний інтернет, відновить свободу слова, скасує цензуру, випустить із тюрем політичних в’язнених, припинить антиукраїнську й антизахідну пропаганду, звільнить із телебачення Соловйова і Скабєєву, відновить співпрацю з європейськими університетами й зупинить військові заводи? Я в це не вірю від слова «абсолютно», тому що для Путіна такий відступ рівнозначний самогубству. Путін, розпочавши війну, зварив в акваріумі суп, і повернути рибок до життя йому вже не вдасться.
У російській мові є приказка: «Війна все спише». Для Путіна це єдиний спосіб виправдати всі свої помилки, прорахунки й злочини.
Хто сподівається на «мирний план» Трампа?
Підтримавши «мирний план» Трампа на словах, насправді Путін розраховує, що цей план буде відхилено Києвом і Брюсселем. А війна триватиме. Але перед Трампом кремлівський вождь знову виступить у ролі борця за мир, якого «злі» європейці нібито несправедливо звинувачують в агресії та порушенні міжнародного права.
Мені здається, що Володимир Зеленський, вимушено погодившись підтримати зусилля Трампа, сподівався, що Кремль із цим планом не погодиться. Але Путін, як професійний пройдисвіт і шахрай, знову всіх переграв: він заявив, що не проти миру, але й до продовження війни готовий. Тепер відповідний крок за Брюсселем.
Проте протистояти дуету Вашингтона і Москви буде важко, тому що європейських політиків вирізняють принциповість і відданість цінностям гуманізму. А американські правлячі еліти та російський істеблішмент об’єднують жадібність і безпринципність, зведені в ранг державної політики.
Та якщо на кону майбутнє Європи, ми не повинні здаватися, а зобов’язані й далі боротися за свої інтереси й безпеку. Головне – не боятися. Хто злякався до початку бою, той його вже програв.
Ця стаття вперше опублікована на порталі Postimees.ee.
Читати також на PostPravda.Info: Війна як самоціль: чому в Росії не закінчуються добровольці вмирати в Україні? [ДУМКА]
