Іноді варто нагадувати собі, що у війні Росії проти України гинуть не лише солдати. Жертвами цього кривавого конфлікту часто стають пересічні люди. Листи двох відважних молодих жінок, що опубліковані нещодавно, передають масштаб людських страждань, які спричинив Володимир Путін. Вони також показують стійкість людського духу і через це неминучість поразки Путіна.
Прості люди, що втягнуті у війну
Перший лист надійшов від 35-річної Олександри Мулькевич, української волонтерки-рятувальниці, яка загинула в результаті атаки російського безпілотника 14 серпня. Ось що написала Мулькевич у Facebook незадовго до своєї загибелі:
«Більшого щастя немає для воїна ніж померти в бою. Всі ми трохи воїни, хтось на полі бою, хтось бореться з корупцією, а хтось відновлює справедливість в судах… Така ми войовнича нація. І дуже палка до свободи. Українці – вільні люди, цього в нас не забрати. Вільні в думках, поглядах і діях. І немає в нас межі. Ні в чому немає».
«Мені пощастило народитися в найкращій країні світу – Україні, і це країна, за яку честь померти. А ще краще за неї жити… Виховувати маленьких українців в любові до світу та в міці й незламності… Кожен з нас несе всередині світло, не бійтеся його запалити. Ми ще побачимось, все буде Україна!»
Патріотизм і мужність Мулькевич не потребують додаткових пояснень. Можливо, її вбили, але бойовий дух, який вона носила в собі, завжди буде недосяжний для Путіна. Не дивно, що російський президент не в змозі виграти війну, і натомість вирішує вбивати українських цивільних. Однак останнє речення Мулькевича свідчить про те, що «геній» у Кремлі теж колись зазнає поразки.
Путін проти жінок
Другий лист надійшов від росіянки, 39-річної театральної режисерки Жені Беркович, яка отримала шестирічний термін ув’язнення за постановку п’єси, що нібито пропагувала тероризм (іронія, яку можуть не помітити лише суди терористичного режиму Путіна).
Ось що написав Беркович 16 серпня: «Цим повідомляю, що в мене тимчасово (сподіваюся) закінчилися запаси оптимізму, радості, всепрощення та всерозуміння, і взагалі… Ок, доповідаю: у в’язниці важко, хріново й негативно. Востаннє довше за 40 секунд поспіль я була на сонці 15 місяців тому. Від розмов з бабусею і дітьми хочеться вити й топитися… У камері абсолютно нема з ким і нема про що говорити, і можливість усамітнитися хоча б на годину трапляється раз на тиждень-два, якщо пожертвувати прогулянкою. І так, під час оглядів, коли в’їжджаєш і виїжджаєш із СІЗО, треба присідати. Без трусів… Коротше, нічого хорошого, легкого і позитивного в тюряжці немає».
«Але є внутрішні та зовнішні ресурси, за наявності яких цілком можна – а в моєму випадку дуже потрібно – звести до мінімуму власні страждання і муки, не нити й не почуватися жертвою… Не курю майже 3 тижні вже. І на дієті сиджу. І шматок лібрето до нової п’єси народила. Тож я молодець. А в’язниця – повний відстій… Усіх люблю. Ну, ок, не всіх, багатьох!»
Беркович зовсім не в захваті від свого ув’язнення, але її дух і почуття гумору явно не зломлені, навіть коли вона говорить про сексуальне приниження, яке їй доводиться терпіти. Як і у випадку з Мулькевич, це ще один доказ того, що Путін програє.
В Україні багато таких жінок, як Мулькевич. На жаль, таких жінок, як Беркович, дуже мало в Росії. Коли тисячі людей, які протестували проти її ув’язнення у відкритому листі, перетворяться на десятки тисяч, які протестують проти війни на вулицях Москви й Санкт-Петербурга, Путіну доведеться тікати, і тоді йому буде не до того, щоб написати прощальний лист..
Цей щасливий день неодмінно настане, і не в останню чергу завдяки українському наступу на Курщині, що триває. Війна тепер охопила Росію та її народ так, що це неможливо було уявити ще кілька тижнів тому. Більше не можна прикидатися, що війна далеко.
Мірою того, як надходить все більше повідомлень про російські втрати, матері й дружини цих жертв війни в якийсь момент скажуть «досить». Як і матері та дружини в усьому світі, вони вимагатимуть, щоб Путін або сам йшов воювати, або «звалив».
Ця стаття з відкритих джерел була спочатку опублікована в журналі The Hill.
Фото: UA Future
Про автора: Професор Олександр Мотиль
Професор Олександр Мотиль – професор політології в Ратґерс-Ньюарк. Спеціалізується на Україні, Росії та СРСР, а також на теоріях націоналізму, революцій та імперій. Автор 10 науково-популярних книг і десятків статей в академічних і політичних журналах, газетах. Веде щотижневий блог «Orange Blues Ukraine».