Путін створив навколо себе гігантську армію приватних «преторіанців», які повинні охороняти його так, як колись охороняли римського імператора. Сьогодні Росгвардія, головним завданням якої є захист системи та кремлівського двору, налічує 400 тисяч військових. На фронті в Україні воює натомість 600 тисяч. Втрати Росії зростають, а новий міністр оборони України Михайло Федоров хотів би, щоб втрати ворога зросли до 50 тисяч солдатів щомісяця. Уже сьогодні Володимир Путін змушений компенсувати нестачу кадрів в армії, а також у системі охорони здоров’я країни, шляхом вербування найманців з африканських країн. Найпоширенішим ім’ям серед загиблих солдатів нині є Мохамед.
Путін та його фантазія
Нещодавно минуло чотири роки від початку так званої «спеціальної воєнної операції», розпочатої Володимиром Путіним. На п’ятому році війни в Україні варто нагадати, що лише рік тому президент США Дональд Трамп сказав Володимиру Зеленському, що «в нього немає жодних карт», тоді як Росія «має всі».
Однак реальність виглядає інакше: саме Путін тримає на руках програшну комбінацію. Його карти – це витрати Росії, які неможливо довгостроково витримати. Окрім понад мільйона загиблих і поранених, його незаконна війна призвела до спустошення російських збройних сил, підірвала економіку, поглибила міжнародну ізоляцію держави та прискорила демографічну катастрофу. Мрія про відновлення радянської імперії сьогодні залишається політичною фантазією.
Довгий час домінувало переконання, що Росія переживе Україну та її західних союзників. Воно ґрунтувалося на простому припущенні: Росія має незрівнянно більші людські та матеріальні ресурси. Однак це не перший випадок в історії, коли так звана «загальноприйнята мудрість» виявляється лише бездумно повторюваним стереотипом.
Насправді війна проти України перетворила Росію на державу, що просить допомоги. Москва стала васалом Китаю і залежить від військової підтримки Північної Кореї та Ірану. Водночас демографічна перевага Росії швидко тане на тлі величезних втрат у людях і техніці.
Російські втрати на фронті – демографічна бомба
Хоча російські військові стверджують, що виконують план набору – приблизно 30 тисяч нових рекрутів щомісяця, українські оцінки свідчать, що російські втрати становлять у середньому майже 35 тисяч людей на місяць. Деякі джерела – зокрема Bloomberg – повідомляли, що лише в січні 2026 р. Росія могла мати навіть 44 тисячі загиблих і поранених.
Дедалі очевидніше, що втрати перевищують можливості поповнення особового складу. Україна, зі свого боку, також проводить дії, метою яких є збільшення вартості війни для Росії. Віцепрем’єр і міністр цифрової трансформації Михайло Федоров у розмові з The New York Times заявив, що метою Києва є довести російські втрати до 50 тисяч щомісяця. «Йдеться про те, щоб нав’язати Росії такі витрати, які вона не зможе витримати», – підкреслив він.
Гарлі Бальцер, колишній директор програми Russian Area Studies у Georgetown University і співавтор книги Failure: Russia Under Putin, звертає увагу, що основною віковою групою росіян, яких сьогодні відправляють на фронт, є чоловіки після сорока і п’ятдесяти років. У такий спосіб Кремль намагається керувати демографічною бомбою уповільненої дії. Бальцер додає, що ланцюг постачання іноземних найманців уже охоплює понад 50 держав, а найчастіше вживаним ім’ям серед загиблих солдатів нині є Мохамед.
Щоб уберегти найбільші міські центри – такі як Москва, Санкт-Петербург чи Новосибірськ – від соціальних наслідків війни та компенсувати зменшення кількості добровольців, російська влада почала активно вербувати людей за межами країни. Найважливішими ринками залучення «людських ресурсів» стали держави «Глобального Півдня».
Тисячі молодих чоловіків із колишніх радянських республік, бідніших країн Південної Азії, Близького Сходу, Африки, а також Південної та Центральної Америки були заманені обіцянками високих заробітків у цивільному секторі, освітніх можливостей і швидкого отримання російського громадянства. Однак після підписання контрактів вони потрапляють на фронт – часто без належної підготовки, зі слабким оснащенням. Їх зараховують до російських підрозділів, де вони навіть не можуть порозумітися мовно.
На сайті Atlantic Council опублікували звіт, що містить записи із соціальних мереж, які документують жорстоке поводження російських «товаришів по зброї» з африканськими солдатами. На записах видно, як росіяни називають їх «одноразовими» та насміхаються з одного з рекрутів, у якого на грудях прикріплена протитанкова міна. Його завдання просте: «біжи й стрибай через ліс».
Москві починає бракувати не лише «гарматного м’яса». Криза зачіпає також сектор охорони здоров’я. Нестача кадрів змусила Росію вербувати лікарів в Африці. Кандидати не повинні надавати диплом або знати російську мову – достатньо письмової заяви про свою кваліфікацію.
Путін захищає двір, а не народ. У нього є свої преторіанці
Як Володимир Путін реагує на ці системні загрози? Він посилив Росгвардію, перетворивши її на потужну «паралельну» силову структуру, що діє поза межами Міністерства оборони. Росгвардія має власний ланцюг командування і підпорядковується безпосередньо Путіну. Фактично це приватна армія, відповідальна за підтримання внутрішньої стабільності та захист режиму.
Це сучасний аналог преторіанської гвардії зі стародавнього Риму – формування, яке виконувало функції політичної поліції, збирало розвідувальну інформацію, здійснювало арешти та охороняло імператора.
Росгвардія була створена президентським указом 5 квітня 2016 року шляхом об’єднання підрозділів ОМОН (Загонів мобільних особливого призначення) та СОБР (Спеціальних загонів швидкого реагування). ОМОН – це воєнізована поліція для придушення заворушень, відома як «Чорні берети», тоді як СОБР є елітним спеціальним підрозділом поліцейсько-антитерористичного характеру, подібним до західних загонів SWAT. Разом вони сьогодні створюють своєрідну армію імперії, якою керує правитель, що стоїть на чолі держави, яка стає дедалі більш крихкою і внутрішньо розколотою.
За даними британської розвідувальної служби MI6, Росгвардія налічує близько 400 тисяч співробітників (для порівняння – приблизно 600 тисяч російських військових нині розміщені в Україні). Формування має важке озброєння – танки, артилерію та системи реактивних залпового вогню. Майже 30 тисяч гвардійців несуть службу в тилу фронту в Україні.
На чолі структури стоїть Віктор Золотов – колишній охоронець із КДБ і багаторічний член найближчого кола Путіна. У 2000–2013 роках він був керівником особистої охорони президента, а нині відповідає також за розвідувальну діяльність і реалізацію державної політики.
Путін: цар із КДБ
Путін будує репресивну систему: розширює операції стеження, переслідує митців, цензурує академічне середовище, забороняє користування месенджером Telegram, проводить політику реабілітації Йосипа Сталіна та дозволяє арештовувати неповнолітніх. Чи є це ознаками режиму, який «має всі карти», чи радше авторитарної системи, що відчуває власну слабкість під тиском довгої та неможливої для виграшу війни?
Залишається ще одне питання: чи справді Путін є холодним покерним стратегом, за якого його роками вважали? Чи, можливо, він – колишній функціонер апарату КДБ, який перетворився на зосередженого на собі автократа з дедалі більш закам’янілою політичною системою?
Історія може зрештою запам’ятати Путіна як ще одного правителя, який поставив долю власної держави на одну карту – і в грі, яку майже напевно від самого початку мав програти.
Доктор Джек Джармон обіймав посаду технічного радника USAID при уряді Російської Федерації в середині 1990-х років. Він викладав міжнародні відносини в Університеті Пенсильванії та Ратґерському університеті, де був заступником директора і професором-дослідником у Центрі управління та сумісності для передового аналізу даних. Нині він є членом редакційної ради та автором PostPravda.info – українсько-польського інформаційного порталу
