Пізно ввечері 18 серпня літак з Володимиром Путіним приземлився в Бакинському аеропорту. Однак його зустрів не президент країни Ільхам Алієв, а віцепрем’єр-міністр, заступник міністра закордонних справ і посол Російської Федерації. Російський президент одразу ж відправився на неофіційну вечерю до резиденції Алієва. За повідомленнями азербайджанських і російських ЗМІ, його там прийняли тепло, зустріч пройшла в настільки невимушеній атмосфері, що він дозволив собі зняти краватку і розстебнути три ґудзики на сорочці.
Однак, про що вони говорили й домовлялися під час неофіційних і офіційних зустрічей, ми насправді знаємо дуже мало. Набагато більше обговорювалося меню, з яким приймали російського президента, ніж те, що вони обговорювали.
Що ж ми знаємо?
Під час дводенного візиту президенти підписали шість документів, що стосуються розвитку економічного партнерства, співпраці у сферах охорони здоров’я, сфери освіти, зокрема, медичної освіти, екології й взаємних інвестицій. Путін оголосив, що буде розвивати вже успішні російські компанії, що працюють в Азербайджані: Лукойл, Камаз, УАЗ або Соллерс. Він також не обійшов увагою присутність російської мови в азербайджанській освіті. Президент Алієв підкреслив, що в його країні є 324 школи, де 160 000 дітей вивчають російську мову. Ба більше, у 26 університетах 15 000 студентів навчаються саме цією мовою. Путін не лише подякував за це, але й оголосив, що в Баку планується відкрити російський університет.
Втім, це, схоже, не найважливіші пункти й не головна мета візиту Путіна до Азербайджану. Найважливішими є газ і дороги.
Експерти вважають, що переговори між Росією та Азербайджаном щодо транспортування російського газу тривають вже кілька місяців (якщо не більше), але невипадково, що саме зараз їх довелося активізувати.
Можливо, на це вплинуло захоплення Україною районів Курської області разом із газовимірювальною станцією в Суджі, через яку сировина відправляється з Росії до Європи. Крім того, контракт між Газпромом і Нафтогазом України на транзит газу до Словаччини, Австрії, Чехії й північної Італії закінчується наприкінці цього року.
Тому Росії потрібен інший маршрут для продажу своєї сировини
Ні для кого не секрет, що Азербайджан продає російський газ європейським країнам. Після початку повномасштабної війни в Україні азербайджанський газ мав би стати альтернативою санкційному російському газу, забезпечуючи потреби європейських країн. Однак добре відомо, що для цього запасів Азербайджану недостатньо, і країна «змушена» купувати сировину за нижчою ціною у «Газпрому» «для своїх потреб», тоді як Європа закриває на це очі. Із захопленням Суджі українськими військами (і закінченням терміну дії контракту з Україною) Азербайджан може стати ще важливішим партнером для Росії в транспортуванні санкційного газу.
Для цього потрібен «Південний» коридор, який проходить через територію Грузії. Саме цим коридором російський газ через Азербайджан потрапляє до Європи, і його значення суттєво зросло з початком війни в Україні. Сьогодні 90 відсотків доходів Азербайджану надходить від продажу газу та нафти до Європи. Лише у 2023 році він отримав від неї 19 мільярдів євро за цю сировину. Відомо, що під час візиту Путіна тема «Південного» коридору обговорювалася.
Є ще один транспортний коридор, про який дбає Росія – «Північ-Південь», який має з’єднати Росію з Іраном суходолом через Азербайджан. Коридор «Північ-Південь» може дозволити Росії вийти до вод Індійського океану і збільшити її можливості транспортувати зброю з Ірану, що може призвести до затягування конфлікту в Україні. BBC повідомляє, що коридор дасть змогу перевозити 15 мільйонів тонн товарів на рік. Азербайджан зацікавлений у його відкритті й планує інвестувати не лише в будівництво доріг, але й залізниць.
Хоча обидві країни мають пряме сполучення через Каспійське море, цього недостатньо. Росія також має сухопутне сполучення з Іраном через Вірменію, але через зміну політичної ситуації на Південному Кавказі воно вже не є ані достатнім, ані повністю надійним.
Восени 2023 року Азербайджан повністю зайняв Карабах, і це змінило геополітичну ситуацію на Південному Кавказі, що вплинуло на позицію Азербайджану на міжнародній арені. Нині Алієв проводить найбільш незалежну зовнішню політику серед усіх країн регіону і має там найбільший вплив. Серед іншого, він досяг виведення російських миротворчих військ з Карабаху раніше узгодженого терміну і не хоче, щоб третя країна втручалася в стабілізацію ситуації з Вірменією. Це не влаштовує Росію. Путін не має наміру здаватися і хоче брати участь у посередництві між двома країнами. Про це він заявив під час візиту до Баку:
«Всі прекрасно розуміють, що в Росії теж є кризи, першою чергою, на українському напряму. Однак історична причетність Росії до ситуації на Південному Кавказі й останні кілька років диктують необхідність нашої участі в цих подіях».
Цим він дав зрозуміти, що, попри те, що він зараз зосереджує свій погляд на Україні, він не планує відмовлятися від своїх інтересів на Південному Кавказі. Щоправда, він нікуди звідти не збирається йти. Серед іншого, він має свої військові бази у Вірменії, окупованій Абхазії й так званій Південній Осетії, а також торгує з усіма країнами регіону. Фактично, всі три південнокавказькі держави беруть участь у паралельному транспортуванні санкційних товарів до Росії.
Чому Путін обрав Баку для свого візиту?
Насамперед, тому що не так багато місць, куди можна поїхати. Згідно з міжнародним правом, візит до Грузії чи Вірменії не був би безпечним. Однак для такого лідера, як Путін, міжнародні візити важливі, щоб показати своєму електорату, що він все ще залишається лідером, з яким треба рахуватися. Нещодавно він також здійснив поїздки до В’єтнаму і Північної Кореї. З іншого боку, Азербайджан уявляється найбільш передбачуваним партнером для Росії на Південному Кавказі.
Алієв також знайшов цей візит зручним. Він зміг продемонструвати своєму народу сильну політичну позицію, коли він розмовляє з російським президентом на рівних. Азербайджанські ЗМІ також перевершили самі себе, опублікувавши фотографії, на яких президент Алієв виглядав явно вищим, ніж російський президент. Фігура Путіна на тлі президента Азербайджану справді виглядала слабкою. Проте не лише у цьому справа.
По-перше, Росія підтримала підвищення статусу Азербайджану в Шанхайській організації співробітництва, метою якої є зміцнення регіональної безпеки в Азії й проведення міжнародної політики на противагу Заходу або за його виключенням. І, по-друге, всього через день після візиту Володимира Путіна до Баку представник МЗС повідомив, що Азербайджан подав заявку на членство в БРІКС. Це коаліція країн, які називають себе «ринками, що розвиваються». До неї входять Бразилія, Індія, Китай і Південна Африка (звідси й назва організації). До БРІКС входять дев’ять членів, серед яких Іран, Ефіопія, Єгипет та Об’єднані Арабські Емірати.
Інтерес Баку до членства в БРІКС може бути пов’язаний саме з геополітичними змінами в регіоні й зміною зовнішньополітичної орієнтації Вірменії. Єреван робить все більше і більше для зближення із Заходом і зменшення російського впливу. У середині липня цього року у Вірменії відбулися військові навчання Eagle Partner 2024, метою яких, за повідомленням Європейського командування Збройних сил США, було підвищення «оперативної сумісності між США та Вірменією під час операцій з підтримання миру і стабільності» й, таким робом послаблення ролі Росії в регіоні.
З огляду на це, рішення Азербайджану приєднатися до БРІКС, яка не вважається дружньою організацією на Заході, може стати сигналом для США і Європи про те, що провірменська позиція й ігнорування Баку можуть підштовхнути будь-яку з цих країн в орбіту Росії….
Азербайджан прагматично пристосовується до політичної ситуації й грає за себе. Він намагається всидіти на двох стільцях одночасно: з одного боку, підтримувати хороші відносини (не лише торговельні) із Заходом, а з іншого – вести справи з Росією. І в обох випадках він діє дуже ефективно.