В архаїчних авторитарних суспільствах сексуальні стосунки розглядаються не як особиста справа двох людей, а як предмет суспільного контролю, де саме суспільство визначає допустимі форми та характер таких стосунків. Лише порівняно нещодавно в демократичних країнах сексуальні взаємини почали сприйматися переважно як сфера особистої свободи та індивідуального вибору. Такий підхід є неприйнятним для сучасної російської влади, яка у своєму ставленні до сексуальності демонструє не просто консерватизм, а прагнення відродити найбільш примітивні форми соціального контролю. У результаті сексуальне приниження стає одним з інструментів підтримання системи влади та воєнної мобілізації суспільства.
Якщо поглянути на російсько-українську війну збоку, постає парадоксальна картина. Людина, яка своєю поведінкою та манерою мовлення демонструє відсутність емпатії, байдужість до людських життів і водночас страх перед власною смертю та втратою влади, опинилася на чолі величезної держави. Її єдиним політичним талантом стала здатність пристосовуватися до тих, хто стоїть вище. Уявивши себе великим державним діячем і завойовником, вона розв’язала війну проти сусіднього народу.
Але дивним є не це, а те, що з волі однієї людини сотні тисяч росіян вирушають убивати жителів сусідньої країни, які не зробили їм нічого поганого. Багато хто йде на війну добровільно і готовий безглуздо загинути замість того, щоб виступити проти тих, хто цю війну розпочав. Ба більше, значна частина російського суспільства підтримала війну проти народу, який ще зовсім недавно вважався братнім, і попри те, що в багатьох росіян в Україні залишилися родичі або друзі.
Читати також на PostPravda.Info: Ідеологічний концепт російської культури у світлі війни: що нам із цим робити?
Формування тюремно-таборової субкультури
Що не так із росіянами? Насправді проблема не в нації, а в соціальній системі, яка підтримує ієрархію за допомогою різних механізмів, зокрема сексуального приниження. Воно передбачає сексуальні образи, сексуалізоване насильство, погрози ним або його символічну імітацію, а також пониження соціального статусу через прирівнювання людини до безправного об’єкта сексуального насильства.
В авторитарних суспільствах, особливо у воєнний час, більш поширеним є приниження жінок, однак в умовах нинішньої кремлівської диктатури об’єктом сексуального приниження стають чоловіки. Хоча тут можна заперечити, що це явище властиве лише тюремно-таборовій субкультурі, яка є маргінальною. Але чи справді це так?
Одним із ключових етапів в історії Росії стали 1930-ті роки, коли колективізація збіглася з масовими репресіями. Через систему таборів пройшли мільйони людей із різних соціальних верств. Саме там формувалася тюремно-таборова субкультура, яка поступово проникала в повсякденне життя міських мешканців. Для багатьох селян переїзд до міста сприймався як можливість вирватися з колгоспної системи. Втрачаючи традиційні форми селянського життя, вони стикалися в місті з нормами поведінки тюремно-таборової субкультури, не знаючи, що все може бути інакше. Згодом ці норми передавалися наступним поколінням і поступово починали сприйматися не як виняток, а як звичний спосіб взаємодії між людьми.
Спотворення людської гідності
Мета російської політики щодо ЛГБТ полягає зовсім не в боротьбі з нетрадиційною сексуальною орієнтацією. Навпаки, її сенс полягає в закріпленні сексуального насильства як одного з інструментів влади. Йдеться про насильство, що передбачає символічне або реальне гомосексуальне підкорення. Цей процес супроводжується спотворенням самого поняття людської гідності.
Як я розумію, людська гідність – це здатність зберігати себе і свою особистість усупереч зовнішнім обставинам: що б не сталося, людина залишається собою. Лише за умови спотворення поняття людської гідності можливо, щоб люди масово підтримували вбивство своїх друзів і родичів у сусідній країні через примху однієї людини.
У сучасному російському суспільстві загальногромадянські норми витісняються нормами, сформованими в тюремно-таборовій субкультурі, у якій люди, що зазнали сексуального приниження, належать до особливої касти недоторканних. За ступенем соціальної стигматизації ця каста є однією з найбільш принижених груп, відомих в історії різних суспільств.
Читати також на PostPravda.Info: Партія мертвих проти путінської Росії
Сексуальне приниження в «чорних» і «червоних» зонах
У Росії установи для ув’язнених поділяються на «чорні зони», де панують порядки, встановлені кримінальними авторитетами, та «червоні зони», де домінує адміністрація. У «чорних зонах» переведення до касти сексуально принижених здійснюють самі кримінальники шляхом фізичного сексуального насильства. У «червоних зонах» це роблять представники адміністрації установи, однак найчастіше не через фізичний статевий акт, а через його символічне заміщення.
У тюремно-таборовій субкультурі будь-яка рівноправна взаємодія із сексуально приниженою людиною призводить до втрати власного статусу. Наприклад, користування її посудом розглядається як ознака належності до її касти. Користуючись цим, табірне начальство «червоних зон» іноді влаштовує провокації: спочатку ув’язненого залишають без нормального харчування, а потім пропонують йому їжу в посуді, яким раніше користувалася людина з нижчої касти. Якщо ув’язнений не витримає або не помітить підступу, то сам перейде до касти сексуально принижених.
У такій субкультурі зберегти людську гідність означає будь-якою ціною уникнути сексуального приниження. У результаті зрада, обман, насильство чи приниження інших сприймаються як допустимі або навіть гідні вчинки, якщо вони дають змогу уникнути пониження власного статусу.
Російська влада могла б викорінити сексуальне насильство в «зонах», якби дала відповідні вказівки. Однак вона розглядає ієрархію, засновану на сексуальному приниженні, як додатковий інструмент управління суспільством. Саме тому вона бачить у русі ЛГБТ загрозу сформованій системі символічних відносин влади та підпорядкування. Російська влада не проти самих гомосексуальних стосунків – вона проти ставлення до пасивних учасників цих стосунків як до людей. Саме з цієї причини в Росії постійно посилюється законодавство щодо ЛГБТ.
Суть російської політики у сексуальній сфері
Мета російської влади – нав’язати суспільству спотворене уявлення про людську гідність. Згідно з цією логікою, гідними вважаються будь-які дії – хоч би якими жорстокими, аморальними чи злочинними вони були, – якщо вони дають змогу уникнути переміщення вниз соціальною ієрархією, на найнижчому щаблі якої перебуває каста сексуально принижених.
Адже опинитися на самому дні може будь-хто. У Росії можуть заарештувати будь-якого бізнесмена або високопосадовця і, якщо він не продемонструє достатньої покірності, дати відповідні вказівки тюремній адміністрації. Страх перед такою перспективою спонукає людей приймати спотворене розуміння людської гідності заради збереження власного соціального статусу. Будь-який, навіть найбезчесніший вчинок вважається проявом гідності, якщо він рятує людину від загрози опинитися на самому дні соціальної ієрархії. У цій системі координат, якщо тебе сексуально принизили, – це втрата людської гідності, а якщо ти сам учинив так щодо іншого, – навпаки, підтвердження твоєї гідності.
Пропаганда захисту традиційних цінностей виступає ідеологічним прикриттям російської політики у сексуальній сфері. Для цього кремлівська влада залучає релігійних авторитетів, які поширюють наратив про безбожний і демонічний Захід, що нібито руйнує норми традиційної моралі, підтримуючи права представників ЛГБТ. Зокрема, подібні твердження неодноразово лунали у виступах патріарха Кирила. Однак ані патріарх Кирило, ані інші російські авторитети не порушують питання сексуального насильства у в’язницях, армії чи на окупованих територіях.
Російська влада використовує як тюремну адміністрацію, так і представників кримінального середовища для підтримання серед ув’язнених постійного страху втрати соціального статусу через сексуальне приниження. Цю саму практику вона поширила й на армію, застосовуючи різні форми сексуального приниження до солдатів, які відмовляються брати участь у смертельних штурмах.
У певний момент цей страх стає настільки сильним, що переважає навіть страх смерті. Тоді запускається психологічний механізм, який перетворює страх на спотворене почуття гідності, що вбачається в готовності безглуздо вбивати й так само безглуздо помирати. Це сприяє формуванню позиції гностичного фаталізму, яка полягає у відчутті втрати цінності життя та приреченості на смерть. Хоч би яким жахливим було таке світосприйняття, його альтернатива – опинитися в касті сексуально принижених – сприймається російськими солдатами як іще страшніша перспектива.
Однак є ще мільйони росіян, які підтримують війну, але самі насолоджуються мирним життям у тилу й не відчувають безпосередньої загрози сексуального приниження. Вони сприймають кремлівську політику у сексуальній сфері як звільнення від власного сумління та індульгенцію на будь-які аморальні вчинки, вважаючи, що їм дозволено все, що не веде до втрати власного соціального статусу.
Читати також на PostPravda.Info: Кремлівська квазірелігія. З циклу «Релігія в полоні некроімперії»
