Здавалося б, підтримка загарбницької війни, яка супроводжується воєнними злочинами, несумісна з релігійною совістю. Як може залишатися байдужою релігійна людина, коли жителям сусідньої країни, серед яких і її одновірці, відмовляють у праві на життя? До війни російські православні, протестанти, мусульмани, кришнаїти спілкувалися зі своїми одновірцями в Україні, усвідомлюючи спільну ідентичність. Однак коли постало питання – підтримати війну проти сусіднього народу чи зберегти спілкування з українськими одновірцями – більшість із них обрала війну. Чи є можливість їх переконати? Як так сталося, що месіанська ідея Росії виявилася для них важливішою не лише за життя своїх одновірців, а й за власну релігію?
Якби підтримка війни була пов’язана з тим, що люди просто чогось не знають або не розуміють, ставши жертвами російської пропагандистської машини, їх можна було б переконати за допомогою свідчень їхніх одновірців і друзів з України, яким до війни вони довіряли. Однак ідеться не про омани, а про вибір нового цілепокладання всупереч досвіду релігійного життя та спілкування з одновірцями. Це нове цілепокладання супроводжується особливим типом колективного переживання – квазірелігійним досвідом.
Читати також на PostPravda.Info: Месіанська ідея Росії. Стаття перша. Країни Балтії під загрозою
Цілепокладання суспільних інституцій
Чому Росія не може відмовитися від військової експансії? – Це пов’язано з її цілепокладанням, а саме – з месіанською ідеєю збирання земель. Цілепокладання – це орієнтація на таку мету або місію, яка надає існуванню сенс.
Існують два типи цілепокладання суспільних інституцій:
Цілепокладання одних інституцій проявляється у підтримці внутрішнього життя спільноти, спілкування між її учасниками та у задоволенні їхніх потреб. Наприклад, це клуби за інтересами або земляцтва, існування яких виправдане вже тим, що вони підтримують спільний простір спілкування та взаємодопомоги.
Цілепокладання інших інституцій полягає в чомусь зовнішньому щодо внутрішнього життя спільноти. Наприклад, існування політичної партії має сенс лише тоді, коли вона реалізує певну політичну програму. Якщо це завдання не виконується, то партія втрачає сенс існування, навіть якщо її учасникам цікаво зустрічатися та спілкуватися між собою.
Аналогічну відмінність можна виявити й на рівні держав. Одні держави орієнтовані на внутрішній розвиток, добробут населення та мирне співіснування із сусідами. Інші ж вибудовують своє існування навколо певної місії. Такі держави готові вести агресивні війни, навіть якщо це згубно для них самих.
Будь-яка релігія існує у двох вимірах: у внутрішньому житті людей як духовна традиція і в зовнішньому суспільному житті як релігійна суспільна інституція. Однак як релігійна інституція вона відрізняється від світських інституцій саме характером цілепокладання.
Цілепокладання світських інституцій перебуває у соціальній площині. Вони розв’язують певні політичні, економічні або культурні завдання, допомагають організувати суспільне життя. Цілепокладання релігійних інституцій орієнтоване на вище, тобто на трансцендентне буття за межами нашого повсякденного життя. Їхня кінцева мета пов’язана зі спасінням людини, звільненням від страждань або подоланням безглуздості існування через звернення до вищого буття.
Завдяки цьому в нормальних умовах релігія і світське суспільство можуть співіснувати, не заважаючи одне одному досягати різних цілей у зовнішньому соціальному житті та у трансцендентному бутті.
Месіанська ідея Росії спотворює релігійне цілепокладання
В умовах диктатури російська влада вимагає від соціальних інституцій, включно з релігійними, повної лояльності та підтримки війни проти України. У цих умовах релігійні об’єднання опиняються перед вибором: або зайняти позицію нейтралітету, ризикуючи стати маргіналами та жертвами репресій, або пристосуватися до вимог влади. Однак така адаптація потребує зміни релігійного цілепокладання таким чином, щоб мета релігійного спасіння розглядалася як другорядний аспект важливішої мети – реалізації історичної місії Росії.
У результаті виникає релігійна за формою, але політична за цілепокладанням ідеологія, яку не можна віднести ані до релігії, ані до світогляду. В її основі лежить поєднання релігійної практики з політичним месіанством, що дозволяє характеризувати її як квазірелігію.
Уже в період протистояння Московського князівства та Новгорода у XV столітті формується месіанська ідея «збирання земель». Спочатку вона отримала православне релігійне обґрунтування у концепції «Москва – Третій Рим». Пізніше, у радянський період, вона була переосмислена в межах атеїстичної комуністичної ідеології, але зберегла свій експансіоністський характер. Сучасна ситуація показує, що підтримка цієї месіанської ідеї не є особливістю православної церкви, оскільки її підтримують представники найрізноманітніших конфесій, включно з протестантами, мусульманами та кришнаїтами.
Російська квазірелігія
Росіяни здебільшого впевнені, нібито живуть в наймиролюбнішій країні, яка ніколи ні на кого не нападала, а лише постійно зазнавала зовнішньої агресії. Тобто всі війни, які вела Росія, вони вважають оборонними, а розширення її території внаслідок цих воєн трактують як визволення інших народів та їхнє добровільне возз’єднання з Росією. Тобто росіяни сприймають агресивні війни як справедливе відновлення світопорядку. Лише увійшовши до складу Росії, інші народи нібито знаходять справжній сенс свого існування.
Щоб обґрунтувати війну в релігійному контексті, необхідно представити противника не лише як політичного суперника, а як носія абсолютного зла і ворога Бога. У результаті навколишній світ починає сприйматися як царство зла, якому протистоїть Росія. Захід уособлює сили зла і прагне знищити традиційні цінності, релігію та «русскій мір». Унаслідок цього ідея спасіння людини підміняється ідеєю боротьби із західною цивілізацією.
У релігії рух до вищого трансцендентного начала може супроводжуватися духовною боротьбою з темними потойбічними силами, які перешкоджають спасінню людини. У квазірелігії образ цих темних сил переноситься на всю західну цивілізацію. Україна розглядається як відступниця від віри, яка відпала від Росії та перейшла на бік зла, і її потрібно або повернути силою, або знищити. Тому російські віряни не лише не хочуть слухати своїх українських одновірців, а й із релігійним жахом відсторонюються від них, як від людей, які перейшли на бік демонічних сил.
Мірою того, як релігія витісняється квазірелігією, внутрішні релігійні переживання заміщуються переживаннями, що мають характер психологічної залежності. Їх можна порівняти зі станом наркотичної залежності: людина переживає ейфорію від причетності до «великої місії», але коли вона чує правду і її свідомість прояснюється, у неї починається ломка, ніби після наркотику. І це провокує в неї агресію до всіх, хто намагається донести до неї правдиву інформацію. Тому вона знову починає слухати пропагандистів, щоб повернутися до стану ейфорії.
На основі цього квазірелігійного досвіду в адептів різних релігій формується нова ідентичність із тими, хто визнає місію Росії найвищою цінністю, з якої виключаються їхні українські одновірці. Круглий стіл «Світові релігії проти ідеології нацизму та фашизму у XXI столітті» у приміщенні Державної Думи РФ 29 березня 2022 року наочно продемонстрував, як представники різних конфесій об’єднуються навколо дуалістичної схеми сприйняття світу, заснованої на протиставленні «свого» і «чужого», добра та абсолютного зла. Своїми виступами на круглому столі вони декларували нову квазірелігію, щодо якої їхні релігійні відмінності сприймаються як другорядні. Оскільки ці виступи не викликали помітної критичної реакції з боку їхніх послідовників, можна зробити висновок, що ця квазірелігія стала найважливішим соціальним чинником релігійної свідомості в Росії, з яким неможливо не рахуватися.
Читати також на PostPravda.Info: Постправда і війна. Як відрізнити правду від брехні? [ДУМКА]
