Чому так важко на фронті? Коротка відповідь – тому що Україну накриває третя хвиля ворожої навали, і вона найпотужніша. Армія вторгнення лютого 2022 року була тільки першою хвилею. Я думав, що якщо її відбити, то війна закінчиться. Тому в мене були очікування швидкого закінчення війни. І ці очікування почали реально втілюватися в Харківському прориві. Але я помилився. Навалилася друга хвиля – армія мобілізованих восени 2022 року. Однак і з нею можна було впоратися. Адже люди, яких насильно вирвали з мирного життя, воювали погано, хоча їх було багато. Українська армія визволила Херсон, і залишалося зробити ще один ривок у бік Криму, щоб замкнути там російську армію як у пастці й тим самим отримати стратегічну перевагу. Це було реально, однак через затримки західної допомоги час було втрачено. Український наступ зупинився через комплекс причин, і помилки українського керівництва, і недостатню західну військову допомогу, але найперше тому, що вже підіймалася зустрічна третя хвиля.
Перехід Росії до найманої армії
Головна помилка всіх, хто прогнозував перебіг війни у 2023 році, в тому, що вчасно не помітили реформу російської армії. Тепер проти України воює наймана армія. Туди йдуть люди, які усвідомлено за великі гроші вирішили вбивати українців. Здебільшого це люди з депресивних люмпенізованих районів, які не звикли цінувати життя, ні своє, ні чуже. Тому, на відміну від призваних на строкову службу і примусово мобілізованих, у них пригнічений інстинкт самозбереження, і цим успішно користується російське командування, безжально витрачаючи їх у самовбивчих штурмах. Ба більше, загибель на війні таких добровольців у Росії нікого не хвилює, а тому жодні втрати на фронті не можуть спричиняти соціальну напруженість. Швидше навпаки, вони послаблять соціальне навантаження на державу. Крім того, виплати контрактникам, а також компенсації за їхню загибель призвели до такого припливу грошей до депресивних міст, якого там раніше ніколи не бачили, що призвело до зростання підтримки війни. Так почала формуватися нова соціальна база путінського некроімперського режиму з опорою на охлос і вояччину.
Хоча втрати російської армії під час наступу на Донбасі величезні, внаслідок жорстокого природного добору ті, хто вижив, вчаться воювати. Російська армія адаптується, освоює нові технології, а використання керованих авіабомб дало їй величезну перевагу над українською армією. Багато аналітиків бачать слабкість російської армії в тому, що вона зазнає більших втрат, ніж українська. Однак вони не враховують, що ціна життя російських солдатів менша, ніж українських, і такий відсоток їхньої загибелі від початку закладається під час планування операцій. Як би це цинічно не звучало, але можливість жертвувати великою кількістю солдатів у суто військовому сенсі не слабкість, а сила російської армії. Наскільки ще вистачить мобілізаційного резерву таких добровольців – невідомо, а значить незрозуміло, коли почне слабшати третя хвиля. На цей час в України недостатньо людських резервів, а у Заходу – зброї для наземного бою, щоб зупинити третю хвилю.
Росія перемагає в позиційній війні, а Україна – в маневровій
Росія нав’язала позиційну війну на Донбасі, яку Україна в принципі не може виграти. У такому протистоянні перемагає та сторона, у якої більше ресурсів. Тому пошук нової військової стратегії – це питання виживання. Росія сильна в позиційній війні, а Україна – в маневровій. Тому ЗСУ прорвали фронт там, де вони можуть вести маневрову війну, тобто в Курській області. Однак і цього недостатньо. Історія показує, що єдина стратегія перемоги України – це партизанська війна на території Росії. Курська військова операція показала, що це можливо, оскільки в маневровій тактиці ЗСУ апробували елементи партизанської війни на чужій території.
Навіть якщо Україна вистоїть і звільнить усі свої території, це означатиме, що війна закінчилася в нічию. Це теж саме, як щоб наприкінці Другої світової війни звільнили б тільки окуповані Німеччиною території й зупинилися б біля її кордонів, уклавши мир із Гітлером. Очевидно, що в України ніколи не буде стільки ресурсів, щоб наступати на Москву. Однак у майбутньому за певних обставин у неї може вистачити ресурсів, щоб вести широкомасштабну партизанську війну, яка паралізує Росію. Думаю, це цілком працездатна стратегія перемоги України у війні. Для цього потрібен розвиток нових дронових технологій, засобів комунікації та політична воля. Але насамперед треба зупинити третю хвилю навали. Тож широкомасштабна партизанська війна – це справа майбутнього, однак досвід, отриманий у Курській операції, для неї неоціненний.
Наразі не існує кордону між Росією та Україною, є лише лінія фронту, і вся територія Росії є територією війни, на якій будь-хто, хто допомагає військовим, є законною військовою ціллю. Тому для військових не має жодного значення, де проходить кордон Росії. Курська операція є складовою частиною оборонної операції на Донбасі. Вона проходить на території Росії, бо того вимагає військова доцільність, однак просування вглиб Росії, ще не означає, що це наступ на саму Росію. Тут усе залежить від того, яке ставиться завдання. Коли справді почнеться наступ на Росію, виглядатиме він інакше. На цей час завдання України в іншому – виграти оборонну битву на Донбасі. Вирішальна баталія зараз під Покровськом. Найближче завдання Москви: узяти Покровськ, після чого відкриваються можливості наступати в трьох напрямках, кожен з яких відкриває можливість стратегічного прориву, після якого можна не поспішаючи забрати втрачені території в Курській області. Тому російське командування не перекидає війська з покровського напрямку під Курськ, бо стратегічно Покровськ важливіший за Курську область. Найближче завдання Києва: максимально відтягнути російські сили з донбаського фронту й утримати Покровськ. Якщо внаслідок невдалого наступу російська армія виснажить свої ресурси, то в майбутньому також не зможе зупинити просування ЗСУ вглиб Курської області або нові прориви в інших областях. Тоді Україна зможе диктувати свої умови.
Ситуація на фронті може розвернутися в будь-який бік
Наразі ситуація критична для України, але вона може змінитися на протилежну. Якщо в Росії виснажиться мобілізаційний резерв, якщо Україна знайде захист від керованих авіабомб, якщо збільшення якості й кількості дронів компенсує брак людей у ЗСУ, якщо західні країни розженуть виробництво снарядів… Занадто багато «якщо», щоб можна було щось з упевненістю говорити. Єдине, що зараз може робити Україна – це втягувати Росію в маневрову війну на її ж території. Російське командування це розуміє і робить усе, щоб і там нав’язати позиційну війну. Поки що українське командування проводить операцію в Курській області вкрай обережно. Після стрімкого наступу перших двох днів, воно опинилося перед вибором: ризикнути всім, ввести всі резерви в бій і взяти Курськ, або зміцнювати свої позиції вздовж кордону. Перший варіант міг призвести як до приголомшливої перемоги України, так і до нищівної поразки. Українське керівництво обрало безпечніший другий варіант, і зараз успішно зачищає прикордонні райони Курської області. Цього виявилося недостатньо, щоб змусити росіян перекидати війська з Донбасу і послабити тиск на Покровськ, проте не виключено, що в українського керівництва приготовлені нові сюрпризи.
Фото: X/DSNS