У 2022 році були очікування, що якщо російській армії завдати непоправної шкоди, то вона відступить. Вони не виправдалися. Цього року були очікування, що величезні втрати в живій силі призведуть до того, що в російській армії скоро нікому буде воювати. Вони теж не виправдалися. Зараз є очікування, що в разі припинення бойових дій в Україні, Росії знадобиться щонайменше кілька років, щоб відновити армію перед новою війною. Вони теж не виправдаються. Росія буде готова напасти на країни Балтії або Польщу, щойно вивільнить свої сили з України. І на цей момент НАТО нічого протиставити цьому.
У зв’язку з цим виникають питання.
– Чому російське командування безжально витрачає солдатів і байдуже до втрат власної армії?
– Чому не зменшується приплив контрактників у російську армію попри те, що їх безжально витрачають у самовбивчих атаках.
– Чому російські солдати не підіймають повстання і не здаються в полон, а покірно йдуть на смерть, коли їх посилають у безглузді самогубні штурми?
– Чому російське суспільство байдуже до величезних військових втрат і далі підтримує війну?
Війна як самоціль
Перед нами унікальне історичне явище. Суспільство підтримує війну, яка ведеться проти сусіднього народу шляхом безжального винищення власних солдатів. У самогубні штурми відправляють навіть хворих і калік. Це можливо лише тому, що існує суспільна згода на безглузді смерті. Такого ніде більше немає. Буває, суспільство готове йти на величезні жертви заради перемоги, якщо ці смерті не є марними. Звісно, не можна узагальнювати про всіх росіян. У Росії десятки мільйонів людей проти війни й за Україну. Але вони розрізнені й не становлять будь-якого суспільного суб’єкта. Під суспільною згодою на безглузді смерті я маю на увазі таку рівновагу сил у суспільстві, завдяки якій стала можлива масова підтримка війни як самоцілі – війни заради самої війни. Я виділяю дві передумови такої згоди.
«Держава смерті» – соціальна «антисистема» в Росії
Перша передумова має соціально-історичний характер. Її пояснив російський історик Дмитро Савромат (Чернишевський), який емігрував в Уругвай, у бесідах на власному ютуб-каналі «Total War й історія». Там він запропонував своє розуміння Росії як військової держави або «Імперії народного горя». Щоб стати імперією, потрібно мати в чомусь перевагу над іншими країнами. Московське царство не мало жодної переваги, окрім однієї – безжального витрачання людського ресурсу заради досягнення цілей влади. Такого більше ніде не було, навіть у найзвірячіших імперіях. Ставлення до власного населення як до витратного ресурсу зберігалося впродовж усієї російської історії й давало змогу перемагати числом, не рахуючись із втратами. Бідність і безправ’я – необхідна умова функціонування такої державної системи, що прирікало її на постійне науково-технічне відставання. Однак зараз ми спостерігаємо переродження цієї жорстокої державної системи у ще жахливішу – у «державу смерті» або «антисистему» (термін Дмитро Савромат запозичив у Льва Гумільова).
За словами Дмитра Савромата, «антисистема» в Росії пожирає саму себе і веде до смерті. Це проявляється в «економіці смерті», в якій доходи від продажу нафти й газу обмінюються на добробут членів сімей загиблих і тих, хто наживається на їхній загибелі. Завдяки цьому формується потужна соціальна база підтримки режиму і війни. Вона включає представників репресивного апарату, так званих «силовиків», які бояться, що їх відправлять на війну, і тому готові беззаперечно виконати найбожевільніший наказ. Їх разів у десять більше, ніж усіх, хто воює проти України, тому жодні протести в Росії неможливі. Також вона включає «плебс» – бідне населення депресивних районів, куди завдяки війні вперше почали надходити гроші. Для них закінчення війни означає припинення грошових надходжень і повернення з фронту кримінальників, які нічого не вміють окрім як вбивати. Саме це середовище забезпечує постійний приплив добровольців в армію, які підписують контракт не тільки заради грошей, а й ще тому, що бачать у цьому єдиний шанс піднятися з соціального дна.
Як розповідає Дмитро Савромат, протягом усієї історії російської армії солдатів розглядали як витратний матеріал. Однак в «антисистемі», яка зараз склалася в Росії, з’явився новий чинник – посилати солдатів на смерть стало вигідно. Адже контрактник приходить із великими грошима. Можна або за хабар залишити його в тилу, а можна, навпаки, відправити на смерть, а про загибель повідомити пізніше, щоб отримувати за нього гроші. Чим частіше оновлюватиметься особовий склад, тим більше буде можливостей підзаробити на них. Так складається армійська система, яка винищує насамперед власних солдатів, а вже потім ворожих. У російському суспільстві добровольців нікому не шкода, тому воно нечутливе до військових втрат. Для держави ж загибель солдатів на фронті означає зниження соціального навантаження. Адже мертвого не треба лікувати, витрачати кошти на його соціальне забезпечення.
Основа соціальної «антисистеми» – картина світу, в якій добро і зло міняються місцями
Друга передумова підтримки війни як самоцілі – це особливе ставлення до життя, яке впливає на характер поведінки росіян. Точніше, особливе ставлення до смерті. Воно має екзистенційний характер і сформувалося на основі картини світу, в якій будь-яке явище або подія пояснюється присутністю ворога, який втілює споконвічне зло. Стосовно ворога скасовуються всі моральні обмеження. Будь-який добрий вчинок щодо ворога вважатиметься злом, а злий – добром. У носія такої картини світу всі уявлення про цінності, про добро, про справедливість змінюються на протилежні, аморальність він вважає чеснотою, а злодіяння – благом.
З історії ми знаємо, що така картина світу формувалася, коли будь-яка спільнота опинялася в чужому культурному середовищі або не встигала адаптуватися до швидких змін у світі. Тобто умовою її виникнення є сприйняття навколишнього світу як чужого. Так виникло два варіанти такої картини світу, що втілюють два різні емоційні настрої: маніхейство і гностицизм. Маніхейство виходило з того, що наш світлий світ перемішався зі світом початкового зла, і тому ми приречені на боротьбу. Гностицизм виходив з того, що наш світ створений помилково або з волі злого бога, тому в ньому все безглуздо, немає відмінності між хорошим і поганим вчинком, а отже, немає сенсу боротися зі злом. На основі цих двох світосприйняттів виникали різні доктрини, квзірелігійні віровчення, однак найчастіше вони породжували деструктивні настрої всередині релігій, що вже існують – християнства та ісламу.
Безжальне ставлення російської влади до власного населення призвело до виникнення маніхейського настрою всередині православ’я. Симптомом цього настрою став церковний розкол у XVII столітті через обрядові розбіжності, які з позиції грецького православ’я навіть не варті уваги. Однак у Росії запеклість розколу довела до колективних самоспалень. Звісно, річ не в обрядових розбіжностях, а в сприйнятті навколишнього світу як чужого і ворожого.
У ціннісному сенсі маніхейство протилежне християнству, а отже, і православ’ю. Коли більшовики розв’язали боротьбу з релігією, то втілили у своєму вченні про класову боротьбу маніхейське ставлення до життя, яке раніше православ’я хоч якось стримувало подібно до дірявої греблі. Більшовики бачили свою місію в тому, щоб звільнити світ від експлуатації, тобто від зла, і встановити справедливе суспільство, тобто царство добра. Моральні зобов’язання поширюються тільки на класово близьких, а стосовно ворогів дозволено все, що стало виправданням масових репресій. Проте комуністична ідеологія має два аспекти – по-перше, нещадну класову боротьбу з ворогами, і, по-друге, утопію про справедливе суспільство, світле майбутнє, підкорення космосу, прогрес тощо. З настанням епохи нафтового благоденства класова боротьба стала вже не такою актуальною, і суспільство занурилося в утопічне сновидіння, що начебто живе в найвільнішій і найгуманнішій країні, аж поки обвал цін на нафту не розбудив його.
Ідеологія класової боротьби породила соціальну некрофілію, яка втілювалася навіть у радянській символіці. Однак класова боротьба велася заради вищих цілей, хоч і хибних – заради встановлення справедливості та щастя, що цілком відповідає маніхейському світосприйняттю. Однак зараз у Росії панують інші настрої. Більше немає віри ні в майбутнє, ні в справедливість. Хоча західні країни вважаються ворожими, але й власна країна стала чужою. Уже немає тієї світлої ідеї, за яку варто боротися.
Звісно, всі люди різні, і в Росії вони теж думають і відчувають по-різному, тому робити узагальнення з приводу всіх росіян неприпустимо. Однак ідеться не про всіх росіян, а про панівний настрій, який визначає події соціального життя, а він відповідає вже не маніхейському, а гностичному світосприйняттю. Оскільки все безглуздо, немає жодної різниці, чи будемо ми творити добро, чи зло. Залишається тільки визнати цю безглуздість життя і робити все, що хочеться, а потім так само безглуздо померти. Тобто соціальна некрофілія в нинішній Росії ґрунтується не на маніхейському, як у Радянському Союзі, а на гностичному світовідчутті.
Гностичний фаталізм російських солдатів на фронті
Але якщо все безглуздо, чому тоді люди йдуть в армію воювати проти України? Уявімо собі пересічну людину з депресивного району. Роботи немає, вдома скандали, а для навколишніх людей ти – ніхто, порожнє місце. Це таке відчуття власної нікчемності, наче ти не існуєш. Найважче, якщо доводиться напружувати всі сили, щоб підтримувати існування, коли все здається безглуздим. Наприклад, заробляти гроші, коли вдома постійні скандали. Звісно, легше, коли забуваєшся в алкоголі чи наркотиках. Такий стан пригнічує інстинкт самозбереження, а смерть більше не сприймається як зло, адже різниці між добром і злом немає жодної. Чим простіший світ, тим менше потрібно напружуватися, щоб жити, а війна і смерть саме й роблять цей світ простішим. Це і є некрофільний настрій, що ґрунтується на гностичному світосприйнятті.
І ось такій людині пропонують іти на війну в Україну. Вона за замовчуванням приймає російську пропаганду за правду, хоча насправді їй байдуже, хто винен у війні. Їй важливо інше – відчуття власної значущості й безкарності. Їй обіцяють, що, якщо вона виживе, її всі поважатимуть як ветерана. Простіше кажучи, вона – кого всі вважали порожнім місцем – зможе творити будь-яке свавілля, і всі з цим рахуватимуться. Але для цього потрібно бути готовим убивати й померти. Нормальна людина навряд чи на таке погодиться, але в гностичному настрої, у якому пригнічений інстинкт самозбереження і не розрізняється добро і зло, погодитися на це легко. І таких у Росії десятки мільйонів, тому потік добровольців у російську армію не вичерпається.
У Радянському Союзі теж була соціальна некрофілія, але іншого штибу, там люди йшли вбивати й вмирати за якусь ідею, а в нинішній Росії – за можливість творити свавілля. Адже якщо все безглуздо, то жодних моральних обмежень більше немає не тільки щодо чужих, а і щодо своїх теж. Цей гностичний тип соціальної некрофілії супроводжується гностичним фаталізмом. Один знайомий український офіцер назвав це «російським фаталізмом», перебуваючи під враженням військової хроніки з кадрами, як присіли покурити два російських солдати. У цей момент одному з них осколком знесло голову. Другий навіть не здригнувся і спокійно докурив.
Фаталізм буває різний. Буває стоїчний фаталізм, коли людина приймає свою долю, але однаково чинить чесно відповідно до своєї розумної природи й своєї причетності до світового Розуму або Бога. Однак тут зовсім інший, гностичний фаталізм, коли людина не бачить сенсу в житті й змирилася зі смертю, як своєю, так й інших людей, яких прийшла вбивати в чужу країну. На місці Бога в неї чорна діра, яка висмоктує з неї відчуття життя. Саме цей фаталізм змушує російських солдатів іти в безглузді атаки на смерть замість того, щоб повстати проти своїх командирів, які наживаються на їхній загибелі.
Чи можна зупинити російську армію?
Історія повторюється. Якщо Росія перемагала, то числом, а якщо програвала, то через технічне відставання. Ні в Україні, ні в Європі немає механізму, щоб подібним чином мобілізувати жителів депресивних районів, тому кількісне співвідношення армій і надалі змінюватиметься на користь Росії. Звісно, армія НАТО набагато технологічніша, і в разі війни з Росією може завдати колосальної шкоди, але що робити після того, як високотехнологічна зброя НАТО закінчиться, а російську армію й надалі поповнюватимуть добровольці? Очевидно, вже зараз потрібно переписувати військові стратегії війни з Росією з урахуванням її особливості ведення війни. Я дуже сподіваюся, що розвиток дронів і штучного інтелекту поступово замінюватиме солдатів на фронті так само як розвиток роботів витіснив із виробництва робітників. У цьому випадку Росія втратить свою єдину перевагу над цивілізованими країнами.
Наймана армія могла стати грізною силою, проте в антисистемі, що склалася в Росії, вона може тільки розкладатися. Гроші, з якими контрактники приходять в армію, живлять корупцію і наркоторгівлю в російській армії, яка зараз має успіх лише тому, що приплив свіжих сил поки що компенсує процеси деградації. Тому потрібно допомагати Україні, щоб вона протрималася в цей найнебезпечніший період, захищаючи Європу від російського вторгнення.