Велика стратегія Володимира Путіна, метою якої було встановлення контролю над Україною, перетворилася на нерозв’язний військовий глухий кут і замкнене коло безповоротно понесених витрат. Він втягнув російське суспільство в нескінченну війну, яку не може ані виграти, ані завершити. Немов муха, ув’язнена в бурштині, Путін керує закостенілою воєнною економікою, яку не наважується демонтувати, і грає на політичній сцені, що вислизає з-під його контролю. Шляху до повної перемоги вже немає, а відступ або прийняття компромісу означали б катастрофічні наслідки, політичну нестабільність і крах російської економіки.
Володимир Путін ставить усе на війну
Для Путіна війна стала інструментом утримання влади, а не засобом зовнішньої політики. Як механізм мобілізації суспільства Володимир Путін використовує війну для виправдання репресій, цензури, а також обмежень у комунікації, пересуванні людей і русі товарів. Її завершення означало б демонтаж апарату, який сьогодні став центральною силою, що організовує його режим. Натомість продовження війни веде до подальшого закостеніння системи влади, яка вже зараз є крихкою і залежить від конфлікту, щоб утримуватися при владі.
Наступник Бориса Єльцина взяв Росію в заручники й буде змушений іще більше експлуатувати країну, якщо хоче пережити неминучу нестабільність, що насувається. Він керує державою, яка зазнала найбільше у світі санкцій. Технологічне та економічне відставання Росії від Заходу вже давно стало очевидним фактом. Від початку війни співвідношення витрат на дослідження та розробки до ВВП погіршилося. Значною мірою це є наслідком політичних чисток Путіна та репресій проти російської інтелектуальної й наукової спільноти.
Тоді як середня заробітна плата в Росії нині більш ніж на 70% вища, ніж на початку війни, річна інфляція сягає майже 10%, нівелюючи це підвищення та збільшуючи вартість життя. Минулого року The Moscow Times повідомляв, що фінансові резерви Фонду національного добробуту, за прогнозами, мали вичерпатися до кінця 2026 року. Кілька великих російських банків також попереджали, що вже цього року можуть потребувати екстреного фінансування.
Коли найбільші банки шукають порятунку, прямі іноземні інвестиції (FDI) впали до найнижчого рівня за останні 15 років. Скорочення боргового навантаження перетворило російський ринок на ізольовану державу-фортецю, тоді як економіка стає дедалі залежнішою від імпорту. У поєднанні з масштабним відпливом капіталу, високою вартістю фінансування та бюджетними дефіцитами структурна напруженість в економіці наближає її до межі виснаження.
Прагнення Путіна до стратегічного домінування парадоксальним чином призвело до ізоляції Росії та зниження її геополітичного статусу, залишивши її залежною від таких союзників, як Північна Корея та Іран. У відчаї Володимир Путін змушений звертатися до Китаю, щоб отримувати 90% передових технологій, на які поширюються санкції, а також технологій, критично важливих для ведення війни.
Залежність Росії від Китаю у сфері напівпровідників, лазерів, телекомунікаційних мереж та інших технологій перетворила її «партнерство» з КНР на майже тотальну залежність.
Володимир Путін пожинає плоди власного руйнування
Якщо Володимир Путін вирішить відмовитися від своїх обурливих умов перемир’я та погодитися на угоду, яка дасть йому змогу проголосити якусь перемогу, що збереже його репутацію, це все одно може стати для нього фатальним.
Альтернативна вартість війни величезна й породжує наслідки, що поширюються на численні сфери. Воєнні витрати не створюють кінцевих благ і не генерують додаткових ресурсів. Такі інвестиції не забезпечують сталого економічного зростання. Уряд мав би відмовитися від ролі головного споживача, а підприємствам довелося б пристосувати свої бізнес-моделі до ринкових сигналів замість виконання державних замовлень.
Демобілізація після війни занурила б економіку в цілковитий хаос. Повернення до мирної економіки потребує років. Переорієнтація заводів на обслуговування споживчого ринку вимагає часу й коштів. Працівників необхідно перенавчати. Нові ланцюги постачання доведеться заново створювати або перебудовувати – як на початку, так і наприкінці. У перехідний період багато працівників і ветеранів залишилися б без роботи, розчаровані та зламані.
Читайте також: Найпоширенішим ім’ям серед загиблих за Путіна є Мохамед, а владу на Кремлі захищають «преторіанці» [АНАЛІЗ]
Олігархи побачили б, як активи, пов’язані з оборонним сектором, втрачають у вартості, і почали б шукати механізми для створення нових джерел хабарництва та корупції. Демонтажу воєнної економіки чинили б опір еліти, передусім силові структури. Різка зміна економічної ситуації могла б спровокувати внутрішню боротьбу за владу.
Кілька великих корпорацій створили приватні воєнізовані формування. Імовірно, ці підрозділи захищають активи підприємств і можуть розглядатися як резервні сили, готові до розгортання в Україні.
Однак їхні справжні цілі залишаються незрозумілими. Ба більше, кількість етнічних та найманих воєнізованих формувань різко зросла. Оскільки офіційно вони діють як «добровольці», підпорядковані Міністерству оборони, їхня справжня місія залишається невизначеною, а лояльність видається сумнівною.
Бунт в Росії?
Наразі можливість масштабного соціального вибуху видається далекою. Однак за нестабільних умов потенціал для конфлікту завжди зберігається. Такі події мають спонтанний характер. Вони відбуваються тоді, коли настає їхній час. Захоплений прийом, який влаштували Євгену Пригожину в Ростові під час його нетривалого заколоту 2023 року, могло стати прикладом подій, що провіщають майбутнє.
Російська національна ідентичність є розлогою конструкцією, що охоплює тривалі історичні періоди та безліч етнічних і культурних компонентів. Конфлікти між регіонами, політичними рухами, соціальними групами, етнічними спільнотами та владними кланами можуть стати осередком невдоволення й спонукати до дій. Мірою того, як воєнні зусилля послаблюють спроможність режиму забезпечувати зайнятість населення, соціальні послуги та функціонування ключової інфраструктури, а також захищати власних громадян від фізичних загроз, легітимність держави слабшає. Системи не терплять вакууму.
За всіма ознаками, Володимир Путін не має наміру йти у відставку. Або він розуміє, що демобілізація неможлива, або перебуває в полоні омани, вважаючи, що перемога над Україною можлива. Існує й третя можливість: він вірить, що завдяки матеріальній підтримці Китаю здатен пережити не лише Україну, а й увесь Північноатлантичний альянс.
Під бурштиновим куполом, який Володимир Путін обрав для себе сам, він оплакує падіння радянської імперії. Він застиг у миті, ув’язнений у стратегічній катастрофі, якої не здатен ані перемогти, ані безпечно уникнути.
