Січневі протести в Ірані були придушені з нелюдською жорстокістю від імені режиму, який проголошує пріоритет релігійної моралі. Однак така жорстокість суперечить будь-якій моралі та будь-якій релігії. У який момент релігійно-моральна мотивація іранської влади перетворюється на некрофільну? Чи є неминучим переродження ідеологічного тоталітаризму в Ірані в некроімперіалізм – за аналогією з тим, що сталося в Росії?
Масштаб насильства в Ірані невідомий: те, що ми знаємо, – лише вершина айсберга
Іранська влада встановила інформаційну блокаду й відключила інтернет, тому повної картини того, що відбувається, – масштабів репресій і кількості жертв – ми не маємо. Проте навіть за фрагментарними даними можна зробити висновок, що рівень насильства і жорстокості є безпрецедентним навіть за іранськими мірками. Кількість убитих обчислюється тисячами, поранених – десятками тисяч.
За даними правозахисної мережі HRANA (Human Rights Activist News Agency), станом на 18–19 січня 2026 року було підтверджено 3 766 смертей під час придушення протестів, понад 2 тисячі тяжко поранених і близько 24 тисяч затриманих. І це лише вершина айсберга: реальна кількість жертв може виявитися в рази більшою. Після придушення протестів число загиблих, імовірно, й надалі зростатиме за рахунок закатованих у в’язницях і засуджених до страти.
Існують численні свідчення стрілянини на ураження в голову й тулуб з вогнепальної зброї, а також факти стрілянини по поранених. Зафіксовано випадок вторгнення сил безпеки до лікарні в місті Ілам, де били пацієнтів і лікарів. Ці епізоди, що є лише фрагментами значно масштабнішої трагедії, демонструють, що влада ставиться до власної країни як до окупованої території.
Чому іранська влада сприймає власну країну як ворожу?
Як і в радянській системі, в Ірані держава підпорядкована наддержавній ідеологічній вертикалі. Реальною владою володіє не президент, обраний на загальних виборах, а рахбар – верховний релігійний лідер. Нині цю посаду обіймає аятола Алі Хаменеї. Він безпосередньо контролює Корпус вартових ісламської революції (КВІР), організацію «Басідж» – молодіжне воєнізоване формування під контролем КВІР, а також ключові судові й релігійні інститути.
КВІР фактично є «державою в державі», непідконтрольною ані президентові, ані парламенту. Він становить паралельну систему влади, має власні сухопутні сили, розвідку та судово-слідчі структури.
Саме КВІР і «Басідж» розправлялися з жителями Ірану як із «чужими», з якими вони не мають ані національної, ані релігійної спільності. Диктатура, що декларує захист релігії та моралі як свій пріоритет, сприймає населення власної країни як ворогів, до яких не застосовуються моральні норми. Це означає, що між іранською владою та іранським суспільством більше не існує спільної ідентичності – ані національної, ані релігійної. Ці два Ірани – Іран влади та Іран громадян – більше не здатні до мирного співіснування.
В історії вже існував прецедент подібного розколу країни – червоний терор, розв’язаний більшовиками після захоплення влади в Росії. До населення власної країни вони ставилися як до жителів окупованої території, фізично знищуючи священнослужителів, підприємців і «ворожі елементи» лише за фактом їхньої належності до тієї чи іншої соціальної групи. Від іранського теократичного режиму їх відрізняв лише атеїстичний характер ідеології; сама ж структура ідеологічної влади була по суті такою самою.
Більшовикам вдалося знищити стару Росію і збудувати на її місці тоталітарний Радянський Союз, заснований на новій ідеологічній ідентичності. Однак історична логіка згодом привела до його трансформації – у форму, втіленням якої стала сучасна Росія.
Історична логіка еволюції тоталітарного режиму виглядає так:
- формується ідеологічна надбудова над державою (партія, рахбар), яка виправдовує тотальний контроль над державними інститутами та повсякденним життям людей за допомогою певної «вищої» ідеї (комунізм, шиїтська теократія);
- для практичної реалізації цього контролю створюється репресивний апарат і спецслужби (ЧК, НКВС, КДБ, КВІР);
- з часом ідеологія втрачає здатність мобілізувати й підпорядковувати суспільство, а спецслужби звільняються від ідеологічного контролю та починають керуватися інстинктом самозбереження й утримання влади;
- представники силових структур режиму приходять до влади, але виявляються неспроможними розв’язувати складні соціальні й економічні завдання, тому інстинктивно прагнуть до спрощення соціальної системи через насильство й знищення нелояльних;
- формується соціальна некрофілія – світогляд, у якому смерть стає універсальним способом розв’язання проблем. У результаті ідеологічний тоталітаризм трансформується в позбавлений чіткої ідейної спрямованості, цинічний за своєю суттю некроімперіалізм.
Іран: загрози та надія
Історична логіка – це інерція перебігу подій; вона не визначає, які саме рішення ухвалюватимуть люди. Її можна уподібнити течії річки, яку необхідно враховувати, щоб плисти, однак лише на підставі самої течії неможливо передбачити, куди й коли прибудуть кораблі. Саме тому треба застерегти від довільних узагальнень: у будь-якому історичному процесі співіснують різні, інколи протилежні тенденції, і лише від рішень самих людей залежить, яка з них візьме гору.
На відміну від пізнього Радянського Союзу, населення Ірану залишається молодим. Про це свідчить зростання чисельності населення з 37–38 мільйонів осіб на момент Ісламської революції до 88,5 мільйона нині. Можна знищити політичних опонентів і активістів, але неможливо знищити всю молодь – активну, динамічну й таку, що не бажає жити в тоталітарному суспільстві. Чи зможе це нове покоління здобути перемогу – питання залишається відкритим.
Аятола Алі Хаменеї виглядає таким самим дряхлим, як і державна ідеологія Ірану, що багато в чому нагадує пізній Радянський Союз. Водночас Корпус вартових ісламської революції та інші репресивні інститути значно сильніші й агресивніші за спецслужби пізнього СРСР і в боротьбі за збереження влади не зупиняться ні перед чим. Не можна виключати, що влада зможе придушити протести й законсервувати режим за північнокорейським зразком. Можливий і інший сценарій – повторення російського шляху: після падіння диктатури аятол країна на певний час перейде до демократичних форм правління, а згодом спадкоємці КВІР захоплять владу й установлять нову диктатуру, подібно до того, як це сталося в Росії, – засновану не на ідеології, а на некрофілічному інстинкті.
Історична логіка такого розвитку подій – не наперед визначене майбутнє, а загроза, з якою ми стикаємося вже сьогодні. Так само й історична логіка, в межах якої нове покоління відкидає теократичний тоталітаризм сучасного Ірану, не гарантує кращого результату, а лише дає надію на нього.
