Західні воєнні аналітики помиляються. Україна потребує захисту від їхніх помилок [ДУМКА]

Воєнні аналітики роблять помилки, й величезною загрозою для України є не лише те, що на полі бою, а також невдалі коментарі західних експертів та аналітиків.

• Ця кругова порука експертів, які помиляються, призвела до прогнозу падіння Києва за три дні й далі нав’язує хибні трактування конфлікту, послідовно переоцінюючи російські сили та недооцінюючи українську стійкість.
• Завдяки нав’язливій концентрації уваги на незначних територіальних придбаннях Росії та ігнорування пов’язаних з ними приголомшливих російських втрат ці експерти малюють спотворену та небезпечно песимістичну картину війни, що є наслідком фундаментального нерозуміння обох народів – вважає проф. Александр Мотиль у своєму аналізі.

Воєнні аналітики щодо війни в Україні та їхні помилки

Чи Україну треба «рятувати»? Так, але не зовсім так, як може здатися.

У деяких колах стало поширеною думкою, що Україна не може перемогти Росію, хоча багато розсудливих спостерігачів погоджуються, що Росія не має здатності до перемоги та – як би того не хотів Володимир Путін – знищення України.

Ми не знаємо, як і коли війна закінчиться. Єдине, що ми можемо стверджувати з упевненістю, це те, що, як говорить український національний гімн, «Ще не вмерла Україна». І вона житиме, поки Путін буде вести Росію до занепаду й множитиме її слабкості.

Те, від чого Україну дійсно треба рятувати, – це погана західна аналітика.

У недавній розмові економіст, лауреат Нобелівської премії Пол Кругман і воєнний історик Філліпс О’Брайен детально обговорили провал західних експертних оцінок.

Кругман: «Нещодавно ви написали, що у нас найгірша спільнота воєнних аналітиків в історії воєнних аналітичних спільнот».

О’Брайєн: «Вони просто не знають, як оцінювати війну. Ніколи не знали. Це та сама група аналітиків, яка стверджувала, що Київ впаде за три дні, що Росія – велика потужна держава, а війна буде швидкою. А зараз вони, здається, спостерігають і нав’язливо фокусуються на кожній маленькій… навіть не селі… майже на кожній маленькій ділянці на Донбасі, й трактують усі ці крихітні російські просовування чи їх відсутність як певний показник неминучого краху України чи чогось подібного. Вони просто не розуміють, гадаю, як оцінювати війну і що справді має значення».

Кругман: «Тож річ не лише в тому, що вони й далі роблять ті самі аналітичні помилки щодо природи війни, а в тому, що це ті самі люди, яких цитують знову і знову… Чому так відбувається?»

І ось приголомшлива відповідь на це О’Брайєна: «Тому що це кругова порука навколо помилок. Так багато людей так сильно помилилися, що їм набагато легше захищати один одного, і далі посилатися один на одного, ніж визнати, що всі вони провалилися і не знають, про що говорять. Отже, це спільнота, яка зазнала невдачі – не лише кілька людей, а вся спільнота провалилася… Усі помилилися. І це чомусь вважається нормальним. Усі ми помилились. А це все означає, що ті самі люди, які помилялися на початку, помиляються і зараз, але до них ставляться так, ніби вони мають уявлення, про що говорять. Хоча це не так».

Ой.

Ось мої міркування, чому «вони» помилялися. Їхньою першою помилкою була віра в заяви Путіна про велич Росії та нерозуміння природи його ідеологічно мотивованого фашистського режиму. Їхньою другою помилкою була віра в російську пропаганду про Україну – що це безнадійно корумпована, недієва держава, яку можна повалити за кілька днів – і нерозуміння природи демократично орієнтованого українського громадянського суспільства та української ідентичності.

В результаті аналітики бачили слабкості України й силу Росії, водночас ігноруючи силу України й слабкості Росії.

Яскравим прикладом такого спотвореного аналізу є вебсайт Гарвардського університету «Russia Matters». Він завжди починає свої звіти з оцінки російських територіальних просувань. Гаразд, але чого не вистачає на цій картині невпинних російських завоювань? З одного боку, контексту: ці невблаганні просування становлять менше одного відсотка території України. З іншого боку, «Russia Matters» не надає оцінок російських втрат, які сягають майже 1000 вбитих та поранених щодня.

Але приз за найгірший аналіз, безсумнівно, має дістатися Джошу Хаммеру, автору-кореспонденту Los Angeles Times. Хаммер можливо, але не обов’язково має рацію у своїй оптимістичній оцінці здатності президента Трампа досягти миру – я б особисто цього хотів. Але мав би більше довіри до його аналізу, якби не наступний рядок: «Кордони регіону Донбасу – повністю етнічно та мовно розділених російсько-українських міст – теж мають бути перемальовані. Детальні картографічні нюанси виходять за межі нашого розгляду, але загальним керівним принципом мають стати самовизначення та мир, а не постійні чвари та війна чужими руками».

Однак, як відомо кожному, хто хоч трохи розуміє сьогоднішню російську політику, саме ці «детальні картографічні нюанси» – тобто Україна – і є причиною того, що Путін розв’язав війну й окупував більшу частину Донбасу, і саме тому він не дозволить, щоб «самовизначення і мир» стали «керівним принципом». Стверджувати, що ці деталі «виходять за рамки нашого розгляду», фактично означає зізнатися в безсиллі та невігластві.

А потім ще й радити Україні як врятуватися з погляду західного безсилля та невігластва.

Читати також на PostPravda.Info: Андрій Кузічкін: Російська пропаганда проти НАТО. Хто на Заході підтримує Путіна? [АНАЛІЗ]

Про автора: Доктор Олександр Мотиль, Ратґерський університет.

Доктор Олександр Мотиль – професор політичних наук у Ратґерському університеті (Ньюарк). Спеціаліст з України, Росії та СРСР, а також з націоналізму, революцій, імперій і теорії. Він є автором десяти науково-популярних книжок, серед яких: «Підсумки імперії» (Pidsumky imperii, 2009), «Шляхи імперії» (Puti imperii, 2004), «Кінець імперій: занепад, крах і відродження імперій» (Imperial Ends: The Decay, Collapse, and Revival of Empires, 2001), «Революції, нації, імперії: концептуальні межі та теоретичні можливості» (Revolutions, Nations, Empires: Conceptual Limits and Theoretical Possibilities, 1999), «Дилеми незалежности: Україна після тоталітаризму» (Dilemmas of Independence: Ukraine after Totalitarianism, 1993) та «Поворот праворуч: ідейні витоки та розвиток українського націоналізму, 1919–1929» (The Turn to the Right: The Ideological Origins and Development of Ukrainian Nationalism, 1919–1929, 1980). Він також є редактором п’ятнадцяти томів, зокрема «Енциклопедії націоналізму» (The Encyclopedia of Nationalism, 2000) та «Хрестоматії з Голодомору» (The Holodomor Reader, 2012), і автором десятків статей для академічних і політичних журналів, газетних публіцистичних сторінок і часописів. Крім того, він веде щотижневий блог «Помаранчеві блюзи України» (Ukraine’s Orange Blues).