Задовольнити Дональда Трампа. Чи є мирні переговори симуляцією, створеною для США? [АНАЛІЗ]

Представник Дональда Трампа в Женеві Стів Віткофф після першого дня переговорів написав в соцмережі X: «Ми досягли величезного прогресу в мирних переговорах, і це велика заслуга президента США». «Комсомольская правда», один із головних кремлівських пропагандистських порталів, від часу переговорів в Абу-Дабі називає його дописи «жалюгідними» та надмірно захопленими. Українська делегація, зокрема Рустем Умєров, а також Сергій Кислиця у своїх публікаціях дякують Дональду Трампу. У чому справа? Складається враження, що однією з цілей мирних переговорів є саме задоволення Дональда Трампа. Отже, створюється симулякр на багатьох рівнях: поділу територій, виборів в Україні під час війни, «справедливого» миру і, зрештою, самого переговорного процесу, яким Кремль, здається, бавиться на повну, адже лише Путін не боїться Дональда Трампа.

Симуляція для Дональда Трампа

Відтоді як Сполучені Штати під керівництвом Дональда Трампа знову повернули злочинну й терористичну Російську Федерацію до салонів світової політики, ще й урочисто провівши її червоною доріжкою, кількість цивільних жертв війни в Україні зросла на 31 %. У той самий час Росія не зупинила наступ своєї армії на сході країни навіть на один день, руйнуючи та окуповуючи нові міста. Окупаційні суди виносили вироки й відправляли до колоній українських журналістів, зокрема з Мелітополя. Дрони, ракети й кулі вбивали волонтерів, а також незалежних спостерігачів війни, таких як Альона Грамова з українського телеканалу Freedom TV. Росія знищила або пошкодила всі українські електростанції та теплоелектроцентралі під час морозів до –30 градусів, поставивши країну на межу гуманітарної катастрофи. Атакувалися пасажирські потяги, лікарні, житлові будинки, загинуло багато дітей, батьків, матерів, цілих родин.

У той самий час із вуст Дональда Трампа ми неодноразово чули заяви про те, що, на його думку, Путін і Росія хочуть миру. Президент США також багаторазово закликав Володимира Зеленського сісти за стіл переговорів і навіть зустрітися з Путіним особисто. І це – найпотужніший симулякр, який створює враження, ніби Україна винна в російському вторгненні в незалежну державу та в російських злочинах, скоєних на її території. У такій ретельно сконструйованій симуляції існує ризик, що ролі жертви й ката можуть бути переплутані, а росіяни, які винні у вбивствах, тортурах, зґвалтуваннях і руйнуваннях, ніколи не постануть перед правосуддям.

Читайте також: Переговори з Росією. Мир як інструмент війни – російська стратегія протягом 100 років [АНАЛІЗ]

Переговори в Женеві

У Женеві триває третій раунд тристоронніх переговорів за участю представників Росії, України та Сполучених Штатів Америки. Про завершення першого дня переговорів повідомив секретар Ради національної безпеки і оборони України Рустем Умєров, який очолює українську делегацію. «Після спільної частини ми продовжили роботу в групах, керуючись отриманими вказівками. Дискусії були зосереджені на практичних питаннях і механізмах можливих рішень. Станом на сьогодні обидва блоки – політичний і військовий – завершили свою роботу», – зазначив Умєров і подякував американським партнерам «за конструктивну взаємодію».

Також на початку переговорів у Женеві Умєров подякував американській стороні «за залученість і послідовну роботу в переговорному процесі». «Ми маємо рамки дій і чіткий мандат, узгоджений із президентом України. Питання безпеки та гуманітарної допомоги перебувають на порядку денному», – написав Умєров у Telegram. Водночас він додав, що українська делегація працює «без зайвих очікувань» від цих переговорів.

У схожому, завуальованому тоні про переговори висловлюються й росіяни. У «Комсомольській правді» після переговорів в Абу-Дабі написали: «Немає жодного “уууура”. (…) Попри те, що в найближчі місяці не варто очікувати прориву, консультації справді повільно рухаються у правильному напрямку. Що це означає? Те, що (США – ред.) чинять тиск на Київ, і навіть якщо поки що не вдається все проштовхнути, процес поступово просувається. Це також означає, що до того моменту, коли (і якщо) режим Зеленського та європейці зрештою зрозуміють, що настав час погодитися, всі деталі можна буде швидко узгодити. Водночас розбіжності все ще зберігаються. А певних серйозних змін (не миру, а змін у переговорному треку) слід очікувати лише з середини та до кінця весни».

Отже, Росія, подібно до США, створює власний симулякр. У ньому Київ постає як тоталітарний режим без права голосу, США – як той, хто нібито розуміє правду, але водночас є жалюгідним школярем, яким маніпулює Кремль. У такій симуляції саме Росія має право визначати правила гри, купувати час, готуючись до чергового удару. Адже, як випливає з даних української розвідки, Кремль готує новий наступ саме навесні 2026 року.

Задовольнити Дональда Трампа

Чому служить ця симуляція? Точно не Україні. Адже замість розмов про посилення її збройних сил, протиповітряної оборони, про єдність союзників, ми маємо дискусії про уявні президентські та парламентські вибори, «мирний референдум», відбудову України, економічні угоди. І все це – у момент, коли Путін регулярно знищує чергові міста, в окопах воюють солдати, а в різних частинах країни люди гинуть від терористичних атак дронів і ракет. Саме цю реальність і мають замаскувати мирні переговори. Ми маємо перестати бачити факти, заслонені завісою штучно згенерованих справ міжнародної та політичної ваги.

Володимир Зеленський після візиту до Овального кабінету на початку 2025 року знає, чим може закінчитися конфлікт із Дональдом Трампом. Україна певною мірою є заручницею Сполучених Штатів, адже без їхніх ракет для систем Patriot українські міста залишаться без будь-якої захисної «парасолі», і тоді російські балістичні ракети могли б стерти з лиця землі Київ, Харків, Дніпро чи Львів. Відкрита полеміка з Дональдом Трампом тому є неможливою, і український лідер змушений грати в ту саму гру симулякрів, безперервно повторюючи те, що Трамп хоче почути: що Росія дотрималася слова і не бомбардувала українські електростанції, що мир уже близько, що він хоче зустрічі з Путіним у Женеві, що готовий до територіального компромісу, що вибори можна провести, але…

І лише це «але» дає українцям надію, що колись теплий вітер змін не дозволить позбавити мешканців охопленої війною країни землі, свободи, гідності та справедливості. Що таким чином вдасться задовольнити Дональда Трампа і дозволити йому до кінця терміну своїх повноважень грітися в бульбашці симуляції, створеній спеціально для нього. Але чи зможе Україна протриматися так довго? Європу, зокрема й з огляду на російські бажання, було відсторонено від переговорів. Ризик надто великий, що участь, наприклад, Польщі чи Німеччини, або Фінляндії чи Литви в таких переговорах могла б зруйнувати пропагандистські зусилля Кремля щодо американців, які у кабінеті, відірваному від коріння старої дипломатії, просто не розуміють Росію. Ця відсутність розуміння – найбільш оптимістичний сценарій, бо він передбачає, що колись це розуміння все ж з’явиться. Інші сценарії є значно тривожнішими.

Читайте також: Трамп змінює розклад США–Європа. Скільки це коштуватиме Сполученим Штатам?

Зміни, але чи справді це зміни?

Європа, яку США виштовхнули з-за столу переговорів, намагається залишатися в грі, а не опинитися «в меню», і Мюнхенська конференція з безпеки, здавалося, стала новим вітром у вітрила так званої Коаліції охочих. Саме тому з Німеччини вирушили до Женеви представники Великої Британії, Берліна, Парижа та Рима. Однак до переговорної зали вони не потраплять. Можливо, зустрінуться з американцями та українцями вже після завершення тристоронніх переговорів. Залишається очікування в передпокої, яке де-факто принижує держави Старого Континенту та відображає практичну realpolitik. Адже Європа також розуміє, що має задовольнити Дональда Трампа, якщо не хоче проблем. Вона ще не готова до наслідків припинення дивідендів миру. Не готова і не хоче допустити повного краху й без того крихкого НАТО, якщо примхливий лідер США вирішить повернутися до альянсу спиною.

І тут, здається, ми маємо ще один симулякр – Північноатлантичний альянс, який, на думку багатьох коментаторів, уже є лише чорнилом на папері й тримається радше на вірі, ніж на реальних зв’язках. Шнурки, безперечно, перебувають у руках найбільшого платника НАТО – Вашингтона. Зміни відбулися надто стрімко, щоб бути готовими до таких перестановок.

Читайте також: Дивіденди миру оплачуються США. Це кінець золотої ери Європи. [АНАЛІЗ]

Нещодавно під час Мюнхенської конференції з безпеки президент України Володимир Зеленський заявив, що Росія може завершити війну лише під сильним міжнародним тиском. За словами Зеленського, наразі цей тиск є недостатнім, тому росіяни «граються мирними переговорами». У інтерв’ю для Axios він додав, що саме Росія, а не Україна, повинна зазнавати тиску.

Зеленський назвав заклики Трампа до поступок з боку України, а не Росії, «несправедливими». На його думку, хоча тиснути на Київ легше, ніж на значно більшу Росію, все ж неможливо побудувати тривалий мир, фактично «віддавши перемогу» президенту Росії Володимиру Путіну. Трамп останніми днями двічі заявляв, що саме Зеленський має піти на компроміс. «Сподіваюся, що це лише тактика, а не остаточне рішення», – відповів український лідер. Водночас він знову подякував президентові США за його зусилля заради миру та підкреслив, що не відчував тиску під час приватних розмов із посередниками: «Ми поважаємо одне одного. Я не з тих людей, які легко ламаються під тиском».

Відповідальність за злочини та глухий кут переговорів

Раніше очільниця європейської дипломатії Кая Каллас застерегла, що зосередження уваги на поступках України загрожує розмиванням меж відповідальності Росії за розв’язану нею війну. На конференції в Осло на початку лютого Каллас наголосила, що Україна нині перебуває під величезним тиском, аби «піти на дуже складні поступки». Ще однією проблемою, за її словами, є те, що Європа не залучена до мирних переговорів щодо України. За словами Каллас, якби Європа брала участь у цих переговорах, вона вимагала б поступок з боку Росії, зокрема обмежень її збройних сил, армії та ядерної зброї, а також наполягала б на відповідальності «за скоєні злочини».

Журналіст агентства Axios Барак Равід, посилаючись на два добре поінформовані джерела, написав, що тристоронні переговори за участю делегацій України, Сполучених Штатів і Росії, які відбулися 17 лютого в Женеві, на практиці зайшли в глухий кут.

За словами співрозмовників, причиною стала позиція нового очільника російської делегації Володимира Мединського. Джерела в делегації, на які посилається агентство Agence France-Presse (AFP), також підтвердили, що зустріч була «дуже напруженою». Деякі медіа розцінили появу Мединського на переговорах як сигнал того, що процес переходить із технічного та військового рівня на політичний.

Президент України Володимир Зеленський в інтерв’ю Axios також висловив побоювання, що зміна керівництва російської групи може уповільнити переговори або навіть відкотити їх назад – що дало б Москві додатковий час для дій на фронті. Він зазначив, що Мединський, як і президент Росії Володимир Путін, полюбляє говорити про «історичні корені» війни. «У нас немає часу на всю цю нісенітницю. Нам потрібно ухвалювати рішення й завершувати війну», – підкреслив Зеленський.

У середу вранці, 18 лютого, розпочався черговий день переговорів у Женеві. «Консультації відбуваються в тематичних групах у межах політичного та військового блоків. Ми працюємо над уточненням параметрів і механізмів рішень, які були предметом учорашньої дискусії. Ми готові до предметної роботи. Про результати повідомимо найближчим часом», – написав у X керівник української делегації Рустем Умєров.

На думку Дональда Трампа, мирні переговори в Женеві просуваються «чудово».

Пьотр Кашувара – кореспондент TVP у Києві, журналіст Radio 357 та Onet.pl, а також коментатор і експерт з питань України та Східної Європи, зокрема з тем пропаганди й дезінформації. Коментує події в Україні, зокрема, для TVP World, TOK FM, а також для українських, німецьких, британських, американських і японських медіа. Є головним редактором порталу PostPravda.Info, а також засновником і президентом міжнародного фонду UA Future, який є видавцем порталу.