Чи має в Польщі шанс з’явитися російська партія? Можливо, ми просто параноїдально всюди бачимо «руку Москви»? Або ж навпаки, саме через відсутність пильності не помічаємо її зовсім? Про те, як Росія створює хаос, будує мережі впливу й фінансує пропаганду в Європі, ми розмовляємо з доктором Пшемиславом Вітковським, автором книги «Російська партія». Ми проаналізували наративи, які Кремль вважає особливо важливими над Віслою.
– У Польщі просте висловлювання «Путін – нормальний» не спрацює. Тому дезінформація тут набагато витонченіша, ніж в інших країнах ЄС, – пояснює доктор Пшемислав Вітковський, заступник директора Інституту політичної думки імені Ґабріеля Нарутовича й ад’юнкт Університету Civitas.
Російська партія: Росія – майстер хаосу
Росія вже десятиліттями не веде класичної зовнішньої політики. Це радше стратегія контрольованого хаосу, метою якої є не створення союзів, а їх руйнування.
– Кремль уже давно інвестує не в порядок, а в безлад. Чим більше конфліктів, тим легше ними керувати, – пояснює доктор Пшемислав Вітковський. Механізм простий і дієвий: створювати сумніви, розмивати відповідальність, розпалювати емоції. Так працює російська пропаганда по всьому світу.
– Гіпотетична «російська партія», Гіпотетична російська партія, або сама Росія, часто діє в такому стартап-стилі: заснуй організацію, проведи якусь акцію, покажи, що ти активний – тоді ми дамо гроші на офіс, діяльність, розвиток. Неважливо, що ти говориш – головне сіяти хаос, роз’єднувати людей. Росія перевіряє, що може спрацювати, спостерігає за різними радикальними середовищами – противниками вакцинації, зв’язку 5G, євроскептиками, антисемітами. Якщо співпраця виявляється ефективною – їх підтримують фінансово або інформаційно. Але це не означає, що це завжди надзвичайно ефективно. Є безліч невдалих проєктів, проте спроби здійснюються постійно, – пояснює співрозмовник PostPravda.Info.
Однією з ключових постатей у системі російської дезінформації є Владислав Сурков – радник Путіна, колишній віцепрем’єр РФ, який протягом років відповідав, зокрема, за підтримку націоналістичних рухів в Україні, й водночас – за створення проросійських сепаратистських угруповань на Донбасі. Парадокс? Не для Москви.
– Росія ніколи не говорить одним голосом. Вона вміє одночасно фінансувати радикалів як лівих, так і правих, релігійних фундаменталістів і крайніх лібералів – аби лише послабити єдність Заходу. Йдеться про конфлікт, – наголошує Вітковський.
– Росія на початку 1990-х, після розпаду Радянського Союзу, почала шукати союзників там, де могла їх знайти. Адже не було так, що всі прагнули співпраці з Москвою. Тож вона шукала серед «сиріт» комуністичних рухів – у середовищі антиревізіоністів, сталіністів, а також серед націоналістів, ультраконсерваторів, монархістів, релігійних фундаменталістів. Це були маргінальні рухи. Логіка була проста: «вони – проти, отже, ми можемо ними скористатися».
Варто додати, що у своїх країнах ці люди перебували на маргінесі, а коли приїжджали до Росії, могли відчути себе надзвичайно важливими персонами. І так відбувається й нині. У себе вдома – це купка диваків, а в Кремлі вони зустрічаються з речницею уряду Марією Захаровою чи міністром закордонних справ Сергієм Лавровим, – описує доктор Пшемислав Вітковський.
За словами автора книжки «Російська партія», попередні операції Владислава Суркова охоплювали всю Європу. Мільйони доларів надходили до медіа, аналітичних центрів і вебсайтів, які під прикриттям «свободи слова» поширювали російські наративи. Ще до 2022 року багато з них діяли майже безперешкодно, повторюючи тези про «другий бік конфлікту», «об’єктивний погляд» і «необхідність діалогу з Росією».
– Саме ця мова й знівелювала агресію. Ми забули, що війна в Україні не почалася сама собою – її хтось спланував. І цим кимось був Кремль, – наголошує доктор Вітковський.
– Довгий час така риторика нав’язувалася щодо України: нібито це країна, яка не здатна сама собою керувати. Корупція, хаос, «навіщо вона взагалі існує», – це, мовляв, просто новоутворення після розпаду СРСР.
Російська партія в Польщі. Це міф?
Сліди московських грошей ведуть і до Польщі. Доктор Пшемислав Вітковський називає імена політиків, які могли співпрацювати з російськими структурами впливу.
– Це не маргінальні постаті. Це люди, які мають доступ до медіа, формують наративи, що відгукуються в суспільстві. Саме це і є «російська партія» – неформальна, але дієва, – підкреслює автор.
– Є докази або принаймні непрямі відомості, що щось подібне відбувалося. Є конкретні суми, які отримують окремі політики – італійські, французькі чи польські – за поширення певних наративів. Це гроші, які вони можуть отримати навіть одноразово – лише за те, що щось скажуть, натякнуть чи спровокують якусь подію. Раніше ці кошти передавалися, наприклад, під час поїздок. Можна було поїхати до Латвії чи Естонії й отримати кілька кілограмів грошей у пакеті. Сьогодні цього вже майже немає – тепер це радше біткоїни. Не повністю, але значною мірою, бо це більш анонімно. Організація антиукраїнської демонстрації у 2014–2015 роках коштувала майже 1500 євро. Це суми, до яких мені вдалося дістатися, – розповідає доктор Пшемислав Вітковський.
– Були групи угорців, які за подібні, незначні для Росії кошти організовували диверсійні акції в Україні, перекладаючи провину на самих українців. Це стало відомо. А скільки було операцій, про які ми нічого не знаємо – це число неможливо порахувати. Для таких завдань часто залучають кримінальників або колишніх в’язнів, адже класична агентура, яку розробляють європейські контррозвідки, уже не працює, – додає експерт.
Польські наративи, що сприяють Кремлю
Росія роками використовує одні й ті самі пропагандистські схеми. У Польщі, як зазначає доктор Вітковський, Кремль підтримує антиукраїнські, антисемітські та антиєвропейські наративи.
– Ворог має багато облич: іноді це єврей, іноді українець, німець чи Брюссель. Але суть завжди одна – розділити суспільство. Бо поділеним суспільством легше керувати, – зауважує дослідник.
Невипадково після 2014 року – після анексії Криму – російські спецслужби почали активно відкопувати тему волинської трагедії. У директивах ФСБ збереглися навіть інструкції, як саме розігрувати тему Волині в Польщі, щоб розпалювати емоції та недовіру до Києва.
Тому коли колишній прем’єр Лешек Міллер говорить про українських націоналістів і питання Волині, а потім додає, що його невістка – українка і що він їсть український борщ, – це щонайменше повинно нас насторожити. Адже це може бути класичний приклад стратегії розмиття меседжу й перенесення уваги на другорядні теми.
– Це механізми, запозичені з російського підручника пропаганди, – каже Вітковський.
Олександр Дуґін та ідеологія психологічної війни. «Російська партія» та її цілі
У тлі російських операцій з’являється також Олександр Дуґін – російський ідеолог неоімперіалізму та теоретик так званої «війни четвертого покоління». Згідно з його концепцією, майбутні конфлікти відбуватимуться на чотирьох рівнях: дезінформації, психологічної війни, диверсії й лише в останню чергу – у військовій сфері. Чи вже потрапила Польща в цей сценарій?
– Пожежі, пожежі. Революція має починатися з пожеж. Дуґін пройшов довгий шлях від неоязичника до ідеолога, близького до фашизму, – відповідає Вітковський.
Наприкінці постає запитання: чи ми здатні захищатися, чи, можливо, вже програли інформаційну війну, бо роками були надто пасивні?
– У мене таке враження, що ми хочемо боротися чесно з тими, хто чесної війни не веде. І це безглуздо. Я не впевнений, що ми здатні кількістю діпфейків або хвилею дезінформації перемогти Росію. Гадаю, що ні, бо ця держава не має жодних меж, які не готова переступити, – підсумовує доктор Пшемислав Вітковський.
Читати також: Некроімперіалізм – сутність сучасної Росії
