Лешек Міллер і Ґжеґож Браун. Чи російська партія в Польщі – це політична фантастика?

Чи має в Польщі шанс з’явитися російська партія? Можливо, ми просто параноїдально всюди бачимо «руку Москви»? Або ж навпаки, саме через відсутність пильності не помічаємо її зовсім? Про те, як Росія створює хаос, будує мережі впливу й фінансує пропаганду в Європі, ми розмовляємо з доктором Пшемиславом Вітковським, автором книги «Російська партія». Ми проаналізували наративи, які Кремль вважає особливо важливими над Віслою.

– У Польщі просте висловлювання «Путін – нормальний» не спрацює. Тому дезінформація тут набагато витонченіша, ніж в інших країнах ЄС, – пояснює доктор Пшемислав Вітковський, заступник директора Інституту політичної думки імені Ґабріеля Нарутовича й ад’юнкт Університету Civitas.

Російська партія: Росія – майстер хаосу

Росія вже десятиліттями не веде класичної зовнішньої політики. Це радше стратегія контрольованого хаосу, метою якої є не створення союзів, а їх руйнування.

– Кремль уже давно інвестує не в порядок, а в безлад. Чим більше конфліктів, тим легше ними керувати, – пояснює доктор Пшемислав Вітковський. Механізм простий і дієвий: створювати сумніви, розмивати відповідальність, розпалювати емоції. Так працює російська пропаганда по всьому світу.

– Гіпотетична «російська партія», Гіпотетична російська партія, або сама Росія, часто діє в такому стартап-стилі: заснуй організацію, проведи якусь акцію, покажи, що ти активний – тоді ми дамо гроші на офіс, діяльність, розвиток. Неважливо, що ти говориш – головне сіяти хаос, роз’єднувати людей. Росія перевіряє, що може спрацювати, спостерігає за різними радикальними середовищами – противниками вакцинації, зв’язку 5G, євроскептиками, антисемітами. Якщо співпраця виявляється ефективною – їх підтримують фінансово або інформаційно. Але це не означає, що це завжди надзвичайно ефективно. Є безліч невдалих проєктів, проте спроби здійснюються постійно, – пояснює співрозмовник PostPravda.Info.

Однією з ключових постатей у системі російської дезінформації є Владислав Сурков – радник Путіна, колишній віцепрем’єр РФ, який протягом років відповідав, зокрема, за підтримку націоналістичних рухів в Україні, й водночас – за створення проросійських сепаратистських угруповань на Донбасі. Парадокс? Не для Москви.

– Росія ніколи не говорить одним голосом. Вона вміє одночасно фінансувати радикалів як лівих, так і правих, релігійних фундаменталістів і крайніх лібералів – аби лише послабити єдність Заходу. Йдеться про конфлікт, – наголошує Вітковський.

– Росія на початку 1990-х, після розпаду Радянського Союзу, почала шукати союзників там, де могла їх знайти. Адже не було так, що всі прагнули співпраці з Москвою. Тож вона шукала серед «сиріт» комуністичних рухів – у середовищі антиревізіоністів, сталіністів, а також серед націоналістів, ультраконсерваторів, монархістів, релігійних фундаменталістів. Це були маргінальні рухи. Логіка була проста: «вони – проти, отже, ми можемо ними скористатися».

Варто додати, що у своїх країнах ці люди перебували на маргінесі, а коли приїжджали до Росії, могли відчути себе надзвичайно важливими персонами. І так відбувається й нині. У себе вдома – це купка диваків, а в Кремлі вони зустрічаються з речницею уряду Марією Захаровою чи міністром закордонних справ Сергієм Лавровим, – описує доктор Пшемислав Вітковський.

За словами автора книжки «Російська партія», попередні операції Владислава Суркова охоплювали всю Європу. Мільйони доларів надходили до медіа, аналітичних центрів і вебсайтів, які під прикриттям «свободи слова» поширювали російські наративи. Ще до 2022 року багато з них діяли майже безперешкодно, повторюючи тези про «другий бік конфлікту», «об’єктивний погляд» і «необхідність діалогу з Росією».

– Саме ця мова й знівелювала агресію. Ми забули, що війна в Україні не почалася сама собою – її хтось спланував. І цим кимось був Кремль, – наголошує доктор Вітковський.

– Довгий час така риторика нав’язувалася щодо України: нібито це країна, яка не здатна сама собою керувати. Корупція, хаос, «навіщо вона взагалі існує», – це, мовляв, просто новоутворення після розпаду СРСР.

Російська партія в Польщі. Це міф?

Сліди московських грошей ведуть і до Польщі. Доктор Пшемислав Вітковський називає імена політиків, які могли співпрацювати з російськими структурами впливу.

– Це не маргінальні постаті. Це люди, які мають доступ до медіа, формують наративи, що відгукуються в суспільстві. Саме це і є «російська партія» – неформальна, але дієва, – підкреслює автор.

– Є докази або принаймні непрямі відомості, що щось подібне відбувалося. Є конкретні суми, які отримують окремі політики – італійські, французькі чи польські – за поширення певних наративів. Це гроші, які вони можуть отримати навіть одноразово – лише за те, що щось скажуть, натякнуть чи спровокують якусь подію. Раніше ці кошти передавалися, наприклад, під час поїздок. Можна було поїхати до Латвії чи Естонії й отримати кілька кілограмів грошей у пакеті. Сьогодні цього вже майже немає – тепер це радше біткоїни. Не повністю, але значною мірою, бо це більш анонімно. Організація антиукраїнської демонстрації у 2014–2015 роках коштувала майже 1500 євро. Це суми, до яких мені вдалося дістатися, – розповідає доктор Пшемислав Вітковський.

– Були групи угорців, які за подібні, незначні для Росії кошти організовували диверсійні акції в Україні, перекладаючи провину на самих українців. Це стало відомо. А скільки було операцій, про які ми нічого не знаємо – це число неможливо порахувати. Для таких завдань часто залучають кримінальників або колишніх в’язнів, адже класична агентура, яку розробляють європейські контррозвідки, уже не працює, – додає експерт.

Польські наративи, що сприяють Кремлю

Росія роками використовує одні й ті самі пропагандистські схеми. У Польщі, як зазначає доктор Вітковський, Кремль підтримує антиукраїнські, антисемітські та антиєвропейські наративи.

– Ворог має багато облич: іноді це єврей, іноді українець, німець чи Брюссель. Але суть завжди одна – розділити суспільство. Бо поділеним суспільством легше керувати, – зауважує дослідник.

Невипадково після 2014 року – після анексії Криму – російські спецслужби почали активно відкопувати тему волинської трагедії. У директивах ФСБ збереглися навіть інструкції, як саме розігрувати тему Волині в Польщі, щоб розпалювати емоції та недовіру до Києва.

Тому коли колишній прем’єр Лешек Міллер говорить про українських націоналістів і питання Волині, а потім додає, що його невістка – українка і що він їсть український борщ, – це щонайменше повинно нас насторожити. Адже це може бути класичний приклад стратегії розмиття меседжу й перенесення уваги на другорядні теми.

– Це механізми, запозичені з російського підручника пропаганди, – каже Вітковський.

Олександр Дуґін та ідеологія психологічної війни. «Російська партія» та її цілі

У тлі російських операцій з’являється також Олександр Дуґін – російський ідеолог неоімперіалізму та теоретик так званої «війни четвертого покоління». Згідно з його концепцією, майбутні конфлікти відбуватимуться на чотирьох рівнях: дезінформації, психологічної війни, диверсії й лише в останню чергу – у військовій сфері. Чи вже потрапила Польща в цей сценарій?

– Пожежі, пожежі. Революція має починатися з пожеж. Дуґін пройшов довгий шлях від неоязичника до ідеолога, близького до фашизму, – відповідає Вітковський.

Наприкінці постає запитання: чи ми здатні захищатися, чи, можливо, вже програли інформаційну війну, бо роками були надто пасивні?

– У мене таке враження, що ми хочемо боротися чесно з тими, хто чесної війни не веде. І це безглуздо. Я не впевнений, що ми здатні кількістю діпфейків або хвилею дезінформації перемогти Росію. Гадаю, що ні, бо ця держава не має жодних меж, які не готова переступити, – підсумовує доктор Пшемислав Вітковський.

Читати також: Некроімперіалізм – сутність сучасної Росії

Найважливіше цього тижня

У Кремлі побоюються, що Захід намагається розколоти Росію. Якби тільки! [ДУМКА]

Міністр закордонних справ Росії, відомий своїм кам'яним обличчям, стає параноїком. Сергій Лавров вважає, що «зараз майже 50 країн намагаються розділити Росію». Захід – найлютіший ворог Кремля.

Маленька Естонія більше не боїться російського ведмедя [ДУМКА]

Естонія сміливо заявляє, що більше не боїться Росії. Невелика європейська країна вжила низку заходів, щоб зменшити загрозу і підвищити свою безпеку. Зокрема, Естонія значно збільшила витрати на оборону і модернізувала свої збройні сили. 

Візит Моді: Чому політика нейтральності Індії обурює українців?

Реакція на візит Нарендри Моді до Києва в українському суспільстві дуже суперечлива, як суперечлива сама позиція Індії щодо війни Росії проти України.

Литва надає велику допомогу Україні. «З Росією неможливо домовитися»

Литва взяла на себе зобов'язання, що її щорічна допомога Україні становитиме щонайменше 0,25% ВВП. Не тільки держава, а й литовське суспільство бере участь у цьому і відіграє ключову роль у наданні підтримки.

Зірка польсько волейболу про життя біля кордону з Росією

До 2022 року життя Дмитра Сторожилова нагадувало ідеально спланований сценарій. Він - професійний волейболіст, якому вдалося з маленького українського міста Суми пробитися у топовий польський волейбольний чемпіонат. Зараз Дмитро живе поблизу кордону з Росією в місті Суми, яке регулярно потрапляє під обстріли важкого озброєння. Для Пост Правди екс-гравець польського волейбольного клубу “Бульсько-Бяла”  дав велике інтерв'ю та розповів про  відносини з росіянами та ігри за клуб з Білгорода, спортивну кар'єру в Польщі та нинішнє життя в Сумах.

Ідеологічний концепт російської культури у світлі війни: що нам із цим робити?

Як нам сьогодні ставитися до російської культури в умовах війни, яку Росія веде проти України?

Трамп стверджує, що Зеленський має 4% підтримки. Президент України – що США стали жертвою російської дезінформації

Чи можливі вибори в Україні? Їх якнайшвидшого проведення хотів би президент США Дональд Трамп. Він вважає, що підтримка лідера України різко впала. Володимир Зеленський відповідає, що Трамп став жертвою російської дезінформації.

Сіверськ падає. Росіяни вже в місті. Фронт хитається, а Дональд Трамп хвалиться, що не допомагає

Сіверськ на сході Донбасу переходить до рук росіян, яким вдалося увійти до центру міста, за яке бої точилися кілька років. Тим часом американський президент похвалився, що його країна не лише більше не витрачає грошей на допомогу Україні, а й заробляє на поставках зброї.

Український макіавеллізм, або кому служить війна у 2025 році? Усі теорії змови [РЕПОРТАЖ]

Війна в Україні – це спосіб зменшити кількість вуглекислого газу на Землі або винищення людей, що не вдалося під час пандемії Covid-19? Емілія Сулек поїхала до України й зібрала різні конспірологічні теорії щодо агресії Росії проти України.

Примусова русифікація окупованих територій України. Путін оголосив десятирічний план

Путін оголосив десятирічний план, який де-факто означає, що проводитиметься примусова та насильницька русифікація окупованих територій України.

Ким є Андрій Єрмак – керівник Офісу президента, і чи має Україна шанс перемогти корупцію? [ЗВІТ]

На світанку 28 листопада до помешкання неформально другої особи в державі – мається на увазі Андрій Єрмак – заходять співробітники НАБУ та САП, спеціальні слідчі, які борються з гниллю, що давно роз’їдає Україну, тобто з корупцією, впливом олігархів та іншими формами зіпсуття. Адже corruptio з латини означає саме зіпсуття.

«Мирний план» Трампа – це крок до миру в Україні чи етап війни Росії із Заходом дипломатичними методами?

Перманентна війна із Заходом перетворилася на національну ідею Росії. Путін боїться завершення війни й обговорення чергового «мирного плану» сприймає як продовження війни дипломатичними методами. Підтримавши оприлюднений минулого тижня «мирний план» Трампа, він насправді розраховує перекласти відповідальність за його провал на Україну та Європу і продовжити військову агресію.

Генерал-майор Кшиштоф Нолберт для PostPravda.Info: Атлантизм, тобто нові виклики – ті самі цінності

Атлантизм і його нові виклики передбачають узгодження глобальної економіки з урахуванням взаємного впливу й обмежень з глобалізованою і часто надмірно взаємопов'язаною системою, враховуючи також національні інтереси багатьох держав. Які надії й ризики з цим пов'язані? У чому полягають труднощі співпраці?

Повʼязані статті