Африка вже давно є для Кремля важливим полем для розширення російського впливу у світі. Москва одночасно використовує там військових, найманців, медіа та дипломатію, але також розвиває й значно менш помітний інструмент впливу – мережу Російської православної церкви. Наприкінці серпня митрополит Каїрський і Північноафриканський, патріарший екзарх Африки Костянтин відвідав Кенію, де зустрічався з представниками місцевих церковних структур і освятив храм у населеному пункті Ньябігеге. Що стоїть за цими, на перший погляд, безневинними діями?
- Тривалі зв’язки Росії з Африкою послабилися після падіння комунізму, коли країна звернулася до Заходу. Континент знову опинився в центрі уваги після анексії Путіним Криму 2014 року та погіршення відносин зі США і Європою.
- Створений у грудні 2021 року Московський екзархат виник після того, як традиційний для Африки Олександрійський православний патріархат визнав незалежну Православну церкву України, що спричинило суперечку між Москвою та Александрійським патріархатом.
- – Однак після того, як Московська церква зміцнить свої позиції в Африці, такі мережі не залишатимуться лише релігійними. Вплив, який вони накопичують, створює можливості для формування поглядів, цінностей і політичного вибору місцевих суспільств, – говорить Юрій Токар, посол України в Кенії, у розмові з PostPravda.Info.
- Тут ви можете підтримати нашу роботу.
Африка і духовний колоніалізм Москви
На початку 2025 року Російський Африканський екзархат заявляв про близько 350 парафій у 34 державах і понад 260 священнослужителів, більшість із яких становлять африканці. І все це сталося менш ніж за три роки, адже ще 2022 року Московська церква діяла лише у чотирьох країнах. Зокрема, сьогодні вже понад 100 священнослужителів працюють у Кенії. Експансія триває й у 2026 році. Росія вербує місцевих священників і відправляє африканських студентів до російських духовних семінарій. У червні 2026 року було висвячено ще п’ятьох священнослужителів із Кенії, Малаві, Уганди та Зімбабве, які проходили богословську підготовку в Москві.
Під час своєї двотижневої серпневої поїздки екзарх Костянтин очолював богослужіння в парафіях дев’яти деканатів по всій Кенії. Він здійснив чин освячення трьох церков у округах (деканатах) Віхіга, Нанді та Мігорі, а також освятив наріжні камені під будівництво шести майбутніх храмів і нової школи. Було освячено два джерела з чистою водою, перевірено перебіг будівництва ще чотирьох церков, а також стан уже завершених будівель сиротинця та кількох шкіл. Крім того, в окрузі Ньєрі митрополит Костянтин відвідав будівельний майданчик першої клініки Патріаршого екзархату Африки. Проєкт реалізується за підтримки Фонду підтримки християнської культури та спадщини і, як зазначається в офіційному повідомленні Екзархату, «ознаменовує початок діяльності Російської православної церкви у сфері охорони здоров’я на африканському континенті».
Під час перебування в Кенії Константін висвятив чергового кандидата з Кот-д’Івуару на диякона та священника, прийняв священника з Александрійської православної церкви до Російської православної церкви, здійснив таїнство хрещення для двадцяти місцевих жителів і прийняв ще п’ятьох осіб у православ’я.
У всіх округах (деканатах) митрополит Константін організовував душпастирські зустрічі та співбесіди з кандидатами на навчання в духовних семінаріях, а також передавав парафіям ікони й богослужбове начиння. Усі голови округів (декани) в Кенії отримали в подарунок мотоцикли, корів та офісне обладнання, які мали допомогти їм у душпастирській та повсякденній роботі.
Російські православні церкви в Південно-Африканській Республіці, своєю чергою, переважно формуються з представників африканерських громад, консервативні цінності яких приваблюють частину цієї спільноти. Водночас вони намагаються розширити свої лави, пропонуючи місійні програми сільським та чорношкірим громадам. На думку Тома Саузерна, директора зі спеціальних проєктів британського Центру інформаційної стійкості, ця експансія має на меті «спробу втягнути більше країн у свою орбіту. Це схоже на духовний колоніалізм», – зазначає фахівець, якого цитує Bloomberg.
– Досвід України показує, що Російську православну церкву вже не можна розглядати лише як релігійну інституцію, що діє незалежно від держави. Вона стала невід’ємною частиною політичної та ідеологічної машини Росії, – заявив своєю чергою посол України в Кенії Юрій Токар в інтерв’ю PostPravda.Info.
Африка – у центрі уваги Путіна
Нещодавно Володимир Путін створив департамент, завданням якого буде координація взаємодії та політики Росії з державами, обраними Кремлем. Буде також створено спеціальну групу, яка опікуватиметься політикою щодо Африки, повідомляв Bloomberg у лютому 2026 року.
Помітний також акцент на мовних і культурних питаннях. Росія відкрила по всьому континенту сім Російських домів і планує відкривати нові, зокрема в Намібії. Російську мову запроваджують як офіційну мову навчання в таких містах, як Абіджан у Кот-д’Івуарі та Хараре в Зімбабве. У 2024 році фонд, очолюваний донькою Путіна Катєріною Тихоновою, допоміг створити освітню програму в Університеті Шейха Анта Діопа в Дакарі (Сенегал), щоб сприяти вивченню російської мови.
Понад 32 000 студентів з Африки нині навчаються в російських університетах, про що офіційно повідомив у грудні 2025 року міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров. Від 2020 року кількість російських стипендій, які надають на африканському континенті, зросла майже втричі – до понад 5300 місць. Росія йде шляхом СРСР, який також за допомогою освіти залучав до себе багатьох африканських лідерів. Наприклад, посольство Росії в Південно-Африканській Республіці допомагає охочим виїхати на навчання до московського Університету «Синергія». Це найбільший приватний університет Росії.
Мобілізація до війни проти України
Зі звітів Європейського парламенту щодо експансії Росії в Африці випливає, що Москва має угоди про військове співробітництво з 43 африканськими країнами та є ключовим постачальником зброї на континент. Парамілітарні підрозділи Групи Вагнера воювали з повстанцями в таких країнах, як Малі, хоча зрештою це формування було офіційно розформоване і включене до складу урядового Африканського корпусу.
Компанії, пов’язані з групою «Вагнера», мають контракти у сфері безпеки по всьому континенту. Вони також залучені до діяльності нафтових компаній і видобутку золота. «Африканські країни мають величезний економічний і людський потенціал та відіграють дедалі важливішу роль у світовій політиці», – заявив Путін у промові, виголошеній на пленарному засіданні Форуму партнерства «Росія – Африка» в Каїрі в грудні 2025 року.
Сєрґєй Лавров під час цього ж заходу повідомив, що Росія планує до кінця 2026 року відкрити торговельні представництва у 15 африканських країнах. У січні російський військовий корабель взяв участь у морських навчаннях біля узбережжя Південно-Африканської Республіки разом із військовими кораблями Китаю, Ірану та Об’єднаних Арабських Еміратів. Тоді російське посольство заявляло, що навчання були зосереджені на питаннях морської безпеки.
Інформація, дезінформація, пропаганда та вплив
До цих жорстких заходів, так званої hard power, додаються й м’які інструменти – soft power. Російське державне інформаційне агентство Sputnik наймає південноафриканських журналістів і планує відкрити офіс у цій країні у 2026 році. Після Ефіопії це буде другий офіс пропагандистського рупора Кремля в Африці. «Нашою головною метою, як завжди, є забезпечення альтернативного джерела інформації», – заявив Віктор Анохін в інтерв’ю Bloomberg. Саме він має створювати структуру «Супутника» в Африці. Анохін народився в Південно-Африканській Республіці, а згодом поїхав до Російської Федерації, де навчався в Московському державному лінгвістичному університеті. Про себе він каже, що його інтереси зосереджені на справжній африканській ідентичності в сучасній політиці та африканській культурі як способі протистояння глобальному неоліберальному порядку денному.
Російська пропаганда називає встановлення контрольованих Кремлем медіа в Африці «збалансованою пропозицією». Водночас, як випливає, зокрема, зі звітів Європейської ради з міжнародних відносин, Росія фінансувала дезінформаційні кампанії та розпалювала нестабільність в охоплених конфліктами африканських країнах.
Росію також звинувачують у використанні жителів багатьох африканських країн для підтримки воєнних дій в Україні. Про вербування до російської армії в Африці Кремлем ми також писали в PostPravda.Info.
Читати також: Інформаційна війна Росії в Африці: африканці йдуть воювати проти України
Однією з таких рекрутингових агенцій була «Алабуга Старт» у Татарстані. Вона пропонувала роботу у сфері готельного бізнесу та будівництва тисячам африканських жінок віком від 18 до 22 років. Водночас американський Інститут науки і міжнародної безпеки (ISIS) у своїх звітах повідомляє, що більшість жінок зрештою потрапляли на заводи з виробництва військового обладнання на території Російської Федерації.
За оцінками України, на полі бою на боці Росії воюють понад 1400 африканців. У листопаді міністр закордонних справ Кенії повідомив, що щонайменше 200 кенійців були завербовані до російської армії. У звіті, опублікованому незалежною дослідницькою групою All Eyes on Wagner, зазначається, що Росія завербувала людей майже з 35 африканських країн. У звіті також наведено імена близько 300 підтверджених африканців, які загинули, воюючи на боці Росії.
Читайте також: Найпоширенішим ім’ям серед загиблих за Путіна є Мохамед, а владу на Кремлі захищають «преторіанці» [АНАЛІЗ]
У Південно-Африканській Республіці, де участь у бойових діях на боці іноземної армії або її підтримка є кримінальним правопорушенням, поліція переслідує доньку колишнього президента Джейкоба Зуми через підозру в сприянні вербуванню майже 20 чоловіків до російської армії. Вона запевняла їх, що вони їдуть на курси підготовки охоронців. Південно-Африканська Республіка, Кенія та Ботсвана проводять низку розслідувань щодо участі своїх громадян у бойових діях на боці Росії.
Розслідування, проведене у вересні 2024 року Фондом Джеймстауна (Jamestown Foundation), показало, що африканських студентів, які приїхали до Росії в межах програм, пов’язаних із Російською православною церквою, також вербували до складу Збройних сил Російської Федерації – хоча спочатку вони приїжджали на навчання за релігійними програмами або для роботи в будівельній галузі. У звіті зазначається, що серед російських військових на окупованих територіях України було ідентифіковано студентів, зокрема, з Кенії, Бурунді, Камеруну, Мадагаскару та Уганди. Посол України в Кенії наголошує, що московська церква допомагає легітимізувати війну Росії проти України. «Релігія під диктування Москви посилює державні наративи Росії за кордоном і дедалі частіше слугує додатковим каналом впливу поряд із дипломатією, політикою та інформацією», – вважає Юрій Токар.
Африканський екзархат натомість стверджує, що не вербує жителів Африки на військову службу, і відкидає звинувачення в тому, що його духовенство заохочує людей вирушати на фронт. Церква наполягає, що її місія в Африці має виключно релігійний характер. Однак з’являються відеозаписи, на яких священники моляться за російських військовослужбовців, а також за Африканський корпус чи приватне формування «Вагнер» в Західній Африці. На думку газети The EastAfrican, це свідчить про тісну співпрацю між військовими та церквою.
Юрій Токар також згадує про інший важливий аспект російської експансії в Африці. «Африка – це 54 держави й 54 голоси на міжнародній арені, зокрема в ООН. До того ж це величезні природні ресурси, економіки, що швидко зростають, молода демографічна структура та дедалі більша політична вага. Для Москви це означає не лише доступ до сировини, нових ринків і партнерів, а й можливість долати міжнародну ізоляцію завдяки десяткам двосторонніх відносин і формуванню стійкої мережі впливу», – розповів український посол в інтерв’ю PostPravda.Info.
Тому, на його думку, йдеться не лише про класичну пропаганду, яку транслюють із Москви до Африки. Дедалі частіше йдеться про формування посередників – місцевих священнослужителів, учителів, студентів, журналістів, інфлюенсерів у соціальних мережах чи лідерів громад, – які з часом самі стають носіями російських наративів. «І саме це є найбільш характерною рисою російської моделі. Не сам факт використання м’якої сили, адже це роблять усі держави, а спосіб, у який Москва поєднує різні канали впливу, взаємно їх посилює та поступово закріплює на місцевому рівні. У результаті повідомлення вже не обов’язково має безпосередньо надходити з Росії. Його може повторювати місцевий священнослужитель, випускник російського університету, експерт, журналіст, інфлюенсер чи лідер громади. І тоді воно перестає виглядати як російська пропаганда – натомість починає функціонувати як частина місцевої суспільної дискусії. Саме це робить таку модель значно стійкішою та складнішою для розпізнавання», – додає Юрій Токар.
