Коли Володимир Путін приймав парад Перемоги у Москві, у повітрі витало іронічне послання, і не одне. Крім загрози атаки українських дронів по столиці ще була небезпека відкрити світові простий факт – російська військова міць лише міраж. Демонстрація сучасної російської вогневої сили та заклики згуртуватися приховують той факт, що «спеціальна військова операція» Путіна в Україні обернулася поразкою. Факти демонструють, що Росія є регіональним, а чи не глобальним гравцем. Барак Обама схарактеризував російське вторгнення в Україну у 2014 році як дію «не сили, а слабкості». Здається, його слова виявилися пророчими.
День Перемоги, корупція і варварство
З самого початку російську війну супроводжувала некомпетентність, дезорганізація, корупція, зарозумілість та жорстокість. Надмірно розтягнуті лінії постачання, нестача ресурсів, недостатня ситуаційна обізнаність і дефіцит матеріального забезпечення, слабке тактичне планування, неефективні системи командування та контролю, а також низька бойова готовність і моральний дух військ призвели до понад 800 000 втрат серед особового складу.
Клептократія, що процвітала до війни, набула мілітаризованого характеру. Активи іноземних компаній, що виходять із російського ринку, перерозподіляються на користь бізнес-еліт, пов’язаних із Кремлем. Російські еліти використовують зростання оборонних витрат, які поглинають 40% федерального бюджету. Санкції спричинили політику імпортозаміщення та створили нові ринкові можливості для вітчизняних підприємств. Субсидії й протекціоністське законодавство вивели корупцію та орієнтовану на ренту поведінку на новий рівень.
Ціна участі в новому економічному порядку – лояльність. Тих, хто чинить опір, переслідують за сфабрикованими кримінальними справами, позбавляють майна, а подеколи й чогось гіршого. Уже на початку 2022 року почали фіксувати випадки так званого «синдрому раптової російської смерті». Олігархи, які критикували війну або розголошували державну таємницю, помирали за обставин, які визнавалися підозрілими. Чи були це вбивства, чи просто збіги – остаточно не встановлено. Але сам посил виявився достатнім, щоб придушити спротив і змусити залишки бізнес-еліти до покори.
День Перемоги й «спеціальна військова операція»
Ціною для російського суспільства є погіршення економічного становища. Попри фінансові вливання в субсидування стратегічних секторів, необхідних для ведення війни, а також премії в оборонній промисловості та армії, над країною навис день макроекономічного розрахунку. Хоча надлишок готівки стає помітним, російська робоча сила та валютні резерви скоротилися. Ціни на нафту впали. Бюджетний дефіцит зріс. Рубль знецінився і залишається неконвертованим. Відсоткові ставки становлять 21–23%, а вартість грошей нівелює економічне зростання.
Парадокс ще й у тому, що надуманою метою «спеціальної військової операції» було оголошено денацифікацію України. Заради цього Путін збудував подібну економіку й суспільство, з якими колись боролося покоління його батька. Видовище, влаштоване в Москві з нагоди 80-річчя перемоги над Німеччиною і нацистським гнітом, межує з самовикриттям. За задумом і суттю, тією ж деформованою суттю режиму Гітлера, за якого війна стала центральною організуючою силою Третього рейху, зараз стає й путінська Росія. Наголос на антидемократичних та ультранаціоналістичних рухах – ще одна сполучна нитка, що єднає сьогодення з минулим.
Читати також на PostPravda.Info: Партія мертвих проти путінської Росії
День Перемоги та нацисти у сучасній Росії
Німецький націоналізм (нацизм) був замкненою економічною системою, створеною для ведення війни та розрахованою на завоювання. Він породив автаркію, що характеризувалася корупцією, примусом, експропріаціями та безжальним пограбуванням. Як і в інших фашистських економіках, йому бракувало будь-яких ґрунтовних теоретичних основ. Стюарт Вулф аналізував подібну політичну економіку як не більше ніж «серію імпровізацій, відповідей на поточні та невідкладні проблеми». Відчайдушні спроби Путіна обійти санкції, зберегти рівень життя, утримати макроекономічну стабільність і вести програну війну змусили його вдатися до тих самих фашистських економічних практик і умоглядних установок. За думкою Вулфа, Росія могла б стати ще одним прикладом дослідження фашизму.
Гітлер писав, що економічні питання – це проблеми, які можна подолати силою політичної волі. Якби Путін знав ці слова, вони, ймовірно, лунали б у нього у вухах. А якщо й не знає, то принаймні його дії й маніпуляції свідчать про те, що на практиці він керується саме такою логікою. З трибуни на Червоній площі Путін міг відчувати гордість, спостерігаючи понад 180 одиниць військової техніки, 11 500 російських і закордонних солдатів, що крокували в параді, а також проліт винищувачів. Проте, попри це видовище, жодна економіка в довгостроковій перспективі не здатна утримати військову машину.
Російське слово «держава» означає велику могутність і зобов’язання захищати батьківщину від зовнішніх загроз. Воно з’являється в першому рядку гімну Російської Федерації й прагне викликати почуття патріотизму та історичної місії. Це є протилежністю гітлерівській доктрині Lebensraum («життєвий простір»), проте обидва ці національні міфи передбачають, що контроль та репресії є серцевиною держави, а війна – умовою її існування.
Читати також на PostPravda.Info: Дивіденди миру оплачуються США. Це кінець золотої ери Європи. [АНАЛІЗ]
День Перемоги святої Росії
Перемога Радянського Союзу над Німеччиною завжди була частиною історії Росії та ментальності Кремля як обложеної фортеці. Простори країни та її витривалість, які знесилили Гітлера (і Наполеона), утверджували народ у вірі, що «Свята Русь» є незламною. Проте цього разу Росія не є жертвою вторгнення – вона сама виступає агресором, а виснаженими виявляються її економіка, державна скарбниця та сам народ.
Питання до Путіна – а також до понад двадцяти іноземних лідерів, які сиділи поряд із ним на трибуні під час Дня Перемоги 2025 року, і до всього російського народу – звучить так:
«Чи можна в глобалізованому світі утримати закриту економіку за допомогою завоювань?»
Видовище, що розгорталося на тлі кремлівських мурів, без сумніву, було джерелом гордості й натхнення для Путіна та його «державників». Але водночас – способом відвернути увагу від неприємних фактів і темних привидів минулих епох.
