Рейдерство – тобто практика примусового захоплення майна в Росії – стає дедалі поширенішим. Режим Путіна перебирає під свій контроль підприємства й активи тих, кого вважає нелояльними. В російських реаліях так зване рейдерство не є аналогом західного поняття «ворожого поглинання», а означає примусове, часто незаконне захоплення компаній із використанням державного апарату або силових структур. Розгорнутий звіт на цю тему підготували фахівці Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (Royal United Services Institute, RUSI) – найстарішого у світі аналітичного центру з питань оборони й безпеки, заснованого 1831 року першим герцогом Веллінгтоном і розташованого у Вайтголлі в Лондоні, Велика Британія. Які висновки з нього випливають?
На Заході «вороже поглинання» асоціюється з агресивною боротьбою за довіреності акціонерів чи маневрами у правліннях великих корпорацій. У Росії ж це означає значно репресивніші практики: захоплення підприємств і активів за допомогою адміністративної влади, правових маніпуляцій або прямої сили – часто за мовчазної чи відкритої підтримки держави. Це практика, що еволюціонувала разом із розвитком російської ринкової економіки. Від гангстерського капіталізму 1990-х років до дедалі більш централізованого державного капіталізму, який утвердився за правління Володимира Путіна, рейдерство стало одним з інструментів політичного контролю.
Влада і власність у сучасній Росії
Початки сучасних російських корпоративних рейдів сягають жорстоких і юридично неоднозначних приватизацій початку 1990-х років. Із крахом радянської централізовано керованої економіки права власності були слабко визначені, а механізми їх захисту – примітивні. Організована злочинність, корумповані правоохоронні органи та нові бізнес-групи змагалися за контроль над ринками. У ті роки владні ресурси використовувалися для перерозподілу приватної власності, а міцність прав власності залежала не стільки від формальних правил, скільки від індивідуальної здатності забезпечити собі «дах» від бандитів або від місцевих начальників.
Під час Путіна, як зазначається у звіті RUSI, рейдерство остаточно вкорінилося в Росії й до того ж було бюрократизоване. Сумнозвісна справа «ЮКОСу» 2004–2005 років, у межах якої було експропрійовано найбільшу російську нафтову компанію, започаткувала нову фазу: замість хаотичних сутичок суперницьких бізнес-кланів рейдерство перетворилося на керований державою процес вибіркової конфіскації навіть найцінніших активів. Послання було однозначним: права власності існують лише зі згоди Кремля. Далі відбулися тисячі дрібніших конфіскацій. Те, що колись було злочином, стало політикою, а те, що було спонтанним, – системним.
Наприкінці першого десятиліття XXI століття рейдерство стало інструментом управління, відомим кожному підприємцю. Суди й судові виконавці забезпечували юридичне прикриття тому, що по суті було примусовим перерозподілом активів на користь осіб із найвищих щаблів влади. Ця практика розмивала межу між правоохоронною діяльністю та перерозподілом власності. Протягом понад двох десятиліть вона залишалася однією з головних перешкод для інвестицій у російську економіку.
Рейдерство і воєнна економіка: доля Danone та Carlsberg
Повномасштабне вторгнення в Україну 2022 року призвело до безпрецедентного прискорення цього явища. Вихід понад тисячі західних компаній створив величезний масив «осиротілих» активів – заводів, торговельних мереж і енергетичної інфраструктури, – готових до перерозподілу. Реакцією держави стало не тимчасове управління ними, а вибіркове передання прибуткових активів лоялістам.
Одним із перших і найбільш символічних кроків стало захоплення російських дочірніх компаній Danone і Carlsberg у середині 2023 року. Обидві компанії почали згортати інвестиції в Росії та знайшли нових покупців. Натомість президентські укази передали їхні активи під «тимчасове управління» Федерального агентства з управління майном, фактично здійснивши експропріацію. Молочний бізнес Danone вартістю мільярди доларів було передано Якубу Закрієву – племінникові чеченського лідера Рамзана Кадирова, а пивоварні «Балтика», що належали Carlsberg, перейшли під контроль колишнього радника Путіна. Послання було однозначним: відтепер саме політична лояльність визначатиме, хто отримає корпоративні трофеї.
Це не були поодинокі дії. Той самий механізм застосували щодо Fortum і Uniper – фінської та німецької енергетичних компаній. Нещодавно під «спеціальний режим» контролю також потрапили активи, пов’язані з Société Générale та Raiffeisen Bank. Процес відбувався за єдиною схемою: західним компаніям блокували вихід із ринку, підприємства передавалися під державне управління, а потім тихо віддавалися «своїм» людям.
Ще промовистішим є поширення рейдів на внутрішній бізнес, коли держава почала відбирати підприємства у росіян, чиї власники мешкають за кордоном або були визнані недостатньо лояльними до Кремля. У 2023 році майно бізнесмена Дмитра Мазепіна – колись наближеного до Кремля – було конфісковано й передано державі. Того ж року розпочалися провадження проти власників великих логістичних і металургійних компаній, яких звинуватили в «безпідставному збагаченні» в період дії санкцій. Юридичні обґрунтування були надзвичайно гнучкими: суди постановили, що строки давності можна обійти шляхом повторного перегляду приватизацій 1990-х років, що на практиці означало відкриття давно завершених угод.
Показовий приклад стосувався петербурзького девелопера «Главстрой», контроль над яким після непрозорого податкового розслідування перейшов до осіб, наближених до регіональної влади. Інший випадок стосувався Групи «Смольний», яка стала жертвою процедури банкрутства та тиску з боку силових структур. У кожному з цих випадків офіційні пояснення посилалися на нібито господарські порушення, однак варто зауважити, що вигодонабувачами таких кроків були люди, пов’язані з політичним істеблішментом навколо єдиного центру влади.
Лояльність у політиці замість компетентності в бізнесі
Ця нова хвиля рейдерства не є випадковим пограбуванням, а становить перерозподіл активів, метою якого є ще тісніше прив’язати лоялістів до Кремля, що поєднав власність і лояльність в один інструмент контролю.
– Ті, хто скористався сумнівними й репресивними процесами, де-факто входять новий «бізнес-клас воєнного часу»: промисловців середнього рівня, представників регіональної влади та директорів державних корпорацій, яких державними указами підвищили до статусу власників. Їхній успіх ґрунтується не на компетентності, а на політичному становищі. У цьому контексті складається враження, що мета керівництва – сформувати новий, молодий клас бізнесменів, повністю лояльних до Кремля, – вважає доктор Ричард Конноллі, директор Центру досліджень Росії та Східної Європи Бірмінгемського університету у Великій Британії.
Як зазначає науковець, дані щодо статків мільярдерів після 2022 року підтверджують цю тенденцію: особи з тіснішими зв’язками з режимом Путіна – особливо в секторах, важливих для військового постачання, логістики та імпортозаміщення, – зафіксували стрімке зростання своїх капіталів. Натомість ті, хто зберігав політичну нейтральність або вагався, зокрема колишні помітні фігури у споживчому та технологічному секторах, зазнали відчутних втрат.
– Простіше кажучи, виживання багатьох бізнесменів залежить від союзу з Путіним та його елітами, – підсумовує Конноллі.
Те, що відрізняє сучасне рейдерство воєнного часу від пострадянських практик 1990-х років, – це рівень бюрократичної координації всього процесу. Там, де колись подібні захоплення були справою недобросовісних бізнесменів і корумпованих чиновників, тепер вони стали керованим державою механізмом управління російською економікою. Міністерство економічного розвитку, регіональні адміністрації та Федеральне агентство з управління майном діють у взаємодії з силовими структурами з метою виявлення, захоплення та перерозподілу активів, визнаних «стратегічно важливими».
Росія сформувала своєрідну систему командно-адміністративного капіталізму, яка дає змогу Кремлю винагороджувати союзників, карати дисидентів і розподіляти військово-промислові ресурси поза формальним бюджетним процесом. Оборонні конгломерати, логістичні холдинги та аграрні гіганти реорганізовуються у вертикально інтегровані кластери під політично благонадійним управлінням.
«Чеболізація» Росії, як це називають деякі аналітики, відображає моделі, спостережувані під час авторитарної модернізації Південної Кореї у 1980-х роках: конгломерати, тісно пов’язані з державою, отримують привілейований доступ до фінансування та контрактів в обмін на лояльність. Однак у випадку Росії ця модель зосереджується значно менше на економічному розвитку і значно більше – на посиленні контролю Кремля над ключовими секторами економіки. У цьому сенсі її мета – забезпечення політичного контролю, а не підвищення економічної ефективності.
Воєнний бум у Росії послабився через західні санкції
Воєнний бум, який здивував багатьох спостерігачів і був зумовлений військовими витратами, імпортозаміщенням та фіскальними стимулами, протягом останнього року послабився. В результаті організований державою посилений перерозподіл активів частково слугував засобом поповнення доходів на тлі скорочення бюджетних надходжень. Водночас фіскальний буфер тане разом з уповільненням економічного зростання, падінням доходів від нафти та розширенням санкцій.
У таких умовах рейдерство навряд чи ослабне – навпаки, воно, ймовірно, мутуватиме. З уповільненням економічного зростання боротьба за решту прибуткових активів лише загострюватиметься. Жертвою може стати будь-хто. Компанії, які раніше були захищені політичною нейтральністю або місцевим впливом, можуть опинитися під ударом, оскільки держава шукатиме нові трофеї, щоб компенсувати спад зростання. Найімовірніше, цей тренд розвиватиметься в трьох напрямах:
- подальше захоплення «непатріотичних» вітчизняних компаній, зокрема тих, чиї іноземні акціонери або топменеджмент проживають за кордоном;
- розширене застосування указів про «тимчасове управління» з метою захоплення активів під приводом дотримання санкцій;
- тиск на регіональні еліти з вимогою «передавати» підприємства державним або наближеним до держави конгломератам в обмін на політичний захист.
– Ця логіка є самопідживлювальною. Кожен новий перерозподіл поглиблює зв’язок між власністю та лояльністю. Підхід Кремля, схоже, має на меті гарантувати, що добробут еліт і виживання режиму залишатимуться нерозривно пов’язаними. У цьому процесі ринкова конкуренція та приватна ініціатива дедалі більше підпорядковуються вимогам війни проти України та політичної консолідації, – пояснює науковець з Бірмінгемського університету.
Економіка покори
Повернення рейдерства як ключового елемента російської воєнної економіки підкреслює обмеженість її трансформації з 1991 року. Перехід від кримінальних захоплень до бюрократизованих нападів свідчить не про прогрес, а про адаптацію. Під час Путіна і протягом злочинної війни Росії проти України змінилися інструменти – податкові перевірки замість найманих бандитів, президентські укази замість замовних убивств, – але кінцева функція залишилася незмінною: забезпечити, щоб економічна влада випливала з влади політичної.
Ця модель може зберігатися доти, доки воєнна економіка зростає, а зовнішня ізоляція створює можливості для збагачення «внутрішніх» гравців. Однак зі сповільненням темпів зростання дефіцит зробить політику перерозподілу власності грою з нульовою сумою. У результаті наступна фаза рейдерства не лише призведе до перерозподілу активів, а й наново окреслить межі самої лояльності. Ті, хто від 2022 року послідовно йшов за Кремлем, будуть винагороджені. Ті ж, хто вагався, – бізнесмени, які зволікали з публічними заявами підтримки або тихо виводили активи за кордон, – стануть вразливими до цього процесу, щоб утримати свої статки.
– У цьому сенсі система є водночас стійкою й крихкою. Стійкою – бо поєднує матеріальні інтереси еліт із політичним проєктом держави. Крихкою – бо не залишає автономної економічної бази поза цим проєктом. Мірою того як власність стає інструментом управління, а не результатом ринкового обміну, кожна криза чи бюджетний дефіцит провокуватимуть новий раунд рейдерських захоплень, ще більше послаблюючи й без того слабке верховенство права серед російських еліт, – пояснює фахівець RUSI.
Через три десятиліття після краху централізованого планування російська ринкова економіка й далі спирається на той самий принцип умовних прав власності. Рейдерство, яке спочатку було проявом беззаконня, перетворилося на метод управління. Ба більше, в країні, зануреній у війну, межа між патріотизмом і експропріацією «нелояльних» стала небезпечно тонкою.
