Війна в Україні – це не лише лінія фронту, ракетні обстріли, людські жертви й втрата техніки, а ще й те, про що сьогодні трохи менше думають і говорять – енергетична, екологічна і природоохоронна катастрофа. І це у контексті переговорів щодо вступу України до Європейського Союзу матиме величезне значення, хоча сьогодні мало хто це усвідомлює.
Війна в Україні – це екологічна катастрофа
З 2014 року триває прогресуюча екологічна деградація Донбасу. Вугільні шахти, коксохімічні й хімічні заводи, які на той час вже перебували під окупацією, становили смертельну загрозу для місцевих жителів і земель протягом десятиліття. З початком повномасштабної агресії Росії в Україні ситуація лише погіршилася. І не лише на Донбасі.
– Росія несе пряму відповідальність за екологічну ситуацію в Україні. Подивіться, що відбувається в нашій країні? Вони зруйнували Каховську дамбу (червень 2023 року – ред.). Я особисто був у Херсоні, бачив затоплені території, а потім в Одесі бачив туші тварин або дахи будинків, що плавають у морі. Це абсолютна екологічна катастрофа, – розповідає PostPravda.Info одеський депутат Верховної Ради України Олексій Гончаренко. Руйнування дамби на Дніпрі в Новій Каховці у 2023 році показало, що для Путіна більше немає червоної лінії. І якщо хтось обманював себе, вважаючи, що «цього Путін точно не зробить», то після атаки на Каховську ГЭС він має розпрощатися з ілюзіями.
– А як росіяни знищили наш заповідник – біосферний заповідник «Асканія-Нова» в Херсонській області? Вони вбили тварин, а тих, кого не вбили, вивезли в окупований Крим. А що відбувається з лісами Луганської області? А у Харківській області? Вони випалені. Дерева знищені. А Маріуполь? А «Азовсталь»? А бомбардування заводів, нафтобаз. Це просто катастрофа для нашої екології, – продовжує Гончаренко.
– Минулого року я бачив оцінки збитків від Міністерства охорони довкілля. Вони склали понад 2 трильйони гривень, або 55,6 мільярда євро. А цього року ця цифра ще більша. По суті, Росія здійснює екоцид. Окрім того, що Росія знищує українців, тому що ми українці, вона також знищує нашу природу. Звісно, нам доведеться розв’язувати цю проблему. Але перш за все, щоб покращити екологічну ситуацію в Україні, ми повинні зупинити Росію. Вона винна в тому, що екологія величезної європейської країни падає в прірву, – додає він.
Польські експерти погоджуються з тим, що Росія сприяє екологічній катастрофі в Україні, але наголошують, що це також буде однією з «козирів» Києва на переговорах з Брюсселем. Адже і кліматичні, і енергетичні питання будуть одними з найважливіших тем, що визначатимуть майбутнє членство України в Європейському Союзі.
– Поки йде війна, це нікого не хвилює, і це правильно. Відтоді, як Україна отримала статус кандидата на членство в ЄС, Європейська Комісія більш систематично стежить за її прогресом у майбутніх переговорах. Наразі опубліковано два звіти. У розділі «Навколишнє середовище та зміна клімату» йдеться, що Київ досяг порівняно непоганого прогресу. Про це свідчать маловідомі правові зміни, пов’язані з управлінням стічними водами або переробленням відходів. Звісно, екологічні питання є і в інших розділах, таких як енергетика, сільське господарство або транспорт. Зміни – це одне, а практика – зовсім інше. Візьмемо, наприклад, національні парки, які на папері складають майже два відсотки площі України, що вдвічі більше, ніж у Польщі. Проте є багато скандалів, таких як незаконна вирубка лісу на заповідних територіях. На Волині роками нелегально видобували бурштин, там господарювали банди з важким озброєнням, як у Мексиці, – розповідає в інтерв’ю PostPravda.Info Міхал Потоцький, журналіст “Dziennik Gazeta Prawna”, експерт зі східних справ і співавтор нашої книги «Чорне золото. Вугільні війни на Донбасі».
– Перетворення затримується пострадянською спадщиною, в тому числі важкою промисловістю. Парадоксально, але важкі військові пошкодження промислових підприємств у Маріуполі (Азовсталь, ММК ім. Ілліча) чи Авдіївці зробили свою справу. Ось тільки незалежних досліджень, які могли б точно описати, який саме вплив вони мали на довкілля на окупованих територіях, насправді немає, оскільки окупанти нікого туди не пускають, – додає він. На його думку, війна стала каталізатором зеленого переходу в Україні, оскільки старі молохи були зруйновані, а ті, що будуються, ведуть до примусової декарбонізації України.
– Ноу-хау у будівництві відновлюваних джерел енергії, що раніше розроблені олігархічним бізнесом, дають результати. Атаки на вітряки не настільки ефективні для агресора, як атаки на вугільні електростанції, – зазначає Потоцький. Однак він визнає, що війна стане для України аргументом, щоб змусити Європейський Союз продовжити перехідні періоди в певних розділах, включно з саме енергетикою і кліматом.
– Втім, в Україні, схоже, не до кінця розуміють, про що йдуть переговори з ЄС. Це не переговори між двома сторонами для пошуку компромісу, а таке прийняття обов’язкових правил, де предметом переговорів можуть бути лише перехідні процеси. Про те, що Україна буде готова до членства через два роки, як це часом можна почути у Києві, можна забути. Молдова, яка є набагато менш проблемною з погляду Брюсселя, говорить про готовність у 2030 році, і це все ще вважається дуже амбітною метою, – підсумовує Міхал Потоцький.
Що стосується енергетичних питань, його думку поділяє Мачей Заневич, експерт аналітичного центру Forum Energii. – Для України дуже важливою є синхронізація з енергетикою так званої континентальної Європи та ЄС, оскільки сьогодні імпорт є другим джерелом енергії для нашого східного сусіда. Але насправді Україну рятує атомна енергетика, бо якби в неї був такий енергобаланс, як у Польщі, вона б уже давно залишилася без електрики. І це також важливо з погляду екологічних проблем і карбонізації економіки. Зруйновані джерела відновлюваної енергії, звісно, можна відновити швидше і легше, ніж наслідки руйнування греблі Каховської ГЕС, й це вже проблема не тільки енергетики, а й екології, – коментує Заневич для PostPravda.Info.
– Російське вторгнення зупинило найбільшу в Європі атомну електростанцію потужністю 6 ГВт, Запорізьку атомну електростанцію в Енергодарі, яка окупована. Проте українська система справляється, в основному внаслідок зниження споживання, яке до війни перевищувало 20 ГВт, а зараз становить майже 12 ГВт на піку. Чи стане ядерна енергетика головним чинником у переговорах з ЄС? Я не знаю, бо багато реакторів застарілі, вони потребують капітального ремонту, а вугільні станції не відповідають жодним стандартам. Але напевно українці наполягатимуть на кліматичних та енергетичних послабленнях, розігруючи воєнну карту в переговорах, – додає він, звертаючи увагу на те, що неможливо говорити про клімат і скорочення викидів, коли горять ліси від ворожих бомб і ракет.
Заковика в тому, що важко передбачити, чи буде Єврокомісія щось з цим робити. Те, що відбувається з 24 лютого 2022 року – це одне. Однак важливо пам’ятати про прогресуючу деградацію довкілля в Україні з 2014 року. Шахти та інші промислові підприємства Донбасу у зоні російської окупації не відповідали жодним стандартам. Тим паче їм не відповідає стан зупинених, точніше, занедбаних підприємств. У червні 2021 року я знову поїхав на шахту «Золоте» в Луганській області, яка розташована майже за 800 м від тодішньої лінії фронту. Річка, що протікала неподалік, набула красивого іржавого кольору, який на заході сонця ідеально поєднувався з териконами. Заковика в тому, що в ній, ймовірно, була вся періодична таблиця Менделєєва (що, втім, не досліджено) через воду, що стікала з сусідніх шахт, покинутих ворогом на окупованій частині району. Сьогодні екологи б’ють на сполох, зокрема, на півночі країни, де вже відомо, що річка Сейм, яка протікає через Чернігівську і Сумську області, зазнала забруднення внаслідок бойових дій.
Екологічна катастрофа в Україні
– Досі ніхто не зміг оцінити, якої екологічної шкоди було завдано лише на Донбасі через неналежну експлуатацію шахт і промислових підприємств на територіях, що вже понад десять років перебувають під окупацією. Також немає надійної інформації про те, як знищення «Азовсталі» вплинуло на забруднення Азовського моря, оскільки провести надійні дослідження в Маріуполі неможливо через окупацію. Ще однією нерозв’язною проблемою, принаймні на цей момент, є купи сміття, що зростають на прифронтових територіях. З міркувань безпеки їх звідти ніхто не вивозить. Коли ми зі 103-ю бригадою ще жили в Куп’янському районі, сміття просто спалювали (sic) і закопували в ями, інакше нас би просто з’їли щури.
– В екологічному плані переговори України з Європейським Союзом будуть складними. Тут є дві причини. Перша й основна – це шкода, завдана війною. Перші підрахунки показують, що з лютого 2022 року майже третина лісових масивів України стала жертвами пожеж, артилерійських і мінометних обстрілів або оборонних боїв і атак усіх типів. Наступною проблемою є деградація ґрунтів. Окрім самих замінованих ділянок, на післявоєнних територіях, тобто на полях битв і бойових зіткнень, залишаться речовини від розпаду вибухівки й боєприпасів, нафтопродукти й непоховані людські останки. Це означає забруднення ґрунтових вод, і не лише підземних, а й глибше розташованих водотоків. Ну і, нарешті, другий важливий момент – це розбіжність пріоритетів ЄС і України. Для України це буде реконструкція промисловості й енергетичної інфраструктури з отриманням незалежності в цій сфері, а також відновлення транспортної інфраструктури. Для ЄС – це орієнтація на декарбонізацію сектора енергетики, промислової політики та транспорту. Можна навіть сказати, що це може стати значним бар’єром на шляху України до вступу в ЄС. Звісно, є спосіб це обійти – під час відбудови країни робити все не найшвидшим і найдешевшим способом, а так, щоб одразу враховувати екологічні вимоги Європейського Союзу. За такого режиму реконструкції також буде легше отримати цільові субсидії від ЄС. На жаль, така реконструкція також займе більше часу. Але вона буде більш довготривалою і відразу усуне важливу перешкоду на шляху України до ЄС, – розповідає нам Марек Мейсснер, економічний та воєнний аналітик ISBnews.pl.
На думку Войцеха Якубіка з Центру енергетичної безпеки, війна точно не сприяє захисту клімату. – Вторгнення Росії в Україну спричинило руйнування паливного сектору вздовж Дніпра. Бойові атаки спричинили викиди парникових газів через пожежі, зокрема, через спалювання викопного палива. Військові дії збільшують викиди, пов’язані з логістикою війни, наприклад, з переміщенням важкої техніки, що працює переважно на важких видах палива. Руйнування енергетичної та опалювальної інфраструктури, своєю чергою, збільшило використання генераторів і примітивних джерел тепла. Українці спалюють все, що можуть, щоб уникнути дефіциту енергії та тепла. Це не дивно. Однак викиди парникових газів від цього зростатимуть. Додайте до цього розливи палива, що супроводжують вибухи, витоки в інфраструктурі, руйнування промислових підприємств тощо, – пояснює Якубік в інтерв’ю для PostPravda.Info.
– Подібні руйнування спостерігаються також в Росії після атаки українських безпілотників. Російська держава краще чи гірше, але справляється з розливами нафти й палива, але воєнна економіка змушує її менше дбати про довкілля. Переорієнтація експорту вуглеводнів в обхід західних санкцій також примушує її йти на компроміси щодо екологічних стандартів. Яскравим прикладом є екологічна бомба у вигляді щораз більшого флоту нафтових танкерів-привидів – старих суден із сумнівними документами, які в будь-який момент можуть загрожувати довкіллю аварією і розливом нафти в морях, що оточують Центральну та Східну Європу. В інтересах Європейського Союзу було б блокувати їх на Балтиці в Данських протоках. Однак блокування нафтового танкера в цьому вузькому місці може загрожувати довкіллю і безпеці постачань по всій Балтиці, – додає він.
Тому, на його думку, важливим елементом відновлення України буде належне планування реконструкції або будівництва цілих галузей з нуля. – Необхідно відповісти на питання, чи відбудовувати паливний сектор і за якими технологіями, чи покладатися на імпорт і в якій мірі, як здійснювати енергетичну трансформацію там, де це можливо, і як боротися з енергетичною бідністю, масштаби якої після війни у секторі Дніпра можуть бути найбільшими в Європі, – підсумовує Якубік.
Своєю чергою, Юстина Піщатовська, керівник порталу Greennews.pl, який акцентує, серед іншого, на питаннях клімату, говорить прямо: кожна війна, в тому числі й в Україні, є гуманітарною, моральною і, зрештою, екологічною катастрофою. Там, де люди борються за виживання, турбота про довкілля неминуче відходить на другий план. – Зусилля України як країни-кандидата на вступ до ЄС позитивно оцінюються з погляду розвитку самоврядування або судової реформи, попри те, що триває безперервна військова агресія з боку Росії. Однак навряд чи можна розраховувати на прогрес у сфері екології та захисту клімату. Росія має на меті зруйнувати енергетичну систему України ще до початку зими. Українці змушені вдаватися до додаткового отримання енергії із застарілих, неефективних вугільних джерел. Немає стандартів щодо викидів автомобілів і важкої військової техніки. Не функціонує система сортування відходів, розростаються нелегальні звалища, деградують річки й ґрунти, – перераховує Піщатовська в інтерв’ю для PostPravda.Info.
– Всі ці проблеми доведеться розв’язувати київській владі після війни, сподіваємося, за підтримки ЄС. Вже сьогодні ведуться розмови про співпрацю у відновленні енергетичної системи України разом з міжнародними партнерами. Однак до того, як це станеться, ми повинні не забувати підтримувати українців тут і зараз у їхній нелегкій боротьбі з російським агресором, – додає вона.
– Українці дуже дратуються, коли починається обговорення цієї теми. Мій добрий колега, український журналіст Юрій Ларін дуже роздратувався, коли я запитала його про кліматичні проблеми. – Всі наші автомобілі продаються за стандартом Євро-6, військові машини точно такі ж, як і ваші дизельні, а отже, димлять так само. Ми не забруднювали річки, не підпалювали ліси. І дивно звинувачувати Україну у воєнних злочинах Росії, – обірвав він розмову.
Дозвольте підсумувати це анекдотом, який один з наших співрозмовників розповів мені й Міхалу Потоцькому кілька років тому, коли ми працювали над книгою «Чорне золото. Вугільні війни на Донбасі». Ось допис Міхала Потоцького у Фейсбуці з 2018 року, який згодом увійшов до нашої книги: «Смачний анекдот розповів нам колишній журналіст з України. Як відомо, Донецький басейн є місцем прогресуючої екологічної катастрофи. Так було до війни, так є і зараз. В одному місті є великий хімічний завод, що належить великому олігарху. Щоб продемонструвати, що завод зовсім не є одним з найбільших забруднювачів країни, олігарх створив посеред заводу невеликий сквер, а в ньому – ставок. У ставку плавав лебідь.
– Якби тут було так брудно, як кажуть екологи, лебеді б тут не вижили, чи не так? – риторично запитав менеджер заводу журналістів, запрошених на екскурсію, щоб показати їм, як чудово та екологічно працює завод. А ввечері був банкет, на якому менеджер трохи напився, що змусило його дещо змінити наратив. – Насправді, ми постійно купуємо нових лебедів, тому що вони вмирають щотижня».
Фото: Piotr Kaszuwara