Як посередній і суперечливий російський історик став однією з найближчих осіб Путіна? Чому саме Мединський розмовляв з українцями на білоруському кордоні у 2022 році одразу після початку вторгнення, а також брав участь у найважливіших обмінах полоненими, зокрема командирів «Азову» та оборонців «Азовсталі» восени того ж року? Кажуть, що його бачення імперської історії Росії збігається з поглядами Путіна. Але чи цього достатньо, щоб бути настільки близьким до диктатора?
Тристоронні переговори, здається, зайшли в глухий кут. І Україна, і Росія вперлися у стіну, яку неможливо подолати без політичної волі. Будь-які територіальні поступки з боку Києва означали б втрату останньої лінії укріплень, тобто відхід з території, яка дає надію на тривалу й ефективну оборону та, можливо, на повернення деяких частин Донбасу, що дало б змогу ще сильніше уповільнити армію Путіна. Хоча б доти, доки він… не помре..
Для російського диктатора, своєю чергою, відмова від імперсько-пропагандистських претензій означала б репутаційний провал і необхідність пояснювати, чому «операція» не вдалася. Адже одним із її головних аргументів було прагнення Росії захопити повністю Донецьку і Луганську області, а також створити сухопутне сполучення Росії з окупованим Кримом, захопивши південь країни, зокрема частини Запорізької та Херсонської областей.
Саме ці питання мав обговорювати з Україною, а також зі Сполученими Штатами від імені Путіна Володимир Мединський. Він брав участь у переговорах у Туреччині кілька років тому, але в певний момент дистанціювався від прямих зустрічей, що, на думку української делегації, позитивно вплинуло на перебіг мирних перемовин. Адже Мединський зводив розмови до історико-імперських тирад, тоді як без нього військові могли домовитися принаймні про якісь конкретні речі. Коли ж ці питання вже були обговорені, Мединський повернувся, і переговори знову зайшли в глухий кут. Їх планують відновити наступного тижня, але наразі це лише теоретична дата.
Читайте також: Переговори з Росією. Мир як інструмент війни – російська стратегія протягом 100 років [АНАЛІЗ]
Володимир Мединський і різка реакція Зеленського
«У нас немає часу на це лайно!» – нещодавно обурився Володимир Зеленський, якого цитує BBC. Ця емоційна реакція президента України стосувалася саме так званих історичних відступів Мединського.
Навіть російські пропагандисти висміюють його захоплення не надто вдалими історичними лекціями. «Сьогодні були якісь уроки історії?» – жартували представники російських медіа на полях переговорів у Женеві. На що він відповів: «Ми зупинилися на хрещенні Русі».
Його повернення пояснює один із інформаторів BBC з російського боку: «Ми попросили його нам назад закинути: зрозуміли, що без його прямого контакту з начальником російська делегація від Путіна аж через три рукостискання і десять пояснень одне одному. Хотіли спершу Ушакова залучити, але він нікуди не їздить, Лавров – не варіант, бо постійно збиває процес, з ним нічого не звариш. Дмитрієв займається тільки економікою, політикою йому заборонено. Тож лишився Мединський, якому Путін зрештою дав політичний мандат».
Далі зазначається, що Мединський загалом виступає за «примирення народів», бо «його черкаські корені, мабуть, дають про себе знати». Мединський справді походить з України, але вже багато років є одним із головних ідеологів режиму Путіна: він створює і поширює «правильну» історію серед широких мас – зокрема на нині окупованих українських територіях.
Архітектор історії Кремля. Хто такий Володимир Мединський – ідеолог Путіна
Володимир Мединський народився 1970 року в українському місті Сміла, але, як він неодноразово визнавав, ніколи не вважав себе українцем. «По батьківській лінії у нас польська шляхта з однієї родини. По материнській – приблизно порівну українців і балтійських німців. У результаті я – чистокровний росіянин. Як і очікувалося». Саме ця особиста суперечність добре ілюструє його подальшу роль – політика, який допомагає Кремлю будувати наратив про «єдиний російський народ», до якого нібито належать і українці.
У дитинстві Мединський зазнавав домашнього насильства з боку батька-військового. Один із таких випадків побиття він згадував у публічних виступах. «Добре пам’ятаю, як він мене побив: ніч, зима, мобільних телефонів немає, я повернувся додому о пів на одинадцяту, мені тоді було вісім років – тож отримав ременем. Не боліло, було образливо, але справедливо», – описував свої емоції Мединський.
До сьогодні він вважає такий метод виховання «зразковим» і шкодує, що сам не вміє так виховувати своїх чотирьох дітей – двох синів і двох дочок. «Покарання повинні застосовуватися рідко, але так, щоб їх добре запам’ятали», – переконаний Мединський.
Втім, його власні методи виховання теж досить суворі. Наприклад, довгий час він забороняв своїм дітям користуватися мобільним інтернетом, а потім нарікав, що вони «всюди шукають Wi-Fi». Крім того, Мединський є противником комп’ютерних ігор. Під час сварок він навіть ховав від дітей PlayStation. «У 1992 році я купив найдорожчий комп’ютер, встановив на нього Doom – наймоднішу на той час гру. Повернувся з роботи, сів грати й встав лише тоді, коли зійшло сонце. Продовжив наступного дня. І третього дня також. Тоді я зрозумів, що стаю гравцем, і видалив Doom разом з усім програмним забезпеченням».
Так само, як і комп’ютерні ігри, Мединський не любить коміксів, а захоплення ними серед молоді називає «бідою». Він стверджує, що цей вид літератури – це «жувальна гумка, а не їжа». Мединський також не переносить реп і злиться, коли його слухають діти. Водночас він розуміє, що це масова культура, тому вирішив діяти з протилежного боку і тепер намагається переконати підлітків, що реп – це «російське мистецтво».
«Він народився десь в Америці, але, звичайно, найбільше розвинувся саме в Росії. Я сказав синові, що першим репером був Маяковський, а тепер він розповів про це в класі, і всі почали читати Маяковського», – колись заявив Мединський. У TikTok його наймолодший син навіть записує власні треки, зокрема кліп зі словами: «Ех-ех-ех, я перший, я Петро І. У мене є імперія і кавалерія».
Мединський робить кар’єру в пропаганді
Кар’єра Мединського почалася не в політиці, а в пропаганді та маркетингу. У 1990-х роках він був співзасновником однієї з перших приватних PR-агенцій у Росії – «Корпорація “І”». Однак ще до цього, під час серпневого путчу 1991 року, він створював «підбадьорливі фейкові новини», покликані зміцнювати моральний дух прихильників Бориса Єльцина.
«Щойно з’являвся хоча б один танк і винищувачі генерала Олександра Лебедя, ми одразу писали: ціла дивізія стала на захист Єльцина. Звісно, ця новина миттєво поширювалася, особливо серед солдатів. Ми друкували листівки на надпотужному ксероксі, вигадували всілякі фальшиві позитивні повідомлення, а потім я йшов із цим пакетом до протестувальників і роздавав їх», – пояснював Мединський.
Невдовзі після цих подій він поїхав до Вашингтона, щоб пройти стажування в посольстві СРСР, яке незабаром мало стати російським посольством. Там Мединський працював над дисертацією про PR у державних установах США. «Я збирав матеріали в кількох американських відомствах. Зокрема в Державному департаменті та Пентагоні», – стверджував він.
Цей досвід виявився ключовим. Мединський зрозумів, як працює інформація в політиці – і як нею можна маніпулювати. Наприкінці 1990-х він потрапив до державної адміністрації як спеціаліст із іміджу та комунікацій у податкових структурах, а згодом почав політичну кар’єру в партії «Єдина Росія». У 2003 році він став депутатом Державної думи.
Як депутат він активно займався регулюванням реклами, тютюнової індустрії та грального бізнесу. Також порушував питання поховання останків Леніна. «Випатрали тіло і зробили з нього посміховисько! Що це таке – кунсткамера?! Ви перетворили свого вождя на опудало в зоологічному музеї!» – обурювався Мединський. З часом, однак, він став обережнішим у своїх висловлюваннях. «Я зараз не говорю про Леніна, тому що моя посада не дозволяє мені займати позицію щодо таких делікатних тем», – пояснював Мединський уже у 2020 році, коли обіймав посаду помічника президента Росії.
Мединський – міністр культури
Справжній вплив Володимир Мединський здобув у 2012 році, коли Володимир Путін призначив його міністром культури. Кандидатуру Мединського на цю посаду нібито запропонував тодішній віцепрем’єр і керівник апарату уряду Владислав Сурков, якого вважають головним соціотехніком і «сірим кардиналом» Кремля, який відігравав ключову роль у формуванні та поширенні російських наративів на Заході, зокрема й у Польщі. Цей радник Путіна, колишній віцепрем’єр Російської Федерації, протягом років відповідав, зокрема, за підтримку націоналістичних рухів в Україні, й водночас – за створення проросійських сепаратистських рухів на Донбасі. Парадокс? Не для Москви.
– Росія ніколи не говорить однією мовою. Вона здатна одночасно фінансувати радикалів і зліва, і справа, релігійних фундаменталістів і крайніх лібералів – аби тільки послабити єдність Заходу. Йдеться про конфлікт, – пояснював доктор Пшемислав Вітковський у розмові з PostPravda.Info про так звану «російську партію» в Польщі.
Під час перебування на посаді міністра Мединський розпочав масштабну перебудову російської історичної та культурної політики. Його дії мали одну мету: підпорядкувати історію інтересам держави. Саме він запровадив принцип, що держава не повинна фінансувати фільми, критичні щодо Росії. Стрічки, які показують країну в негативному світлі, він зневажливо називав фільмами про «Рашку-гівняшку».
Водночас він активно просував патріотичну культуру та проєкти, що зміцнюють державну міфологію. Особливо гучною була у 2016 році його оборона легенди про «28 панфіловців» – героїв радянської пропаганди, історію яких історики визнали вигадкою. Мединський тоді відповів прямо: навіть якщо легенда вигадана, її не можна ставити під сумнів, бо це «священний міф».
«Їхній подвиг має символічне значення і стоїть в одному ряду з такими подвигами, як подвиг 300 спартанців. Навіть якби ця історія була вигадана від початку до кінця, якби не було Панфілова, якби не було нічого – це священна легенда, яку не можна піддавати сумніву. А люди, які це роблять, – закінчені покидьки», – заявив тоді Мединський.
Мединський і історії, яких ніколи не було
Мединський також припустився кількох інших гучних скандалів. Невдовзі після вступу на посаду він заявив: «Я вважаю, що після всіх катастроф, які впали на Росію у ХХ столітті, починаючи з Першої світової війни й закінчуючи перебудовою, той факт, що Росія все ще існує і розвивається, свідчить про те, що наш народ має одну зайву хромосому». Ці слова, сказані Мединським цілком серйозно в жовтні 2012 року, викликали як сміх, так і обурення, оскільки непарна кількість хромосом є ознакою синдрому Дауна. Через це критики звинуватили міністра в неуцтві.
Його критикували й висміювали як міністра через часті ляпи. То він називав відомого російського письменника неправильним ім’ям, то помилявся щодо віку, в якому жив якийсь популярний російський автор, то демонстрував незнання географії Росії. Однак Мединського особливо критикували за культурні «інновації»: він забороняв показ іноземних фільмів, переносив прем’єри, щоб звільнити місце для малоприбуткових російських стрічок, а також погоджувався фінансувати невдалі, але ідеологічно «правильні» кінопроєкти.
Сам він не погоджувався з цими звинуваченнями й стверджував, що критикують не його як особу, а «функцію, яка ухвалює певні рішення». Проте в той час із міністром стався один особливо неприємний інцидент, про який він не любить говорити. Йдеться про захист його докторської дисертації та звинувачення не лише у серйозних помилках, а й у плагіаті.
Темою його дослідження були «Проблеми об’єктивності в інтерпретації історії Росії у другій половині XV–XVII століть». Цей захист став третім у науковій кар’єрі політика. Дві попередні дисертації він захистив наприкінці 1990-х років. Першу – на тему «Сучасний етап розвитку світу і проблеми формування зовнішньої політики Росії» – він захистив у 1997 році, а другу – «Теоретичні й методологічні проблеми формування стратегії зовнішньополітичної діяльності Росії в умовах формування глобального інформаційного простору» – у 2000 році, після чого здобув ступінь доктора політичних наук.
Критики стверджували, що обидві ці роботи містять плагіат. Однак політик відкинув ці звинувачення, і на цьому дискусія завершилася – аж до 2016 року, коли Мединський написав третю наукову працю. Доктори історичних наук – В’ячеслав Козляков і Костянтин Єрусалимський, а також філолог Іван Бабицький навіть звернулися до Міністерства освіти і науки Російської Федерації з вимогою позбавити політика докторського ступеня з історії. Вони стверджували, що його дисертація не є історичним дослідженням.
Як аргументи вони наводили те, що Мединський допускає серйозні помилки, «які важко уявити навіть у роботі студента-історика», повторює інші дослідження без зазначення джерел, не підкріплює свої висновки доказами, згадує п’ять власних монографій, яких ніхто ніколи не бачив, і загалом порушив процедуру публікації та захисту роботи. Міністр назвав своїх опонентів «науковцями з ліберальними поглядами» і припустив, що вони отримали гранти з-за кордону, щоб вести проти нього цю кампанію.
Мединський неодноразово повторював, що історія не обов’язково має бути об’єктивною, а повинна служити національному інтересу. На його думку, історичні міфи є не менш важливими, ніж факти, оскільки вони зміцнюють державну ідентичність. У 2023 році Мединський став одним зі співавторів уніфікованого підручника історії для російських шкіл, який запроваджує офіційну інтерпретацію подій. Ключовою його частиною є розділ про війну з Україною – поданий у наративі, що відповідає лінії Кремля.
Мединський: людина, яка любить Путіна
Хоча Мединського часто висміюють за суперечливі висловлювання та історичні маніпуляції, у російській системі влади він відіграє значно серйознішу роль. Із 2020 року він є радником Путіна та одним із головних ідеологів його бачення історії. На думку багатьох спостерігачів, саме Мединський допоміг сформувати концепцію «триєдиного народу» – росіян, українців і білорусів – одного з ідеологічних фундаментів російської політики щодо України. Сам політик неодноразово публічно вихваляв Путіна, називаючи його людиною, яка «повернула Росію на її історичний шлях».
7 жовтня кожного року є для Володимира Мединського особливою датою: цього дня він щоразу публічно вітає Путіна з днем народження. Він часто стверджує, що саме Путін «повернув тисячолітню Велику Росію на її історичний шлях», «запобіг її розпаду» і що він є «людиною, яка змінила світ». На думку Мединського, якості, які Путін має як лідер, «походять від Бога».
«Я не перестаю дивуватися обсягу знань, інформації та навичок, якими володіє наш президент. Він розуміє історію краще, ніж багато хто з нас. У деяких аспектах – навіть краще, ніж багато вузьких спеціалістів», – колись зазначив Мединський. Він також підкреслив, що Путін не має наміру переписувати історію, адже «він сам її творить».
«За правління Путіна Росія почала долати свої слабкості. Навіть вороги відчувають, що Путін виконує місію – він не лише витягнув країну з 1990-х, а й представив реалістичне бачення майбутнього, у якому Росія є країною переможців», – наголосив Мединський.
«Путін його слухає і дуже часто публічно повторює те, про що говорить із Мединським щодо історії. Мединський – один із тих, хто насичує ідеологією систему середньої та вищої освіти в Росії», – сказав для BBC Вадим Черниш, колишній міністр з питань тимчасово окупованих територій та один з учасників переговорів із росіянами в межах Тристоронньої контактної групи (ТКГ) у Мінську, а нині керівник дослідницького центру CENSS, що спеціалізується на питаннях міжнародної та національної безпеки.
За словами Черниша, саме під впливом Мединського Путін змінив свої формулювання щодо України та Білорусі і почав називати їх не «трьома братніми народами», а «триєдиним народом».
«Мединський – фігура набагато серйозніша, ніж більшість його сприймає. Він – впливовий, однак цей вплив не тотожний тому, який мав Сурков, хоча певні елементи сурковської сфери відповідальності на нього все ж покладені. Головна відмінність у тому, що Мединський займається історико-географічним обґрунтуванням російської держави, а Сурков зосереджувався більше на комерційно-прикладному підході. Утім, казати, що Сурков – геній, а Мединський – ідіот, точно неправильно», – пояснює Черниш.
Переговорник без мандата. З’являється у ключові моменти
Після того як Росія окупувала Крим, Мединський виступив із заявою: «У мене був двоюрідний дід, українець, він навіть не був комуністом – викладав російську мову та літературу в сільській школі на Західній Україні. Бандерівці витягли його на площу, скликали сільську раду й сказали: “Цей чоловік – погана людина, він поширює тут московську мову”. Публічно порізали його на шматки й не дозволили поховати. Зневірена вдова довго ходила лісом і збирала його рештки. Ось що чекає на Україну, якщо бандерівці прийдуть до влади».
Пізніше, за два дні до вторгнення Росії в Україну у 2022 році, Мединський також висловився щодо України: «Учора президент (Путін – ред.) не випадково нагадав усім: сучасна держава, яку ми звикли називати Україною, є історичним фантомом, сформованим конкретними тактичними рішеннями конкретних політиків у конкретних обставинах. Так звана “історія України” нерозривно пов’язана не лише з тисячолітньою історією Росії (СРСР). Це історія самої Росії».
Через два дні Росія розпочала повномасштабну військову агресію проти України, а ще за кілька днів Мединський разом із кількома іншими чиновниками прибув на українсько-білоруський кордон, щоб вести переговори. Під час переговорів Мединський не вдавався до історичної демагогії. Навпаки – намагався якнайшвидше досягти остаточного рішення і задля цього навіть вдавався до певних маніпуляцій.
«Кілька разів він намагався грати в гру “Тут усе вирішую я”. Наприклад: “Давайте домовимося, бо за два дні ми дійдемо до кордонів Донецької та Луганської областей”. Але ми відповідали: “Ну тоді йдіть, зустрінемося за два дні”», – розповів BBC співрозмовник, знайомий із перебігом переговорів.
Він також зазначає, що тоді Мединський не надто цікавився деталями подій на полі бою, тому навіть не скористався можливістю повернути тіла загиблих російських солдатів. «Наша делегація запропонувала провести такий обмін. Ми навіть назвали конкретну цифру: три тисячі загиблих росіян. Але коли Мединський це почув, він був шокований: із безглуздим запитанням звернувся до Фоміна (заступника міністра оборони Російської Федерації – ред.), а потім знову перепитав нас: “Три тисячі?”. Фомін спочатку зробив кам’яне обличчя, а потім сказав: “Міністерство оборони Російської Федерації не підтверджує цієї цифри”. А Мединський не наважився заперечити й просто розвів руками».
«Ми могли б воювати з поляками, а воюємо між собою»
Мединський уже чотири роки бере участь у переговорах з Україною, тому українська делегація встигла сформувати про нього певну думку як про дипломата і політика. «ППід час численних контактів із росіянами мені доводилось чути різне: від дивних брєднів до реально гидотних заяв. І якщо порівнювати Мединського з тим же Лавровим, то Мединський – класом нижче, бо Лавров – це бульдозер, який слухає перші 10 секунд, а далі іде напролом, просто впивається в тебе на переговорах. Одного разу, десь у 2014-му, один із американських дипломатів вищого рівня не витримав його манери і навіть пригрозив: “Якщо ти продовжиш пити мою кров, то просто отруїшся”», – розповів один із членів української делегації в інтерв’ю BBC.
Інший представник української переговорної групи також звернув увагу на стриманість і раціональність Мединського. «Він надзвичайно розумний, ґрунтовний і логічний, без політичних упереджень, із тверезим поглядом на реальність. Якщо він і вплітає історичні фрагменти, то в потрібний момент. Іноді здається, що це його домашній рецепт, про який він говорить лише тоді, коли це доречно в ході розмови. Він точно не ідіот із “промитими мізками”, і це для нас проблема – інакше за столом переговорів було б значно легше», – сказав BBC один із членів української делегації.
Інший співрозмовник, близький до переговорів із Росією, описує Мединського як «типового нарциса»: «Він любить себе, захоплюється собою і тим, як поводиться. Не знаю, чи він псевдоісторик, чи ні, але деякі дати й імена знає напам’ять. У певному сенсі він ментальний імперіаліст. Він не любить Європу, шкодує через війну між “двома слов’янськими народами” і каже: “Ми могли б воювати з поляками, але воюємо між собою”».
