Литва взяла на себе зобов’язання, що її щорічна допомога Україні становитиме щонайменше 0,25% ВВП. Не тільки держава, а й литовське суспільство бере участь у цьому і відіграє ключову роль у наданні підтримки. У цьому масовому русі беруть участь різні діячі – від телезірок до теолога зі Швеції.
Литва збирає кошти для турецьких «Байрактарів»
Кінець травня 2022 року. Російське вторгнення триває вже понад два місяці. Литовський журналіст, письменник, співзасновник незалежного телеканалу «Laisvės TV» Андрюс Тапінас оголошує збір коштів на купівлю турецького «Байрактару», який став одним із символів героїчного опору українців. Кампанію підтримали провідні литовські політики, журналісти, громадські активісти, знаменитості, суспільне мовлення та комерційні канали. Спочатку передбачалося, що для збору необхідної суми знадобиться щонайменше три тижні. Однак менш ніж за п’ять днів вдалося зібрати майже 6 мільйонів євро.
«У той час я був на сході України. Я знав, що ця ідея матиме великий суспільний резонанс. Однак я не думав, що він буде настільки великим. Кампанія перевершила всі мої очікування», – ділиться з “ПостПравдою” Йонас Оман, шведський журналіст і перекладач, який багато років живе в Литві. У 2014 році разом з групою людей він створив громадську організацію «Блактино-жовтий» для підтримки українських збройних сил.
Литовська акція привернула увагу всього світу. Турецький виробник, відчуваючи свою високу соціальну відповідальність, вирішив безоплатно передати Литві безпілотник. За рішенням організаторів, частина зібраних коштів була передана на переозброєння військовими дронами, а частина – на гуманітарну допомогу. Славомір Сєраковський через місяць після литовського успіху вирішив організувати власний збір. «Литовці швидко зібрали кошти, і компанія-виробник «Байрактарів» вирішила безоплатно передати безпілотник Україні, а зібрані гроші спрямувати на допомогу цивільному населенню. Пізніше те ж саме сталося з іншим збором на три «Байрактари»! Час діяти!» – написав співзасновник «Політичної критики» на zrzutka.pl.
Приклад для Європи
Литва з самого початку активно долучилася до допомоги Україні. Наприкінці червня Рада державної безпеки вирішила, що протягом наступних трьох років Литва надаватиме Україні підтримку на суму щонайменше 190 мільйонів євро щорічно, або 0,25 відсотка ВВП. «Пропорційно до ВВП Литва є одним з найбільших у світі постачальників підтримки Україні. Ви є прикладом для Європи. Сьогодні ви є справжнім натхненням для всіх європейців», – так оцінила позицію Литви у травні під час офіційного візиту до Вільнюса президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн.
Паралельно з державною адміністрацією, литовське суспільство також активно долучається до допомоги Україні. Протягом двох років з’явилося багато менших і більших ініціатив щодо збору коштів для боротьби України. Найбільш відомі громадські організації – вищезгадані «Блакитно-жовті» (назва відсилає до українських національних кольорів) і «Stiprūs kartu» (литовською мовою – «Сильні разом»).
Директором «Stiprūs kartu» є відомий литовський продюсер і телеведучий Едмундас Якилайтис. Протягом багатьох років він вважається одним із найвпливовіших людей у литовських ЗМІ. Кістяк організації складають його друзі з «Стрілецького союзу» – журналісти, режисери, актори, художники – представники креативного класу в широкому розумінні цього слова. Стимулом долучитися до благодійної діяльності стала пандемія.
«З першого дня локдауну ми вирішили допомагати найбільш вразливим групам суспільства: людям похилого віку, людям з інвалідністю, тим, хто має різні обмеження мобільності. За короткий час ми змогли мобілізувати 8 тис. волонтерів з усієї країни. Так був створений координаційний центр «Stiprūs kartu». Спочатку це була абсолютно неформальна група. З часом ми зрозуміли, що неформальність хороша лише на початку. Ми повинні були зареєструвати нашу діяльність. Відсутність реєстрації заважала нашій роботі, наприклад, коли ми зверталися до державних установ чи органів місцевого самоврядування», – ділиться з “ПостПравдою” журналіст.
Спостерігаючи за ситуацією в Україні з початку 2022 року, команда «Stiprūs kartu» вирішила підготуватися до прибуття біженців внаслідок війни ще до початку російського вторгнення. «Це було за кілька тижнів до 24 лютого. Ми були переконані, що війна неминуча. Ми думали приблизно так: буде напад, будуть тисячі біженців. Частина з них неодмінно знайде притулок у Литві. Хід думок був такий: якщо ми ставимося до українців як до своїх братів і сестер, то не можна, щоб вони ночували на залізничних станціях. Ми повинні приймати їх у власних домівках.
Ми почали з того, що створили базу даних, де жителі Литви могли реєструвати нерухомість для приймання біженців. Ми підготували рекламні ролики для телебачення і радіо та інформаційні банери для Інтернету. Ми встановили контакт з місцевою владою. Першою чергою це був Алітуський регіон, який розташовується прямо на кордоні з Польщею. Ми робили це без жодного розголосу.
Коли вранці 24-го почалася війна, о сьомій ранку ми почали реалізовувати наш план. До полудня ми отримали 1500 заявок від власників будинків, хоча на той час жоден українець ще не перетнув литовський кордон. У перші кілька місяців з 70 тис. біженців, які прибули до Литви, наша організація прийняла 40 тис. Ми одразу ж надали всі наші дані державним установам, відповідальним за приймання біженців, таким як Міністерство внутрішніх справ, Департамент міграції та Червоний Хрест. Можна сказати, що ми заклали фундамент інфраструктури для приймання людей, які тікають від війни», – підкреслив Якилайтис.
Спектакль, зрежисований Росією
Історія «Блакитно-жовтих» дещо інша. Організація підтримує українських військових з 2014 року. «В юності я проходив строкову військову службу у Швеції. Коли я побачив “зелених чоловічків” у 2014 році у Криму, одразу зрозумів, що ми маємо справу з регулярною армією. Через кілька тижнів на Донбасі з’явилися так звані добровольці. Були деякі відмінності. У тих, хто був на Донбасі, як правило, було старе озброєння. Однак у мене не було сумнівів, що ми маємо справу зі спектаклем, зрежисованим Росією. Я був в жаху від реакції світу. Це була паніка. Ніхто не знав, як реагувати. Я розумів, що якщо росіян не зупинити в Україні, то через деякий час ми матимемо Крим і Донбас у себе вдома. У першому пориві почуттів у мене навіть виникла думка піти добровольцем в українську армію. Але згодом я зрозумів, що ліпше долучуся до допомоги Україні. Тож разом з однодумцями ми почали збирати гроші. Так була заснована наша організація», – згадує Оман.
Перші контакти з українськими військовими шукали через друзів-журналістів або лікарів, які відвідували Україну: «Було досить легко налагодити контакт з підрозділами територіальної оборони. Наприклад, з батальйоном «Айдар». Вони теж були добровольцями, тому можна було оминути багато формальностей. Не те щоб у нас були якісь симпатії чи антипатії. Пізніше ми налагодили контакти й з регулярною армією. Просто так сталося», – каже він.
Оман – журналіст шведського походження, перекладач, богослов за освітою, деякий час був пастором у лютеранській церкві. Вперше він приїхав до Литви на початку 1990-х років. Йому дуже сподобалася атмосфера звільнення від радянської окупації. Він прожив у Литві кілька десятиліть, у 2019 році набув литовське громадянство. Зізнається, що спочатку зовсім не знав історії країни, однак зацікавився литовським партизанським рухом після Другої світової війни. У 2008 році відбулася прем’єра його документального фільму «Smogikai» (лит. «Вперед»), який розповідає про литовський рух опору. «На місці мені вдалося зустрітися з людьми, які брали участь в антирадянському опорі. Мене дуже заінтригувала ця тема. Інтерес до післявоєнних партизанів спонукав мене долучитися до допомоги Україні», – зізнається співрозмовник.
Якілайтис погоджується, що історія, безсумнівно, має вплив на суспільні настрої: «Ще до початку повномасштабного вторгнення ми замовили соціологічні опитування, в яких запитували респондентів: “Чи прихистили б ви біженців з України або іншим чином готові їм допомогти?” Дослідження показало, що понад 70 відсотків жителів погодилися прийняти українців у себе вдома на довший чи коротший період часу.
Це дивовижні цифри. Я не впевнений, що в будь-якій іншій країні, навіть до початку вторгнення, було б стільки охочих допомогти. На мою думку, литовське суспільство сприймало те, що відбувається не як те, що напали на “них”, а як те, що напали на “нас”. Це випливає з історії. Ми дуже добре знаємо, що таке «російські чоботи» на нашій землі. Десятки, а то й сотні тисяч жителів Литви були заслані, заарештовані або вбиті під час радянської окупації. Саме в нашій країні був найдовший опір після Другої світової війни. Партизани боролися з росіянами до 1953 року. Для нас це щось очевидне, як це, коли у твоїй країні править Росія», – зазначає співрозмовник.
Литва: Жителі досі здебільшого підтримують Україну
Опитування, проведене в лютому на замовлення міністерства оборони, показало, що 76% опитаних виступають за надання подальшої військової допомоги Києву. Ще 85% підтримують євроатлантичні прагнення України.
«На мою думку, нічого не змінилося. Ми, як і раніше, солідарні з Україною. Насправді ми маємо справу з певним явищем. Цього року ми збирали кошти на закупівлю лазерних прицілів, тепловізійної оптики й безпілотників. Це ті прилади, які потрібні для знищення ворога. Нам вдалося зібрати понад 1 000 пакунків. Тому я не бачу жодної суспільної втоми в цьому питанні. Розмови про втому суспільства не мають під собою жодних підстав. Від чого можна втомитися? Напевно, тільки від дуже хорошого і комфортного життя. Звісно, медіа живуть за своїми законами. Зараз, на відміну від початку війни, половина повідомлень у новинах присвячена не Україні», – зазначає Якилайтис.
«Я б не сказав, що литовське суспільство втомилося від війни. Я б використав слово “звикло”. Війна стала повсякденним явищем. Однак все ще існує розуміння того, що допомога Україні необхідна, і що ця допомога має екзистенційний вимір», – додає Оман.
У травні в Литві відбулися президентські вибори. На п’ятому місці, набравши понад 7 % голосів, опинився Едурдас Вайткус, маловідомий лікар з Каунаса, який був єдиним, хто публічно висловив проросійську позицію. Якілайтис каже, що це не показник. Він вказує на те, що проросійський електорат все ще є маргінальним. «Я не бачу великої проблеми. У нас демократія, і, звісно, є люди, які не підтримують Україну. Однак це абсолютна меншість. Більшість громадськості й партій мають однакову думку щодо України, оборонних витрат чи питань національної безпеки. І це не зміниться після осінніх парламентських виборів», – підкреслює директор “Stiprūs kartu”.
Оман бачить проблему, яка стосується всіх демократичних країн: «У політиків є така тенденція – переносити розв’язання проблеми на майбутнє. За принципом, що проблема залишається, але це вже буде проблема інших політиків. Однак треба чітко усвідомлювати, що з Росією неможливо домовитися». 28 серпня Управління державної охорони оголосило, що передало черговий пакет допомоги українським збройним силам. За даними міністерства, з початку війни литовська військова допомога склала 647 мільйонів євро. Для порівняння, загальна допомога Литви Україні перевищила мільярд євро.