Москва вже тривалий час випробовувала реакцію держав НАТО та Заходу загалом на інциденти з появою російських дронів і ракет у сусідніх з Україною державах. У понеділок, 17 серпня, надійшли чергові повідомлення про подібний інцидент – цього разу з Молдови, де, найімовірніше, новий тип дрона-ракети, так званий «Бандероль», прямував у напрямку столиці країни – Кишинева й упав на території Молдови. Раніше подібні випадки траплялися в Польщі, Румунії та Болгарії. Зброя, яка перетинає кордон України, стає дедалі небезпечнішою і дедалі частіше оснащується бойовими частинами. Так було, зокрема, наприкінці липня під час удару російської крилатої ракети Х-101 по території Люблінського воєводства поблизу села Тарнава-Колонія. Яку роль у цьому плані має відіграти Білорусь і чому це не подобається Китаю?
Як НАТО та Європа реагують на дії Москви?
В аналізах фахівців з’являються попередження про те, що росіяни тривалий час вивчали реакцію Заходу на подібні інциденти. За оцінкою Інституту вивчення війни (Institute for the Study of War – ISW), Путін уже може знати, як закласти допустимий ризик ударів по сусідніх державах до стратегії атак на Україну, оскільки досі не стикався з серйозними наслідками.
Центр протидії дезінформації повідомляє РНБО України, що щонайменше 12 імовірно російських дронів і ракет у період із 15 липня до 15 серпня цього року проникли в європейський повітряний простір.
Дедалі частіші проникнення російських дронів у європейський і натовський повітряний простір свідчать про те, що президент Росії Володимир Путін проводить безрозсудну політику, вважаючи ризик проникнення російських дронів у європейський і натовський повітряний простір прийнятним наслідком атак на найбільш західні райони України.
ISW оцінює ці проникнення дронів як частину російської кампанії «Фаза нуль», мета якої – створити інформаційні та психологічні умови для можливих майбутніх провокацій проти НАТО, зокрема російських провокацій під чужим прапором, проникнення дронів, диверсій або застосування засобів радіоелектронної боротьби.
За оцінкою ISW, НАТО, можливо, буде змушене розглянути можливість укладення домовленостей про протиповітряну оборону з Україною в межах спільної самооборони від російських атак дронами на держави НАТО – незалежно від того, чи є проникнення російських дронів випадковими, чи навмисними.
Москва наближається до НАТО
Крім того, як нещодавно повідомляла британська газета The Telegraph, Росія розбудовує пункти запуску ударних дронів великої дальності вздовж кордону з Україною та Білоруссю. За оцінкою ISW, найімовірніше, Путін робить це для посилення атак на Україну, а можливо, і на НАТО.
Останнім часом Росія побудувала 59 нових злітних майданчиків для дронів у 10 різних місцях уздовж кордону з Україною та Білоруссю, причому кожна база може вміщувати понад 1000 дронів.
The Telegraph послався на аналіз компанії, що спеціалізується на розвідці у сфері безпілотників. У ньому зазначається, що майже 20 нових злітних майданчиків мають значну довжину, що свідчить про можливість їх використання російськими силами для запуску реактивних ударних дронів «Герань-4» і «Герань-5». Вони здатні долати відповідно від 450 до 850 км і від 950 до 1000 км.
Імовірно, Росія будує ці додаткові пункти запуску на заході країни, щоб збільшити свої можливості для здійснення масштабніших пусків далекобійних дронів у межах кампанії регулярних російських ударів по Україні. Росія, ймовірно, також прагне використовувати реактивні дрони «Герань-4» і «Герань-5» для ударів по глибших районах західної України, використовуючи вищу швидкість і живучість цих безпілотників, щоб прориватися крізь українську протиповітряну оборону, – йдеться в аналізі ISW.
Росія переміщує свої пускові установки для дронів на захід країни, намагаючись захистити російську інфраструктуру безпілотників від українських атак. Нещодавно українські сили успішно атакували російські пускові установки дронів поблизу окупованого Донецька. Створення альтернативних пунктів запуску в глибині Росії, таким чином, може підвищити їхню живучість.
Росія також може готуватися до використання власного угруповання супутників «Рассвет» – російської версії Starlink. Вони мають обслуговувати нові пускові установки дронів, що потенційно дасть змогу російським силам завдавати точних ударів по українських системах протиповітряної оборони та тилових об’єктах постачання з різних напрямків.
Нові російські бази дронів також могли б підтримувати майбутні російські ударні пакети проти НАТО, оскільки ці бази дають змогу здійснювати масштабніші пуски, а їхня дальність уже охоплює й територію країн НАТО.
Білорусь і Москва
Аналіз американських і британських експертів є певною мірою неочікуваним, оскільки ставить під великий знак питання чимало питань, які, згідно із заявами президента України Володимира Зеленського, останнім часом нібито мали бути розв’язані. Глава Української держави ще кілька місяців тому запевняв, що чинить тиск на Мінськ, аби той не дозволяв Москві використовувати свою територію для атак на українські міста. Розвідка також повідомляла, що вдалося вивести з ладу або змусити Лукашенка демонтувати системи наведення дронів типу Shahed на Київ. Антени мали бути розташовані поблизу кордону України з Білоруссю й використовуватися Росією для навігації бойових безпілотників.
Якщо правдою є те, що замість антен та іншої інфраструктури на території Білорусі тепер створюються повноцінні російські бази дронів, це означає не лише те, що українські погрози й попередження не дали результату, а й те, що мінський режим обманював, запевняючи, що не має наміру надавати Путіну свою територію для агресії проти України. Демонтаж систем міг бути лише способом виграти час – з огляду на те, що Москва невдовзі все одно мала змінити систему атак, перейшовши від попередніх версій дронів «Герань-2» до реактивних безпілотників нового покоління, які потребують інших засобів та мереж наведення.
Зміна тактики збігається з повідомленнями, що Москва відмовляється від виробництва попередніх типів бойових дронів на користь саме «Герані-4» і «Герані-5». Вони не лише мають більшу бойову частину вагою майже 90 кг, а й значно швидші та оснащені високоточними камерами, які дають операторові змогу в режимі реального часу обирати ціль. Нещодавно можна було спостерігати бойову підготовку із застосування цієї зброї, зокрема в Одеській області, де реактивні дрони атакували, зокрема, потяг, що рухався, або паливну цистерну.
Сучасна війна – це низка змін, спрямованих на подолання сильних сторін противника. Наступальні й оборонні технології постійно змінюються, пристосовуючись до досягнень іншої сторони. Так, якщо українська протиповітряна оборона змогла розробити дрони-перехоплювачі, які рухалися зі швидкістю від 300 до 350 км/год і були здатні в повітрі наздоганяти попередні версії російських «Шахедів», то тепер дрони «Герань-4» і «Герань-5» оснащені реактивними двигунами, які дають їм змогу розганятися до 500 км/год. Завдяки цьому вони залишаються поза досяжністю дешевих перехоплювачів, а мобільним групам протиповітряної оборони стає складніше наводити на них зброю. Росія запускає дрони роями – один за одним, – тому кільком із них зазвичай вдається прорватися крізь мережу засобів протиповітряної оборони.
Читайте також: Дрони Shahed – смертельний game changer для світу. Які можливості має українська протиповітряна оборона?
Чи втручався Китай у справу Білорусі?
Ця зміна ролі особливо значуще в контексті недавнього візиту Олександра Лукашенка до Китаю. Під час зустрічі з китайського боку пролунали запевнення, що Піднебесна виступає за збереження повної територіальної цілісності Білорусі. Як наголошують оглядачі найстарішого у Великій Британії аналітичного центру Royal United Services Institute (RUSI), така заява, зроблена стерильною дипломатичною мовою Пекіна, є сигналом того, що відбуваються зміни, яких президент Сі Цзіньпін не прагне.
У лексиконі китайської дипломатії поняття «територіальна цілісність» використовується майже постійно, але не завжди має однакову вагу. Пекін застосовує його щонайменше у трьох різних мовних регістрах, і воно є одним із найнадійніших індикаторів місця тієї чи іншої країни у стратегічному порядку Китаю, – вважає доктор Сарі Арго Хаврен.
Згідно з її аналізом, найсильнішим є формулювання активного гаранта: Китай підтримує певну державу в захисті її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності. Найслабшим є універсальне формулювання: суверенітет і територіальна цілісність усіх держав треба поважати.
Між ними розташоване формулювання взаємності, у якому взаємна повага до суверенітету й територіальної цілісності визначається як основа двосторонніх відносин. Дієслова – «підтримка» на противагу «повага» – і додатки – «певний партнер» на противагу «всі держави» – мають значення. Ці мовні регістри кодифіковані, і зовсім не випадкові.
Приймаючи Лукашенка в Державній резиденції Дяоюйтай 29 червня 2026 року, Сі Цзіньпін заявив, що Китай підтримує Білорусь у захисті її державного суверенітету, незалежності й територіальної цілісності, а також у виборі шляху розвитку, що відповідає її власним умовам. У китайській практиці таке формулювання зарезервоване для вузького кола партнерів, серед яких Сербія, Пакистан і Білорусь. Воно водночас виконує дві функції: позиціонує Китай як захисника територіальної цілісності країни й опосередковано, не називаючи прямо, вказує на загрозу, від якої цю цілісність необхідно захищати.
Лукашенко прилетів до Пекіна безпосередньо після напруженої зустрічі з президентом Росії Володимиром Путіним 26 червня, а його візит відбувся на тлі повідомлень про те, що Москва чинить тиск на Мінськ, вимагаючи поглибити підтримку війни проти України. Акцент Сі Цзіньпіна на незалежності Білорусі можна трактувати як тихий сигнал Москві: Пекін віддає перевагу стабільним, автономним партнерам, а не поглинутим сателітам, адже в разі поглинання Білорусі Китай втратив би можливість мати з нею незалежні відносини. У цьому розумінні ключовим словом у цій формулі є зовсім не «територіальна цілісність», а «незалежність», отже, передбачуваною загрозою є не Захід, а надмогутній союзник, – ідеться в інтерпретації експерта RUSI.
У цьому контексті важливо, що подібні сигнали Пекін надсилав Україні ще до російського вторгнення 2022 року.
Під час телефонної розмови 13 липня 2021 року сказав президентові України Володимиру Зеленському, що Китай поважає незалежний шлях, обраний українським народом, і підтримує суверенітет та територіальну цілісність України. На офіційному робочому рівні формулювання були ще чіткішими. У квітні 2021 року китайська сторона знову підтвердила повну підтримку незалежності, суверенітету й територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах – це формулювання перегукувалося із заявою віцепрезидента Китаю Ван Цішаня 2019 року. Застереження Вана – «у її міжнародно визнаних кордонах» – є ще одним важливим елементом цього формулювання, оскільки це єдина фраза, яка однозначно стосується Криму та територій, окупованих із 2014 року.
Тобто, до початку повномасштабного вторгнення Пекін був готовий щодо України вживати дієслово «підтримувати» й навіть конкретно визначати у своїх заявах позицію щодо її кордонів. Відносини, у яких це точне уточнення мало принципове значення, не були тривіальними. Китай та Україна мали за плечима десятиліття стратегічного партнерства, а Пекін був найбільшим торговельним партнером Києва та важливим покупцем українських оборонних технологій.
Після 24 лютого 2022 року відбулися одразу три зміни, які найкраще розглядати як єдиний процес відступу. По-перше, вжите дієслово було знижене за значенням із «підтримувати» до «поважати». По-друге, додаток змінився з конкретної згадки про «Україну» на «всі країни». По-третє, уточнення «у міжнародно визнаних кордонах» повністю зникло.
То чи можемо ми прочитати між рядками цієї дипломатичної мови, що Москва чинить на Білорусь більший тиск, ніж нам хотілося б визнавати? Імовірність цього висока, адже Путіну потрібен проривний крок, щоб змінити перебіг позиційної війни з Україною.
Читайте також: Олександр Лукашенко і Володимир Путін не мають вибору. Вони змушені демонструвати платонічну любов один до одного або зазнати краху
