У грузинській пропаганді, поряд з часто використовуваною калькою з російської пропаганди «колективний Захід» і «Глобальної Партії Війни», що змушує застигати кров у жилах, з’явився новий термін – «колективний Єдиний Національний Рух (ЄНД)». Він охоплює майже всю грузинську опозицію, яка виросла або колись мала хоч найменший зв’язок із партією, заснованою Михайлом Саакашвілі.

«Грузинська мрія» хоче оголосити поза законом опозиційні партії

Колективний Єдиний Національний Рух – це грузинська опозиція. Саме його «Грузинська мрія», правляча партія країни, планує оголосити поза законом, якщо отримає конституційну більшість на жовтневих виборах. Вони ніби не сумніваються у перемозі й голосно про це заявляють. У середині серпня державне телебачення «Імеді» повідомило, що 60 % населення підтримують правлячу партію. Це тут же поставив під сумнів опозиційний телеканал «Формула ТВ», посилаючись на дослідження Edison Research, яке оцінює підтримку «Грузинської мрії» у 32,5 %. Однак ми не знаємо, як воно насправді.

Але з самого початку.

20 серпня політики «Грузинської мрії» виступили із заявою, в якій написали:

«Якби опозиція перемогла в Грузії у 2020 чи 2021 роках, Грузія зараз була б у набагато гіршій ситуації, ніж Україна. У нас більше не було б країни. Ми ніколи більше не повинні допускати такого ризику навіть на теоретичному рівні».

У заяві вони зосередилися на жовтневих парламентських виборах. Вони назвали це «референдумом», на якому виборці запитають себе, чи хочуть вони «врятувати свою країну». Бо її доля в їхніх руках. Зі свого боку вони обіцяють зайнятися найгострішими питаннями, щойно отримають конституційну більшість.

Для чого це їм потрібно?

У заяві політики «Грузинської мрії» пишуть, що вони гарантуватимуть мир своїм громадянам, відновлять відносини зі США та ЄС і зможуть зосередитися на захисті національних інтересів. Тут вони поставили перед собою чотири основні цілі.

«Грузинська мрія» приписує собі багато заслуг

По-перше: «підвищення якості політичної системи в Грузії». За цією загадковою заявою приховується бажання законно ліквідувати опозицію, «колективний ЄНР», для якого, як читаємо в заяві, вибори мають стати «політичним Нюрнберзьким вироком».

На їхню думку, «режим Саакашвілі» потрібно судити за «злочини 2008 року» [мається на увазі російсько-грузинська війна за т.зв. Південну Осетію, у провокації якої Іванішвілі та його партія звинувачують Саакашвілі – прим. ред.]. «Колективний ЄНР» вони планують визнати неконституційним, оскільки він, на думку «Грузинської мрії», планує відкрити в Грузії другий фронт і втягнути Грузію у війну проти Росії. «Наразі Грузія стоїть перед безпосередньою загрозою війни, якій необхідно запобігти за будь-яку ціну», – пишуть вони.

Однак насправді «Грузинській мрії» не потрібна конституційна більшість, щоб поставити опозицію поза законом. Вона може це зробити вже сьогодні, оскільки повністю контролює Конституційний суд. Є ще один момент у цій заяві, що межує з абсурдом. Читаємо: «повноцінні вибори в Грузії зможуть відбутися лише у тому випадку, якщо здорова опозиція замінить “колективний ЄНР” у політичній системі».

Чи означає це, що всі вибори, які були за останні дванадцять років [час правління ГМ – ред. ред.] були дефектними? І чи призведе виконання цього пункту після перемоги на виборах до зникнення опозиції у Грузії, яка, зрештою, є частиною демократичної системи, що дасть змогу вже відверто говорити про диктатуру?

По-друге: «захист національної ідентичності й цінностей». Це боротьба з «пропагандою ЛГБТ» і «псевдоліберальною ідеологією», про які все голосніше чути в Грузії з весни цього року. Законопроєкт «Про сімейні цінності й захист неповнолітніх» пройшов перше читання в червні, а решта два планується провести під час осінньої сесії парламенту.

Своїми думками на цю тему 31 серпня поділився Бідзіна Іванішвілі під час передвиборчого мітингу в Озурґеті на заході країни. Тоді він сказав:

«Ніхто в Грузії не повинен ставити під сумнів материнство грузинської матері або батьківство грузинського батька. Ніхто не повинен мати сміливості поширювати збочення, які сьогодні безконтрольно просочуються із засобів масової інформації, контрольованих радикальними групами. Попередні роки довели, що я і моя команда є гарантами свободи слова і самовираження, однак ми не дозволимо агресивній меншості ображати більшість».

По-третє: «відновлення територіальної цілісності мирним шляхом». Йдеться про повернення до кордонів Грузії сепаратистської Абхазії та так званої Південної Осетії. У заяві «Грузинської мрії» йдеться, що «у разі відновлення територіальної цілісності Грузії необхідно буде внести зміни до Конституції».

Автори заяви наголошують, що країна «має бути готова в будь-який момент» до цієї ситуації та підкреслюють, що «антидержавна опозиція буде протидіяти змінам до Конституції, які необхідні для відновлення територіальної цілісності». Для цього «Грузинській мрії» потрібна конституційна більшість, щоб ніхто не завадив їм реалізувати цей процес. Вони стверджують, що хочуть «повернути територію шляхом прагматичної політики», що, на думку експертів, означає покращення відносин з Росією.

І по-четверте: тут не зрозуміло – як читаємо в заяві: «є ще один, четвертий пункт, норми якого можуть мати велике значення для захисту грузинської ідентичності й національних цінностей. Однак консультації в цій сфері ще тривають і, можливо, ми поділимося з вами нашою позицією до кінця місяця».

Схоже, що 31 серпня в Озурґеті таку спробу зробили провідні політики правлячої партії. Вони говорили про православ’я як найважливіший елемент грузинської ідентичності, роль якого чітко визначена в Конституції. Бідзіна Іванішвілі навіть сказав, що зміни, які він планує запровадити, мають на меті ще більше її посилити.

А колишній прем’єр-міністр Іраклій Гарібшвілі виступив з промовою, в якій спробував назвати добро добром, а зло злом:

«26 жовтня ми оберемо сторону миру або сторону війни, яка обов’язково принесе цю війну. 1 жовтня 2012 року [тоді ГМ вперше виграв парламентські вибори – прим. ред.] ми досягли історичної перемоги й заклали основи для рідкісного, тривалого та безперервного миру в нашій країні. Це завдяки нашому лідеру пану Бідзіні Іванішвілі. Тому наш народ заслужено називає його миротворцем, носієм миру, а нашу партію “Грузинська мрія” – партією миру. Вам не потрібно пояснювати, що чорне, а що біле. Ви самі чудово знаєте, хто партія війни, а хто партія миру. Ви знаєте, хто несе війну і хаос, руйнування і страждання, гноблення, несправедливість і смерть, а хто несе мир, свободу, стабільність, розвиток, статус кандидата в ЄС, безвізовий в’їзд до Європи й процвітання в усіх сферах життя».

Якими будуть подальші кроки партії «Грузинська мрія»?

Щоб отримати конституційну більшість на жовтневих виборах, «Грузинська мрія» має отримати 113 зі 150 місць. Для них – це «референдум» між війною і миром, моральним розкладанням і традиційними цінностями, підкоренням зовнішнім силам і суверенною державою, «колективним ЄНР» і «Грузинською мрією».

Це також проголошення однопартійного правління, остаточного повороту зі шляху євроінтеграції та демонтаж демократії. Грузинські експерти вказують ще на один тривожний факт – бажання внести зміни до Конституції. Нагадаємо, її 78 стаття зобов’язує конституційні органи Грузії «вживати всіх заходів» для забезпечення повної інтеграції з ЄС і НАТО.

«Грузинська мрія» навіть не натякає, що планує її видаляти, й постійно наголошує на своїй прозахідності й обіцяє, що Грузія стане членом Європейського Союзу у 2030 році, але водночас зміцнює зв’язки з Китаєм, запроваджуючи закон про т. зв. іноземних агентів, а останнім часом часто відвідує Іран і отримує ще більше похвал від російських офіційних осіб. Її післявиборчий план, здається, дуже нагадує «рускій мір». І хоча політики «Грузинської мрії» хочуть «врятувати Грузію», не будемо обманювати себе – їхній месіанізм народжується у вакуумі. Це країна, якою керують бізнесмени, а не філософи.

Фото: gov.ge