Путін бреше, бо боїться. Як йому мав би допомогти Герхард Шредер [АНАЛІЗ]

Чого боїться Путін? Втрати влади, впливів, грошей і місця в історії Росії. І все це нині висить на волосині. Російська Федерація стикається з економічними проблемами, Путін дедалі більше впадає в параною через можливий замах на своє життя. Союзник зі США також поки що мало чого досяг у геополітичній грі. Адже Європу не вдалося приборкати, а Україна дедалі частіше завдає видовищних ударів по цілях на території Росії, бо змогла стати незалежною від рішень, бажання чи небажання та постачань деяких типів зброї із Заходу. Але не все так просто. Хоча цьогорічний парад до Дня перемоги вдалося скомпрометувати, це все ще виграна битва, а не війна. Допомогти мав би багаторічний друг Путіна Герхард Шредер. Але й це не вдалося.

Путін хоче миру, а Зеленський упертий – стверджує Трамп

Україна хоче цього чи ні, але змушена грати у воєнну гру Путіна, особливо з огляду на те, хто керує в Білому домі. Адже ми часто чули від Дональда Трампа, що саме Путін хоче миру. Росія і Білорусь навіть знайшли своє місце в Раді миру, яку створив Трамп. За словами президента США, саме Володимир Зеленський і вперта Україна не хочуть домовлятися – ціною «лише» капітуляції своєї країни та передачі Москві без бою території площею майже 120 тисяч квадратних кілометрів.

Читайте також: Задовольнити Дональда Трампа. Чи є мирні переговори симуляцією, створеною для США? [АНАЛІЗ]

Це майже стільки, скільки разом займають Мазовецьке, Великопольське, Люблінське, Підкарпатське воєводства та половина Свентокшиського воєводства. Це територія на 30 тисяч квадратних кілометрів більша за всю Португалію. Крім того, Кремль хоче повторної русифікації українських шкіл, мови, політики та медіа. Також він хоче, щоб сотні тисяч воєнних злочинців не понесли покарання, а ще більше жертв назавжди втратило надію на справедливість за страждання, смерть, тортури та руйнування. І після зустрічі з Трампом на Алясці від цього наміру Путін жодного разу не відмовлявся.

За даними американського незалежного Інституту вивчення війни, Путін, виголошуючи свою заяву 9 травня 2026 року, звертався передусім до внутрішньої аудиторії, бо йому дедалі важче приховувати економічні втрати країни, а також дим і вибухи, які росіяни чують і бачать внаслідок успішних українських атак останніх тижнів і місяців.

Російські державні медіа подали заяву Путіна так, ніби він сказав, що війна в Україні «наближається до завершення», хоча Путін не дав жодних ознак того, що має намір завершити російську війну проти України, – йдеться в останньому звіті ISW. Під час пресконференції Путін заявив, що має намір дозволити російським силам «зосередитися на остаточній поразці України», сигналізуючи, що Росія залишається відданою своїм максималістським цілям – капітуляції українського уряду.

Путін також повторив свої попередні вимоги, щоб будь-яка двостороння зустріч із президентом України Володимиром Зеленським відбулася в Москві, і припустив, що зустрічатиметься лише для підписання остаточної мирної угоди з ним, а не за кордоном для мирних переговорів.

За словами фахівців ISW, Кремль, імовірно, грає на внутрішню аудиторію, яка дедалі сильніше відчуває наслідки війни, що триває вже понад чотири роки, та нездатності Росії відбити українські далекобійні атаки.

Кая Каллас: нехай росіяни залишать Молдову

Отже, Путін, пропагандистськи стверджуючи, що кінець війни близький, не уточнив, на яких умовах мав би бути підписаний цей мир. Тому наприкінці травня на Кіпрі міністри закордонних справ країн Європейського Союзу разом з Україною мають визначити, які вимоги європейський союз висуне Кремлю. «Ми повинні обговорити між собою, про що хочемо говорити з Росією, – заявила Висока представниця Європейського Союзу із закордонних справ і політики безпеки Кая Каллас перед початком засідання Ради ЄС із закордонних справ 11 травня. – Саме тому ми плануємо зустріч міністрів закордонних справ на Кіпрі 27–28 травня. Проблема європейської безпеки полягає в тому, що Росія постійно атакує своїх сусідів, і ми повинні визначити, як можемо запобігти цьому в майбутньому. Для цього потрібні також поступки з боку Росії».

Читайте також: Переговори з Росією. Мир як інструмент війни – російська стратегія протягом 100 років [АНАЛІЗ]

Кая Каллас нагадала, що перебувала в Молдові минулого тижня. «У Молдові ж перебувають російські війська. Можливо, виведення Росією своїх солдатів звідти могло б стати однією з умов стабільності та безпеки в регіоні, – додала дипломатка ЄС».

Водночас дипломатія ЄС відхилила кандидатуру колишнього канцлера Німеччини Герхарда Шредера на посаду переговорника ЄС із Росією. Такий варіант запропонував Володимир Путін. Україна та її міністр закордонних справ Андрій Сибіга також рішуче виступили проти цієї кандидатури. Колишній канцлер Німеччини тісно асоціюється з Кремлем, фактично як близький друг Путіна. Герхард Шредер уже багато років зазнає критики через свої зв’язки з Росією та роботу на російські енергетичні компанії. Багато коментаторів вважають, що саме політика його Соціал-демократичної партії Німеччини (СДП) та її наступників зробила Німеччину залежною від російського газу, а отже призвела до того, що Європа не змогла швидко відмежуватися від Москви навіть перед лицем жорстокої агресії проти незалежної держави.

Шредер як московський зв’язковий у Берліні

Відносини між колишнім канцлером Німеччини та Путіним, що описані в книжці «Московський зв’язковий. Мережа Шредера і шлях Німеччини до залежності» авторства Райнхарда Бінґенера та Маркуса Венера, представлені як один із найважливіших і найсуперечливіших політико-бізнесових зв’язків у Європі після холодної війни. На думку авторів, ця історія є не просто розповіддю про особисту дружбу двох політиків, а про стратегічний механізм побудови російського впливу в Німеччині та формування залежності Європи від Кремля.

Знайомство між колишнім канцлером Німеччини та російським лідером почалося на початку XXI століття, коли Шредер очолював уряд Німеччини. Автори книжки підкреслюють, що від самого початку це не були звичайні дипломатичні відносини. Путін швидко побачив у німецькому політикові партнера, який – з ідеологічних, історичних та економічних причин – був готовий зробити ставку на тісну співпрацю з Росією. Особливо сильним чинником став спільний спротив американській інтервенції в Іраку 2003 року, що ще більше наблизило Берлін і Москву.

У книжці показано, що Шредер сприймав Путіна не лише як політичного партнера, а фактично як особистого друга. Публічно він називав його «бездоганним демократом», навіть тоді, коли в Росії вже відбувалося обмеження свободи медіа, репресії проти опозиції та жорстока війна в Чечні. На думку авторів, це було поєднанням політичного розрахунку, особистих переконань і захоплення можливістю побудови стратегічного партнерства з Москвою.

Шредер, Nord Stream і дружба з Путіним

Переломним моментом став кінець каденції Шредера у 2005 році. Лише через кілька тижнів після залишення посади колишній канцлер прийняв посаду в компанії, яка будувала газопровід Nord Stream і контролювалася російським «Газпромом». Для критиків це стало символом конфлікту інтересів: політик, який раніше підтримував газовий проєкт, що з’єднував Німеччину з Росією, майже одразу почав заробляти на його реалізації. Автори «Московського зв’язкового» описують це як момент, коли політичні відносини перетворилися на мережу бізнесових залежностей.

У наступні роки Шредер увійшов до керівництва російських енергетичних компаній, зокрема Nord Stream і «Роснєфті», ставши одним із найвпливовіших західних захисників співпраці з Росією. Навіть після анексії Криму у 2014 році та посилення репресій у Росії він не розірвав контактів із Путіним. Навпаки – публічно закликав зберігати діалог і критикував спроби ізолювати Кремль. Автори книжки переконують, що саме завдяки таким політикам Путін повірив, що Німеччина залишатиметься передбачуваним партнером незалежно від його агресивних дій.

Читайте також: Олександра Матвійчук: Поки Трамп веде переговори, Путін убив на 31% більше цивільних порівняно з попереднім роком

Одним із найбільш символічних елементів цих відносин була їхня особиста близькість. Путін брав участь у сімейних урочистостях Шредера, а згідно з описаними свідченнями навіть допомагав у процедурах усиновлення дітей колишнього канцлера. На думку авторів, цей особистий зв’язок ускладнював для Шредера критичний погляд на російського лідера і призводив до того, що протягом багатьох років він ігнорував попередження щодо авторитарного характеру російської системи.

На думку авторів «Московського зв’язкового», відносини Шредера і Путіна стали символом стратегічної помилки Німеччини: віри в те, що торгівля та економічна взаємозалежність пом’якшать імперські амбіції Росії. Натомість це призвело до глибокої енергетичної залежності Берліна від Москви.

Путін систематично бреше про припинення вогню

Європі знадобилося багато часу, щоб розірвати ці зв’язки, які будувалися роками. Політики Європейського Союзу вже розуміють, що у відносинах із Путіним необхідні запобіжники, адже Путін постійно порушує своє слово. Кількість брехні щодо припинення вогню лише цього року вже неможливо підрахувати. Припинення вогню на Новий рік, на православне Різдво, через сильні морози, на Великдень, тепер – з нагоди Дня перемоги, й щоразу все завершувалося так само, як і цього разу.

Протягом 48 годин із моменту запровадження теоретичного припинення вогню Росія атакувала українські позиції на фронті понад 10 тисячами FPV-дронів, здійснила 100 артилерійських ударів, а також 150 штурмів.

Водночас російське Міністерство оборони звинуватило Україну в порушенні режиму припинення вогню через проведення 8 наземних атак, 676 артилерійських ударів із застосуванням РСЗВ та мінометів, а також 6331 атаки дронами. Хоча, за даними Інституту вивчення війни, інтенсивність бойових дій у ці дні все ж знизилася.

На думку незалежних американських експертів, поширення взаємних звинувачень і постійна локальна активність протягом усього другого дня припинення вогню підкреслюють той факт, що перемир’я без чітких механізмів примусу до виконання, надійного моніторингу та визначених процедур розв’язування суперечок, імовірно, не буде тривалим.

Перемир’я завершується опівночі з 11 на 12 травня.