Росія готується до війни з НАТО. Це козирі Кремля і Заходу [АНАЛІЗ]

Війна з НАТО – це вже офіційно визнаний урядом Росії проєкт. Як заявив 16 грудня міністр оборони Андрій Бєлоусов, у 2024 році його міністерство готувалося до можливої війни Росії з НАТО в Європі, тому рівень витрат на оборону становить майже третину федерального бюджету. Такі витрати говорять про мобілізацію країни для війни. Але війна ж економічно не вигідна! Однак диктатори мислять інакше. Для них гроші – це влада. Але ж владу можна посилити не тільки за допомогою грошей, а й за допомогою військової сили. Це більше відповідає темпераменту Путіна, який через кілька днів після заяви Білоусова заявив, що без війни нудно. Це – суб’єктивний чинник, що підштовхує до Третьої світової війни. Але чи є об’єктивні передумови війни?

Чи справді Росія не здатна ні з ким більше воювати, бо загрузла в Україні?

Оптимісти заспокоюють, що Росія ні на кого більше не зможе напасти, оскільки загрузла в Україні. Тому вона втратила Сирію остаточно. Дійсно, без опори на режим Асада, без логістики, коли вже Туреччина та Ізраїль активно втручаються, повернути Сирію неможливо. Якщо оптимісти мають рацію, то Росія скоро піде з Африки. Але якщо Росія вчепиться в Лівію і знайде додаткові сили для військових операцій в Африці, значить вони помиляються. Наведу історичний приклад. Кінець серпня – початок вересня 1941 року. Радянська армія зазнає безпрецедентної поразки на фронті.

Попереду битва за Москву з сумнівними перспективами її утримати. Чи міг хто-небудь подумати, що саме в цей момент у Радянського Союзу буде достатньо сил вторгнутися в Іран і окупувати його північні провінції? Свого часу багато хто теж сподівався, що якщо Росія загрузне в Сирії, то ніде більше воювати не зможе. Однак війна в Сирії дала змогу Росії побудувати військову машину для війни в Україні. Те, що Росії недостатньо зараз ресурсів для нової війни, не має заспокоювати. Якщо машина вже є, то рано чи пізно паливо для неї теж знайдеться. Наразі російська армія скута в Україні, проте її мобілізаційний резерв дає змогу в майбутньому поширити війну й на інші країни.

У 2022 році Росія відправила в Україну всі свої боєздатні військові частини, й тому справді була не в змозі вести де-небудь ще одну війну. Ба більше, вона втратила в Україні більшу частину сучасної техніки й змушена була повернутися до старої тактики Першої світової війни з артилерійським вогняним валом і піхотними атаками. На цій підставі оптимісти вважають, що російська армія виснажилася, і їй знадобиться кілька років, щоб відновитися для війни з країнами НАТО. Я так не думаю. Уже за час війни в Україні російська армія в кілька разів збільшила чисельність боєздатних частин, розв’язала проблему зі снарядами, а відновлення парку сучасних танків та іншої техніки особливого значення не має, оскільки ця техніка однаково б згоріла в перші місяці війни з НАТО. Бої на Донбасі показують, що російська армія здатна проводити піхотні штурми й без підтримки сучасної техніки.

Потрібно враховувати не тільки військову міць, а й функціональність військової машини, тобто під які завдання вона вибудувана. Бульдозер же потужніший за легковий автомобіль, проте програє йому змагання з перегонів. Так і з армією. Найпотужніша армія, що створена для наступу, може виявитися безпорадною в обороні, й це продемонструвала поразка радянської армії в перші місяці війни з гітлерівською Німеччиною. Армії країн НАТО перевершують російську армію технологічно, але вони збудовані для коротких локальних воєн і не пристосовані для континентальної війни на виснаження. Російська армія зразка 2022 року теж була збудована для блискавичної війни. Однак після невдачі бліцкригу вона змушена була відступати. Якби західні країни в той момент надали Україні достатню військову допомогу, війна могла б закінчитися. Отримавши перепочинок, російська влада побудувала нову військову машину під завдання великої континентальної війни на виснаження.

Державна машина в режимі воєнного часу

Західні країни живуть у режимі мирного часу, а їхні армії – це один із багатьох компонентів у структурі держави. У Росії, навпаки, сама держава стала компонентом у структурі армії та спецслужб. Тобто, в режимі мирного часу армія – це всього лише один з інструментів держави, в режимі воєнного часу держава стає частиною військової машини. Усі державні й громадські інститути – ЗМІ, суди, органи влади й самоврядування, соціальна система, промисловість – переорієнтовані на підтримання армії, що воює, і вже не можуть нормально функціонувати в мирний час. Механізм функціонування російської військової машини визначається способом розподілу грошей. До 2022 року держава була придатком або баластом монополій, які торгували природними ресурсами, а доходи зберігали в західних країнах. Через санкції доходи неможливо зберігати на Заході, тож вони спершу спрямовуються на військове виробництво й оплату контрактникам, а потім осідають у регіонах зі злиденним населенням, які раніше страждали через відсутність фінансування. Це формує соціальну базу підтримки війни, а злидні штовхають людей записуватися на службу за контрактом у такій кількості, що проводити примусову мобілізацію немає потреби. Оскільки загибель контрактників ні в кого співчуття не викликає, то мешканці Росії здебільшого воліють просто не помічати війну.

Однак якщо війна закінчиться, то економіка має бути перейти в режим мирного часу, і фінансові надходження в регіони припиняться. Демократична країна могла б вкласти гроші у відновлення промисловості та в соціальний захист населення, але не диктатура, яка завжди грабувала власну країну. Однак люди вже звикли до нового рівня доходів, втрата яких спричинить масову стихійну озлобленість із непередбачуваними соціальними наслідками. До того ж із фронту повернуться сотні тисяч людей, які за час війни морально деградували й втратили навички нормального соціального життя. Вони вимагатимуть привілеїв і вихлюпуватимуть свою ненависть на навколишніх. З цієї причини якщо Росія вийде з війни з Україною, то постане перед вибором: або перейти в нестабільний стан, або почати нову війну.

Однак наразі ймовірність початку Третьої світової війни вкрай мала через низку обставин. По-перше, поки російська армія просувається на Донбасі, підвищуючи загрозу для всього східного фронту, російське керівництво не має наміру відволікатися на інші ділянки фронту. Якщо навіть у Курську область воно не перекинуло сили з Донбасу, то тим паче не буде відволікати сили для військових операцій проти країн НАТО. По-друге, Путін не робитиме радикальних дій у невизначеній ситуації, тоді як Дональд Трамп цілеспрямовано створює атмосферу невизначеності. По-третє, Китай ще не визначився з вибором стратегії: з одного боку, він нарощує військову міць, погрожуючи Тайваню, з іншого боку, прагне технологічного прориву, що дасть змогу подолати кризу в економіці на шляху мирного розвитку.

По-четверте, неможливо бути учасником світової війни без союзників. Наразі у світі залишилися тільки дві країни з імперськими амбіціями, які прагнуть військовою силою поширити свій вплив на інші країни – це Росія та Іран. З цієї причини вони – природні союзники. Однак після поразки Хезболли в Лівані від рук Ізраїлю та падіння режиму Асада в Сирії імперські плани Ірану зазнали краху, що так само означає, що Росія залишиться без союзників у разі Третьої світової війни.

Чи є підстава країнам НАТО побоюватися вторгнення Росії?

Я не вважаю, що найближчим часом Росія може загрожувати країнам НАТО. Однак майбутнє непередбачуване, і ситуація може змінитися, якщо країни НАТО не готуватимуться до війни з Росією. У зв’язку з цим розглянемо, чи здатна Росія успішно вести війну проти них, якщо вивільнить сотні тисяч солдатів у разі перемир’я з Україною. Для цього я пропоную подивитися на гіпотетичну ситуацію війни Росії з НАТО через аналіз досвіду Російсько-української війни найкращого військового аналітика – Валерія Залужного, завдяки військовому таланту якого вдалось витіснити росіян з Херсону та з Харківської області у 2022 році.

1 листопада 2023 року у програмному есе в журналі The Economist Валерій Залужний пише, що Росія втягнула Україну в позиційну війну, в якій вона має перевагу. Щоб переломити ситуацію, необхідно перейти до маневрової війни, але для цього необхідно домогтися переваги за п’ятьма пріоритетними напрямами. Я думаю, це так і щодо інших країн, на які Росія може напасти.

Перший пріоритет – повітряні сили, контроль над небом для великомасштабних наземних операцій. Тут Росія набагато перевершує Україну, однак у країн НАТО, у разі війни з Росією, буде величезна перевага. Частково завдання пілотованої авіації почали зараз виконувати безпілотники, які активно розвиває як Україна, так і Росія, однак у Росії більше виробничих потужностей для цього.

Другий пріоритет – засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ), щоб глушити сигнали зв’язку і навігації противника. В останнє десятиліття Росія модернізувала власні сили РЕБ, створивши новий рід військ і 60 нових видів техніки, тоді як Україна тільки почала їх створювати. За другим параметром знову ж таки перевага у Росії, однак вона може її втратити, оскільки інформаційні технології країн НАТО набагато більш просунуті. Тому в перспективі країни НАТО в цьому пріоритетному напрямі також можуть здобути перевагу над Росією з урахуванням розвитку технологій штучного інтелекту.

Третій пріоритет – контрбатарейний вогонь, ураження артилерії противника. Тут у Росії перевага не тільки над Україною, а й над країнами НАТО, які хоча й виробляють якісніші снаряди, проте не в достатній кількості. Частково завдання артилерії почали вирішувати дрони-камікадзе, які активно застосовує як Україна, так і Росія.

Четвертий пріоритет, який виділив Валерій Залужний, – технологія розмінування мінних полів супротивника, щоб успішно наступати. Однак після того, як українська армія перейшла в оборону, з’ясувалося, що в неї вкрай обмежені можливості мінувати поля, щоб зупинити ворожу піхоту. У цьому пріоритетному напрямі повний провал не тільки в України, а й в інших європейських держав, які підписали конвенцію про заборону протипіхотних мін і знищили їхні запаси. Як вони збираються зупиняти піхотні атаки Росії? На щастя, США не приєдналися до цієї конвенції, але чи буде ухвалено вчасно рішення про постачання мін у Європу всупереч юридичним і бюрократичним труднощам?

П’ятий пріоритет – нарощування власних резервів. Росія створила механізм поповнення армії без примусової мобілізації й повільно нарощувала чисельність боєздатних частин. Їх достатньо, щоб на різних ділянках фронту проривати українську оборону, але поки що недостатньо, щоб розвивати успіх, тому наступ іде повільно. За оцінками військового керівництва, які підтвердив Валерій Залужний наприкінці 2023 року, щоб покрити потребу української армії на 2024 рік, необхідно мобілізувати 450-500 тис. резервістів. Однак мобілізацію проводили із запізненням і з великими проблемами, тому кількість тих, хто поповнив українську армію, набагато менша за цю цифру. З цієї причини протягом усього 2024 року співвідношення сил на полі бою повільно змінювалося на користь Росії. Ситуація погіршується тим, що 18 жовтня 2022 року було ухвалено закон №8109, який скасовує призов на строкову службу під час воєнного стану. Тобто в цьому пріоритетному напрямі Росія має абсолютну перевагу над Україною, і, гадаю, матиме таку саму перевагу над країнами НАТО в разі військового зіткнення з ними.

Тобто протягом 2024 року Україна не мала переваги за жодним пріоритетним напрямом, який окреслив Валерій Залужний, що пояснює успіхи російської армії. Однак він не врахував ще один напрям – якість управління військами. Після зняття Валерія Залужного виникла криза військового управління, яка не подолана досі й призводить до трагічних ситуацій на фронті.

У разі війни з країнами НАТО Росія матиме перевагу щонайменше за трьома пріоритетними напрямами, однак за першим пріоритетним напрямом країни НАТО матимуть абсолютну перевагу, і це стосується не тільки авіації, а й високоточних ракет. Цієї переваги достатньо, щоб завдати Росії першого нищівного обеззброювального удару, який може призвести до перемоги. Але що, якщо після цього першого удару країни НАТО підуть на перемир’я і почнуть переговори з Росією, щоб повернутися в довоєнний стан. У цьому випадку Росія оговтається після удару і втягне їх у позиційну війну, в якій вона за трьома пріоритетними напрямами матиме абсолютну перевагу. Якщо війна буде довгою, то високотехнологічна зброя закінчиться, і все вирішуватимуть маси солдатів на полі бою, як це відбувається зараз на фронтах України.

Росію можна було зупинити й у 2022 році, й у 2023 в Україні, але не було для цього політичної волі західних країн. У разі поширення війни на країни НАТО у них буде можливість перемогти Росію, але для цього буде потрібна політична воля, яку вони досі не змогли продемонструвати. Путін поки сам не знає, як вчинить. Зараз він не готовий воювати з НАТО, але він готується до цього і спостерігає за поведінкою західних лідерів. Якщо вони продемонструють свою націленість на перемогу, а не на тимчасове перемир’я, то він не нападе на країни НАТО, як не напав би на Україну, якби бачив рішучість Заходу її захищати.