Росія оголосила себе правонаступницею Радянського Союзу і привласнила його образ борця з колоніалізмом, який досі зберігається в багатьох країнах Африки. Радянський Союз активно використовував антиколоніальну риторику для просування марксистської ідеології в Африці та підтримував Африканський національний конгрес Нельсона Мандели у його боротьбі проти апартеїду. Координацію теми боротьби з апартеїдом радянське керівництво поклало на Україну (на той момент – Українську РСР), яка стала членом Спеціального комітету ООН проти апартеїду. Водночас не Україна, а саме Росія, яка нині намагається військовим шляхом повернути свої колишні колоніальні володіння, асоціюється в африканських країнах з боротьбою проти колоніалізму. Цей очевидний успіх російської пропаганди призводить до припливу африканських найманців до російської армії. З цієї теми журналіст Арден Аркман провів розслідування для інтернет-видання The Insider.
Паралельно з військовою присутністю Росія нарощує свій інформаційний вплив в Африці. З цією метою у 2023 році було створено медіаплатформу для просування проросійських та антизахідних наративів на африканському континенті – «Африканську ініціативу». Серед учасників цього проєкту були помічені люди, раніше пов’язані з медіаструктурами «Вагнера». Паралельно як альтернативу західним соцмережам Росія просуває соціальну мережу Afree – «панафриканську» інтернет-платформу. Через ці структури Росія вербує в Африці найманців для війни проти України.
Уся ця діяльність маскується образом борця з колоніалізмом, який ще використовував Радянський Союз, – і це не новина. Новизна полягає в тому, як показує у своєму розслідуванні Арден Аркман, у тому, що навіть в Африці російська пропаганда активно використовує православну церкву та апелює до так званих «традиційних цінностей», протиставляючи їх цінностям сучасної цивілізації. Сучасна російська пропаганда навіть в Африці відрізняється від радянської своєю архаїчною стилістикою. Не вигадуючи нічого нового, вона відтворює в інформаційному просторі Африки ті самі антиукраїнські наративи, що й усередині власної країни.
Багато африканців вірять, ніби не Росія напала на Україну, а Захід розв’язав війну проти Росії руками України. Автор розслідування підтверджує це висловлюваннями звичайних африканців із різних країн, яких йому вдалося знайти через соціальні мережі.
Автор дослідження уникає довільних узагальнень, демонструючи, що причини та соціальна база підтримки Росії можуть суттєво відрізнятися в різних африканських країнах. До цього треба додати, що й усередині кожної держави ставлення до Росії та України також може різнитися в різних соціальних групах. Так, нігерійський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури (1986) Воле Шойїнка опублікував у 2023 році збірку есеїв «Досьє Путіна: екскурс в ідеологію болю». У ній він розглядає війну проти України в контексті ідеології насильства сучасної Росії – феодальної терористичної держави під керівництвом Путіна. На його думку, ця війна є гуманітарною катастрофою, яка матиме тяжкі наслідки для всього африканського континенту; ба більше, від неї залежить доля світу, тому африканці повинні її засудити й мають повне право втручатися у справи Путіна.
Поширенню російського впливу також сприяють соціальні чинники, серед яких – бідність. Соціологічні дослідження показують різний рівень симпатій у різних африканських країнах залежно від історії, соціального устрою та рівня економічного розвитку. Багато країн раніше перебували під впливом Радянського Союзу і навіть проголошували курс на побудову соціалізму. Їхні жителі схильні переносити своє ставлення до Радянського Союзу на сучасну Росію, не замислюючись, що Україна також зробила значний внесок у допомогу, яку той надавав африканським країнам. Ба більше, проросійські настрої сильні навіть у такій демократичній країні, як Кенія, яка ніколи не входила до сфери впливу Росії.
Нижче, за згодою автора, подаються витяги з дослідження Ардена Аркмана «Колоніалізм по-кремлівськи: як африканців обманом заманюють на фронт» у конспективному викладі. Із повним текстом дослідження англійською або російською мовами можна ознайомитися на сайті інтернет-видання The Insider.
Арден Аркман. Росія вербує найманців в Африці для війни проти України
У лютому 2026 року Міністерство закордонних справ України заявило, що щонайменше 1700 африканців із десятків країн воюють на боці Росії.
У лютому 2026 року женевська група розслідувачів IMPACT, яка збирає інформацію про російські мережі вербування, повідомила, що отримала кілька файлів зі списками завербованих африканців, зокрема один більш повний файл із даними про 1417 громадян із 35 країн.
Найбільше рекрутів походить з Єгипту (361 особа), Камеруну (335) та Гани (234). Окремий список IMPACT містить 316 імен африканських рекрутів, які загинули під час бойових дій. Найбільша кількість смертей припадає на громадян Камеруну, Гани та Єгипту. У Гамбії, Нігерії, Сомалі, Уганді, Танзанії та Зімбабве також зафіксовано десятки випадків не лише загибелі або потрапляння в полон, а й повернення на батьківщину завербованих громадян.
У Кенії лідер більшості в парламенті Кімані Ічунг’ва 18 лютого 2026 року під час дебатів заявив, що його співвітчизників обманом заманюють на чужу війну як гарматне м’ясо, обіцяючи цивільну роботу.
Пізніше у коментарі місцевим медіа він підкреслював, що рекрутів відправляли в бій практично без підготовки: «Деяких тренували лише дев’ять днів. Їм просто дають у руки зброю, щоб вони йшли помирати». Ця заява пролунала після виходу доповіді Національної служби розвідки Кенії (National Intelligence Service, NIS), дані з якої опублікувало агентство Reuters: було завербовано понад тисячу кенійських чоловіків, із них 89 осіб на той момент перебували на передовій, 39 – у лікарнях із пораненнями, а 28 – зникли безвісти.
Міністр закордонних справ Гани визнав загибель 55 громадян країни, яких також залучили до Росії обіцянками роботи, але відправили на фронт.
Потенційні рекрути повинні бути віком від 18 до 55 років. Вони можуть розраховувати на «офіційну державну програму» з фінансовою та соціальною підтримкою. Їм допомагають оформити візу, організовують і оплачують переліт до Росії, зокрема до Уфи.
Контакти вербувальників ведуть до оголошення, розміщеного на сторінці у соціальній мережі «ВКонтакті» деякої Дар’ї Артемівни. В описі її профілю зазначено: «Центр інформаційної підтримки та супроводу добровольчого руху Республіки Башкортостан. Актуальні програми, гарантії, виплати».
У серпні 2025 року на її сторінці було опубліковано допис із фотографією темношкірих чоловіків із валізами та текстом: «Запрошуємо укласти контракт з Міністерством оборони Росії у місті Уфі! Також приймаємо громадян далекого зарубіжжя: Китаю, Колумбії, Африки, Іраку, Ірану, Єгипту, СНД тощо. Іноземних військових БЕЗ знання російської мови!». Їм обіцяють квитки, візу, але виплати вже скромніші: одноразова – від 1,4 до 1,7 млн рублів, щомісячна – від 230 до 260 тисяч рублів.
В одній із публікацій Дар’я розповідає, чому іноземці обирають службу «на СВО». Як один із чинників вона називає «історичну пам’ять»: «Люди з країн колишньої Югославії, Латинської Америки, Африки вважають, що Росія завжди допомагала боротися із зовнішньою агресією».
У розмові з виданням The Insider політологиня-африканістка Ірина Філатова розповідає, як у Південно-Африканській Республіці одну з дочок колишнього президента Дудузіле Зуми-Самбудли було звинувачено у вербуванні чоловіків для участі у війні Росії проти України: «Вони думали, що їдуть на курси охоронців, але зрештою потрапляли на фронт. Уряд зробив усе, щоб їх визволити, бо розгорівся скандал. Однак когось уже встигли вбити або покалічити». Після висунутих звинувачень Зума-Самбудла добровільно склала повноваження депутата парламенту від партії, яку очолює її батько.
Після загибелі Євгенія Пригожина та демонтажу його медійних структур Росія почала перебудовувати систему інформаційного впливу в Африці. Ключовим елементом нової архітектури пропаганди стала «Африканська ініціатива» (АІ) – медіапроєкт, створений у Москві у вересні 2023 року.
Згідно з даними розслідувачів, оприлюдненими у травні 2025 року, організація також просуває «Африканський корпус» – наступника вагнерівців. Як стверджується, особи, залучені до роботи в АІ, перебувають під санкціями та пов’язані з пригожинським «Лахта-центром».
«Африканська ініціатива» працює як повноцінне медіа: має версії англійською, французькою, іспанською та арабською мовами, а також Telegram-канал. Новини на сайті дублюються в каналі месенджера і далі розсилаються до десятків споріднених груп і спільнот.
Соціальна ситуація в Африці
У Кенії у період з 2005 по 2022 рік ВВП на душу населення зріс на 43%, а частка населення, що живе за національною межею бідності, за той самий період зменшилася з 46,8% лише до 39,8%. Згідно з прогнозом Світового банку, у 2026 році бідність торкнеться понад 43% кенійців.
Правозахисник із Кенії Отієно Н. у розмові з The Insider називає саме бідність тим чинником, який змушує африканців іти воювати в російській армії. Він розповідає, що до початку повномасштабної війни проти України колишні військові іноді отримували роботу в Росії, пов’язану з охоронним бізнесом. Однак після 2022 року в країні з’явилося багато агентств, які приваблювали довірливих молодих безробітних кенійців обіцянками роботи за кордоном. За словами Отієно, місцеві корумповані чиновники могли отримувати гроші від агентств, що заробляли на «зборах» із чоловіків, які зверталися по працевлаштування.
У коментарях під новиною у Facebook про кенійських чоловіків, завербованих до російської армії, користувачі пишуть, що й самі хотіли б зв’язатися з рекрутерами та вирушити воювати. Багато з цих користувачів, як зазначено в їхніх профілях, проживають як у Кенії, так і в інших африканських країнах.
Трапляються й такі коментарі: «ситуація з безробіттям у Кенії смертельно небезпечна», «краще померти в бою, ніж померти бідним, купаючись у злиднях, мені потрібна робота, допоможіть», «краще померти за сенс життя, ніж жити марно з порожньою надією тут, у Кенії, <…> хочеться, щоб західноафриканці, які гинуть у пустелі та на морі, намагаючись дістатися Європи, теж скористалися цією пропозицією».
Нігерієць Іб переконаний, що 80% молоді в Нігерії та по всьому континенту прийняли б цю можливість «з відкритими обіймами»: «Ми вважаємо, що краще померти, заробляючи гроші, ніж сидіти вдома і бути вбитим ні за що. Усі знають, що пропозиція з Росії – це золота можливість побудувати в майбутньому краще життя вдома». Так думають, за його словами, і на Заході, і на Сході Африки. Серед його друзів є кілька нігерійських солдатів, які хочуть дезертирувати до російської армії.
Африканські симпатії до Росії
Ірина Філатова також зазначає, що і в Південно-Африканській Республіці, і в деяких інших країнах, особливо в Західній Африці, де вагнерівці навчали місцеві збройні сили, люди справді можуть їхати до Росії добровільно, зокрема на фронт, просто з політичних симпатій: «Тут поєднується кілька чинників: Росія популярна, я їду робити добру справу, а мені ще й добре заплатять – отже, все чудово».
Ставлення до Росії в жителів африканського континенту є змішаним і значною мірою залежить від конкретної держави. Сервіс Afrobarometer у 2024–2025 роках проводив опитування, в якому взяли участь понад 50 тисяч осіб із 38 африканських країн. Респонденти оцінювали політичний та економічний вплив Росії.
Результати показали, що 36% учасників опитування вважають вплив «радше/дуже позитивним», а 23% – «радше/дуже негативним». Близько 42% не змогли дати конкретної відповіді. У Центральній Африці приблизно половина опитаних симпатизує Росії, у Західній – трохи менше, 43%, у Південній та Східній Африці – 27% і 26% відповідно.
На рівні країн найпозитивніше ставлення до Росії – у Малі (80% усіх жителів) та Камеруні (60%). Війна в Україні не змінила цей розподіл на шкоду Росії: у 24 країнах дослідники зафіксували зростання позитивних оцінок на три відсоткові пункти порівняно з 2019–2021 роками.
Найбільш дружнім регіоном континенту Ірина Філатова називає Західну Африку (зокрема ЦАР), доволі близьким – Південну Африку, а Кенію вважає більш віддаленою: «Вона в ООН за Росію далеко не завжди голосувала, навіть не завжди утримувалася».
Росія використовує радянський антиколоніальний наратив, забуваючи про роль України
«Свій вплив Росія нарощує і за допомогою пропаганди, в якій є спільний для континенту наратив: „Це допомога СРСР в антиколоніальній боротьбі, у боротьбі проти апартеїду та імперіалізму. Росія позиціонує себе як захисника Глобального Півдня і бореться проти пригнічення та за багатополярний світ“», – розповідає Ірина Філатова.
Загальний для континенту наратив російської пропаганди – це допомога Радянського Союзу в антиколоніальній боротьбі, у боротьбі проти апартеїду та імперіалізму.
Конкретні мотиви симпатій у різних країнах вона оцінює по-різному. У Південно-Африканській Республіці популярними є саме мотиви допомоги: Радянський Союз сприймається як друг і ПАР, і правлячої партії Африканського національного конгресу, і «тих, хто все ще перебуває або нещодавно перебував при владі». У пропаганді, що ведеться в Західній Африці, Ірина Філатова погоджується із Пітером Залмаєвим і виокремлює антифранцузький мотив – російські позиції є сильними саме у колишніх французьких колоніях.
Пітер Залмаєв відзначає сильну ностальгію жителів континенту за африкано-радянськими зв’язками, насамперед у Південно-Африканській Республіці. Він розповідає, що це минуле насамперед асоціюється з Росією, хоча Україна, за його словами, «відігравала в цьому союзі другу скрипку»: «Більше половини лікарів, інженерів та іншої інтелігенції в Мозамбіку у 1970-х роках були з України». Він переконаний, що про це потрібно говорити, щоб протидіяти антиукраїнським наративам російської пропаганди та її спробам привласнити радянську спадщину.
Залмаєв також зазначає, що Україні складніше просувати власні наративи, оскільки Київ має слабший дипломатичний вплив з об’єктивних причин: у України на континенті лише 17 посольств, тоді як у Росії – 54, адже останній автоматично перейшли всі радянські.
У Малі, за його словами, панують виключно антизахідні настрої: «Навіть людині із Заходу там буде небезпечно». У Танзанії режим є авторитарним і більш лояльним до Китаю та Росії. А Кенія поки що залишається «острівцем демократії» з розвиненою медіасферою.
Положення багатьох країн, де Росія посилила свій вплив і куди були введені вагнерівці – Центральноафриканської Республіки, Малі, Чаду, Нігеру та інших – Ірина Філатова називає катастрофічним: «Це дуже відсталі й бідні регіони з великою кількістю суперечностей між місцевим населенням та ісламістами, які регулярно нападають на сільських жителів і вбивають тих, хто їм не подобається, а також борються з урядом за колосальні ресурси. Російські військові, імовірно, отримують певний дохід від цих ресурсів за те, що охороняють ці режими».
Роль православної церкви та апеляція до традиційних цінностей
У Кенії, як зазначають у Code for Africa, ставка робиться насамперед на інструменти м’якої сили, зокрема на мережу парафій Російської православної церкви (усього їх у країні – 37), яку дослідники називають одним із каналів російського впливу. У Нігерії також є кілька парафій РПЦ, які, за даними Code for Africa, підозрюються у співпраці з інфлюенсерами, поширенні матеріалів у місцевих газетах і протидії антиурядовим протестам. У підсумку їхня діяльність, за оцінками дослідників, сприяє захисту інтересів путчистів у Сахелі, розпалюванню ненависті до Заходу та зростанню симпатій до війни Росії проти України.
Ще один наратив, більш поширений у Південній та Центральній Африці, – це просування «традиційних цінностей», уявлення про які на континенті подібні до російських: «Наголос на релігійних цінностях африканців, протидія домінуванню західного менталітету, впровадженню західних норм і правил. І в усьому цьому Росія допомагає Африці».
Під час підготовки африканці проходять не лише інтенсивне навчання військовій справі, а й таїнство хрещення у православну віру.
Священник спілкувався з ними «через брата серба», який знав англійську та французьку мови. До думки про хрещення африканці, ймовірно, дійшли доволі швидко. Після короткої розповіді православного священика про себе та православну віру, завдяки допомозі брата з Сербії, вони прийняли хрещення.
Що кажуть самі африканці?
Ірина Філатова вважає, що пропаганда поширюється в Африці практично тими самими формулюваннями, що й у Росії. Як правило, це повідомлення про «непереможну силу», про «досягнення» на фронті, негативні висловлювання щодо Володимира Зеленського та інша заздалегідь неправдива інформація. Це призводить до того, що в країнах із сильним російським впливом у багатьох людей формуються проросійські настрої, особливо щодо причин війни проти України.
The Insider поспілкувалося з африканцями, які висловлювалися в соцмережах на підтримку Росії, а також заявляли про бажання поїхати допомагати їй на фронті з ідеологічних причин. Джо Сержент із Намібії не має військового досвіду, але «любить армію всім серцем» і хоче «боротися зі злом і брехунами в НАТО». Він вірить, що Росія, КНДР, Китай та Іран борються за правду і справедливість.
Житель Нігерії Вілфред Фатер заявив, що всі країни, окрім Ефіопії, були колонізовані, але Росія ніколи не була одним із колонізаторів: «Боротьба за Росію означатиме боротьбу за свободу від неоколоніалізму. Чому зараз африканці повинні покладатися на західну допомогу для розвитку? Чому Африка – це смітник для західних товарів? Чому вони забирають наші мінеральні ресурси і дають нам папірці у вигляді доларів, які друкують у величезних кількостях?».
Вілфред каже, що знає багатьох, хто поділяє ці погляди. Щодо України його судження дослівно повторюють російську пропаганду: «Війну почала не Росія, а Америка через Україну. Росія не програє, у неї є військова міць, щоб продовжувати боротися за праве діло». Протилежну точку зору він вважає невіглаством або небажанням шукати «достовірну інформацію».
Житель Кенії Девід поділився з The Insider мрією воювати за Росію: «Я хочу боротися з терористами зі США, але здоров’я не дозволяє. Людям, які пішли в російську армію, надано велику честь протистояти справжньому злу, розбещенню та рабству. Двоє моїх друзів досі там, вони телефонують і пишуть родині та не хочуть повертатися до перемоги. Хай живе Путін!»
Редакція Postpravda.Info висловлює подяку Ардену Аркману за співпрацю.
