Найважливіша подія року в Грузії – парламентські вибори. В якому напрямку піде Грузія? Чи змінять вибори ситуацію в країні? Журналіст PostPravda.Info Стася Будзіш розмовляє про вибори з Гією Нодія, професором Державного університету Іллі у Тбілісі, аналітиком і колишнім міністром освіти й науки Грузії.
Вибори стрімко наближаються
За два тижні в Грузії відбудуться парламентські вибори. Як правляча партія «Грузинська мрія», так і опозиція ставляться до них як до референдуму, оскільки вони мають стати вибором між війною і миром для першої, або між Росією і Заходом для другої. Здається, що правляча партія робить все, щоб виграти його за будь-яку ціну.
«Грузинській мрії» є що втрачати. І це відчувається у передвиборчих перегонах. Вона б’є по найбільш чутливих струнах души, погрожуючи війною і вдаючись до теорій змови. Вона говорить про нібито Партію глобальної війни, яка хоче втягнути Грузію у війну з Росією і відкрити другий фронт на Кавказі. У цьому вони заходять дуже далеко. Вони випустили серію плакатів з фотографіями зруйнованої війною України, які контрастують з аналогічними місцями в Грузії, тільки в повній красі. Це підлий і ганебний вчинок. Однак, якщо поглянути на риторику «Грузинської мрії», то залякування війною не є чимось новим. Вони роблять це з 2022 року, з моменту нападу Росії на Україну. На жаль, ця маніпуляція діє на частину населення.
Як і чому?
Тому що люди бачать, що ця війна не жарти й, що найгірше, не видно ні її кінця, ні ознак перемоги України. Вони бояться. Вони також усвідомлюють, що якщо війна почнеться в Грузії, ніхто не прийде нам на допомогу, як це було в серпні 2008 року, коли почалася війна за Цхінвальський район – так звану Південну Осетію. І це також один з меседжів правлячої партії, який вони пов’язують з поверненням до влади Міхеіла Саакашвілі.
У Тбілісі з’явилися нові плакати – на червоному тлі розлючені обличчя лідерів опозиційних партій Ніки Мелія з «Ахалі», Георгія Гахарія з «За Грузію», самого екс-президента Саакашвілі, який перебуває у в’язниці, Георгія Вашадзе зі «Стратегії Агмашенебелі» і Мамуки Хазарадзе з партії «Лело для Грузії». Я пам’ятаю, що плакати в подібному стилі заполонили Грузію під час другого туру останніх президентських виборів у 2018 році. Похоронні катафалки з розлюченими зображеннями Саакашвілі й політиків з його партії «Єдиний національний рух» навіть їздили столицею та вигукували з мегафонів гасло «не дозвольте злу повернутися». Тоді це спрацювало. Саломе Зурабішвілі виграла вибори.
Так, але це була дещо інша ситуація. Суперником Саломе Зурабішвілі був Грігол Вашадзе від Єдиного національного руху. Опитування і перший тур показали, що її шанси були невеликими. Однак її підтримував Бідзіна Іванішвілі, засновник «Грузинської мрії». Якби не це, вона б точно не досягла успіху. У 2018 році страшилка у вигляді Саакашвілі була однозначно сильнішою, ніж сьогодні. Люди боялися, що він повернеться в країну і знову почнеться пекло, що знову відновиться його режим. Сьогодні війна, безумовно, лякає більше, але Саакашвілі все ще на першому місці у рейтингу.
Саломе Зурабішвілі сьогодні також перебуває в зовсім іншому місці. Вона перейшла в опозицію, згуртувала навколо себе опозиціонерів і стала як кістка у горлі у правлячій партії. Чому вона не помилує Саакашвілі?
Я не знаю, який її головний мотив, але вона стверджує, що це мало що дасть, оскільки вона може помилувати його лише у тих справах, де вже є вирок. Однак від цього було б мало користі, тому що є й інші справи, які перебувають на розгляді, тож як тільки він вийде, його запроторять назад. Ба більше, якби вона зробила це сьогодні, Саакашвілі об’єднав би всю опозицію, і це знищило б її шанси на перемогу.
Вона настільки дратує «Грузинську мрію», що вони вирішили розпочати проти неї процедуру імпічменту вдруге майже за рік. Її звинувачують у порушенні Конституції, саме в тому, що у 2023 році, а також ще і нещодавно вона здійснювала неконституційні поїздки до Європи. Раніше депутатом «Грузинської мрії» не вдалося усунути її від влади, оскільки вони не набрали достатньої кількості голосів у парламенті, тепер цілком ймовірно, якщо вони не виграють вибори, історія повториться. Однак термін її повноважень закінчується в грудні, тож навіщо вони це роблять?
Це емоційне і непродумане рішення «Грузинської мрії». Я б навіть сказав, що це зробив сам Іванішвілі, який у такий спосіб хоче покарати її за непокору і показати їй, де її місце в лавах. Проте це абсурд, і ніхто не сприймає це серйозно.
Чи може Зурабішвілі стати лідером опозиції?
Не думаю, що вона цього прагне. На мою думку, вона хоче бути фасилітаторкою, тим, хто сприятиме комунікації між опозиціонерами. Вона для цього підходить, це видно вже сьогодні. Якщо опозиція колективно переможе, вона може виявитися дуже потрібною людиною, тому що вона зможе їх об’єднати. Там є люди, яким дуже важко ужитися один з одним, вони недолюблюють один одного, мають багато претензій один до одного, не тільки політичних, але й особистих. Виглядає так, що вони приймуть Зурабішвілі в цій ролі. Якщо опозиція переможе, це може бути шанс для неї на ще один президентський термін.
Чи можна сказати, що опозиція сьогодні сильна?
Ні, але порівняно з тим, що було рік тому, ситуація покращала. Їм вдалося сформувати чотири партійні блоки, а це означає, що кожен з них має шанс подолати п’ятивідсотковий бар’єр і потрапити до парламенту. Це вже успіх. Коли дивишся на це, то розумієш, що вони не ідеальні, проте вони якось змогли порозумітися.
«Грузинська мрія» оголосила, що якщо вона здобуде конституційну більшість, то реалізує чотири основні пункти програми. По-перше, вона оголосить поза законом опозицію, яка несе відповідальність за розв’язання війни 2008 року. Під цим вона має на увазі насамперед «Єдиний національний рух», а також усі партії, що виникли в результаті розколу угруповання Саакашвілі. По-друге, вона розпочне боротьбу з ЛГБТ-пропагандою. По-третє, вона зміцнить православну церкву, зробивши її державною. І, по-четверте, вона відновить територіальну цілісність Грузії, тобто поверне 20 % країни, окупованих Росією. Все це дуже піднесено і пафосно.
І це нереалістично. Почнімо з самого початку. Перший пункт не буде реалізований, бо у неї не має шансів набрати конституційну більшість на чесних виборах. Закон про ЛГБТ-пропаганду вже прийнятий парламентом і набуде чинності після виборів, але ця подія пройшла без особливого відлуння в Грузії. А що стосується релігії, то і тут нічого не виходить, бо Грузинська православна церква відразу після оголошення програми подякувала правлячій партії, проте не висловила жодного інтересу до такого розподілу влади. Тож видно, що з її представниками це питання не обговорювали, і тому вийшло так, як вийшло. Цікавим є питання відновлення сепаратистських територій.
Нагадаємо, що йдеться про Абхазію і так звану Південну Осетію, які Росія визнала незалежними у 2008 році після так званої П’ятиденної війни з Грузією. У своїй передвиборчій програмі «Грузинська мрія» говорить про повернення цих земель, але не надто пояснює, яким чином це має відбутися. Кремль також відреагував на це. Сергій Лавров, міністр закордонних справ Росії, заявив, що тема незалежності як Абхазії, так і Південної Осетії не підлягає обговоренню. Так в чому ж сенс?
Хоча Кремль про це прямо і не сказав, його відповідь і так зрозуміла: «Немає про що говорити. Ми вам нічого не віддамо». Виглядає так, що «Грузинська мрія» не обговорювала свою передвиборчу обіцянку з Росією і не дуже добре продумала свою стратегію. Це свідчить про ще гірше – про те, що у них взагалі немає стратегії, а саме повернення Абхазії та Цхінвальського району є дуже малоймовірним сценарієм.
Але все ж за лаштунками точаться розмови про створення конфедерації, для чого доведеться змінювати Конституцію. Про це вже відкрито говорить «Грузинська мрія».
Щоб її змінити, їм потрібна конституційна більшість, а це, як я вже сказав, казка. Конфедерація означає визнання незалежності сепаратистських регіонів. Я не думаю, що Росії це потрібно для чогось. Я не бачу тут її інтересу. З іншого боку, для нас це було б катастрофою.
Бідзіна Іванішвілі заявив, що Грузія повинна просити вибачення перед так званою Південною Осетією за війну 2008 року. Аслан Бжанія, президент сепаратистської Абхазії, сказав, що це буде першим кроком до миру. Ви повинні просити вибачення?
Без перебільшення. Так, ми зробили багато неправильних речей, але й інша сторона теж не свята. Це була дуже брудна війна з обох сторін. Слова Бжанії логічні, тільки це означає, що мир буде лише тоді, коли ми визнаємо їхню незалежність. Вибачення означатиме визнання провини, а для цього немає суспільного консенсусу. Для мене це ще один приклад того, наскільки непродуманою є кампанія «Грузинської мрії». Ця дія з їхнього боку була сприйнята в мінус.
Хоча Лавров не підтримав ідею «Грузинської мрії», з Москви лунають слова похвали на адресу грузинського уряду і пропозиції допомоги в разі потреби. Це звучить не дуже оптимістично.
Але це правда. Для Росії важливо мати дружній уряд на чолі Грузії. І Росія знає, що дружнішого, ніж той, що є, не буде. Саме тому вона потеплішала у відносинах і надсилає слова заохочення. Нещодавно Путін лібералізував візову політику щодо нас, пропагандисти погладжують нас, і сам Кремль намагається допомогти «Грузинській мрії», яка прагне розчавити громадянське суспільство й опозицію, що вже почало відбуватися після запровадження закону про іноземних агентів. Для Кремля це гарантія спокою. І «Грузинська мрія» відповідає його очікуванням, дистанціюючись від Заходу. Саме тому він пропонує допомогу. Росія хоче мати Грузію в орбіті свого впливу.
Для чого?
Війна в Україні, з погляду Росії, є частиною війни проти Заходу. Мета Путіна – утвердити свій вплив на якомога більшій території пострадянського простору. Він не сподівається повернути країни Балтії під свій вплив, як і не сподівається повернути Азербайджан, з яким намагається підтримувати добрі стосунки. Для нього Азербайджан – це ворота до Туреччини. Натомість йому потрібні Грузія і Вірменія під контролем. Якщо він втратить Грузію, Вірменія, хоч і з великими труднощами, але може почати вислизати від нього. Тому він робить все можливе, щоб Грузія віддалилася від Заходу.
Як би абсурдно це не звучало, але цей імперський потяг є для нього питанням престижу. Росія була принижена, він поставив її на ноги й показав усьому світу, що з нею не варто зв’язуватися, а будь-яка спроба бунту буде покарана.
Китай відіграє все більш важливу роль на Південному Кавказі. Можна сказати, що він утвердився в порту Анаклія на Чорному морі й просовує проєкт так званого «Середнього коридору», який повинен з’єднати його з Європою і проходить через Грузію й Азербайджан. Що з цього приводу може сказати Росія?
Те, що на Південному Кавказі постійно посилюється Китай, зовсім не подобається Путіну, але, зрештою, він не може відкрито протистояти цьому. Він волів би мати тут набагато більший вплив, і, безумовно, хотів би, щоб Китай набагато більше рахувався з ним у цьому регіоні. Отже, якщо Путін посилить свій вплив, то так і буде, і тоді він не дозволить Китаю так вільно гуляти тут. Проте Китай чудово використав політичну ситуацію і добре зарекомендував себе в нашій країні.
Наскільки важливі ці вибори для всього регіону?
Якщо «Грузинська мрія» переможе, Грузія буде втрачена для Заходу, а Захід для Грузії. І в принципі, це можна сказати про весь наш регіон. Якщо ж переможе опозиція і Грузія стане прозахідною, то Вірменія також матиме шанс на тісніші зв’язки з Європою. Азербайджан також буде змушений більше рахуватися із Заходом. Я думаю, що Захід дбає про те, щоб залишитися тут. Про це свідчить його реакція – підготовка пакетів санкцій, включно зі скасуванням віз для громадян, а також демонстративна відмова від зустрічей з політиками «Грузинської мрії» на високому рівні. Все це свідчить про те, що Захід має реальний інтерес тут.
А для Азербайджану що зручніше – Росія чи Захід?
Азербайджан фактично балансує між одним і другим, але, безумовно, Захід як додатковий гравець зручний для нього. Він дає йому більше простору для маневру. Однак становище Азербайджану не таке вже й погане, у нього є Росія, Туреччина, Китай, але Захід – теж непоганий варіант. Проблеми можуть виникнути лише в тому випадку, якщо Захід теж буде втручатися в його внутрішні справи, нав’язувати права людини чи демократичні процеси тощо. Але Захід останнім часом не зачіпає ці теми.
А для Вірменії?
Для них життєво важливо, щоб Грузія була прозахідною. Їм більше нікуди йти. Якщо цього не станеться, Пашиняну доведеться переорієнтувати свою політику, інакше він може цього не пережити. Крім того, йому однаково буде дуже важко втримати владу.
Хто є виборцями «Грузинської мрії»?
Це консерватори, релігійні й ультраправі, а також ті, хто ненавидить Мішу Саакашвілі. Є й ті, хто вхопився за передвиборчу ковбасу, наприклад, дорогу зробили, міст відремонтували, плату за електрику тимчасово знизили або якісь інші субсидії з’явилися. А ще є бюджетники, які бояться змін і нової мітли. Також є люди, які завжди голосують за тих, хто при владі, незалежно від того, хто там.
А армія?
Армія слабка, нечисленна і за логікою речей має бути прозахідною. З іншого боку, поліція і спецслужби, ймовірно, здебільшого підтримують правлячу партію, бо вони також на бюджеті. Якщо вони програють, на них чекають чистки й невизначена доля.
Який найгірший сценарій?
Якщо «Грузинська мрія» оголосить, що вони перемогли й отримали більшість. Це буде рівнозначно тому, що вони сфальсифікували вибори, й люди вийдуть на вулиці. Я не знаю, чи призведуть протести до чогось, але ситуація, безумовно, буде дуже напруженою. Можливе застосування фізичної сили й масові репресії.
Чи розглядаєте ви можливість втручання або допомоги з боку Росії?
Цього не можна виключати. Я думаю, що влада спробує обійтися без неї, але якщо все зайде надто далеко, то все можливо. Якщо вони відчують загрозу і їхня влада опиниться під загрозою, або виникне ризик нової кольорової революції, то цілком можливо, що Росія втрутиться. Однак це вже крайній випадок і, сподіваємося, малоймовірний сценарій.
А фальсифікації?
Я думаю, що вони будуть. Питання, однак, у тому, наскільки великі. Фахівці, які цим займаються, стверджують, що може бути сфальсифіковано максимум 5-7 %. Це не так багато, але це залежить від того, скільки голосів реально отримає «Грузинська мрія». Якщо вона набере майже 40 %, це означатиме, що вона програла. Якщо вона отримає 45 %, то почнуться проблеми, бо ніхто в це не повірить..
А найкращий варіант?
Найкращий – це коли опозиція перемагає й отримує 85 голосів у парламенті. Вона домовляється з Іванішвілі, що в нього нічого не відберуть і гарантують, що його не посадять і дозволять покинути країну. Чи піде він на це – інше питання.
На яку явку очікує Грузія?
На високу. Громадськість мотивована. Якщо 2 мільйони прийдуть на вибори, то ця критична маса зробить так, що опозиція здобуде спільну перемогу. Це те, що сталося у 2012 році. Вже до середини дня саме через високу явку було зрозуміло, що «Єдиний національний рух» програє. Сподіваюся, цього разу буде так само.
У мене є ще одне питання, щодо передвиборчих програм. Я переглянула їх усі – вони дуже схожі одна на одну, але якось не особливо цікаві. Який стосунок вони мають до Грузії?
По суті, жодного. І так у нас завжди було. По-перше, їх ніхто особливо не читає, тому що це нудно, а по-друге, однаково ніхто не виконує свої власні пропозиції, тому немає на чому зосередитися. Люди знають, що це гучні слова і лірика. І більше нічого. Так, ви повинні сказати, що збираєтеся підвищити пенсії та знизити тарифи, але на цьому все. Найголовніше – показати, що ви активні й сильні, та вести передвиборчу кампанію.
Ви вже маєте свого кандидата?
Думаю, я віддам свій голос за четвірку, Коаліцію за зміни, до якої входять партії «Ахалі», «Гірчі» й «Дроа». Однак на цьому мої плани закінчуються. Треба дожити до виборів, а там побачимо. Цього разу це стосується навіть приватного життя.
Фото: Stasia Budzisz